Витрачені на протиепідемічну програму мільйонні кошти так і не дали результату
Коли тебе особисто не зачепила паличка Коха, проблема туберкульозу видається не такою загрозливою, як окреслюють її медики. Та й статистика захворюваності для обивателя не надто вражаюча: в області на сто тисяч населення лише 64 особи хворіють на туберкульоз. Якщо подивитись на інші смертельні недуги, то картина там набагато песимістичніша. Онкологи підраховують: на ті само сто тисяч припадає вже майже дві тисячі хворих. Цифри непорівнянні.
У Німеччині паличка приборкана
Утім, суть не так у кількісній різниці, як у самій проблемі. Якщо онкохвороби ми поки що не навчились долати, то туберкульоз можна перемогти. Як переконують медики, в Німеччині той само показник захворюваності майже у тринадцять разів менший, і хоча підступна паличка ще не знищена, зате приборкана. А в нас вона почувалась достатньо комфортно, щоб перескочити епідеміологічний поріг, тому в країні проголошено туберкульозну епідемію, подолати яку ми не можемо вже тринадцять років.
Усі, хто стикається із захворюванням, переконані: туберкульоз перестав бути лише медичною хворобою, у ньому виразно проглядаються соціальні проблеми. Хоча під час епідемії від трагічного ураження не може бути стовідсотково застрахований ніхто, а найбільше страждають соціально незахищені верстви. Якщо серед хворих частка робітників, службовців, зайнятих в аграрному секторі разом становить трохи більш як п’ятнадцять відсотків, то кількість непрацюючих та пенсіонерів перевищила сімдесят.
Уже традиційною стала думка про те, що одним із найбільших джерел інфекції є місця позбавлення волі. Справді, серед ув’язнених є уражені паличкою Коха, нинішнього року таких виявлено вже два десятки. Але нерідко вони підхоплювали її ще до того, як потрапили за грати. Серед узятих під варту за цей час на туберкульоз хворіють майже на третину більше.
Раніше, поки тривало слідство, інфікованих затриманих змушені були лікувати в загальних диспансерах, де не передбачено спеціальні умови охорони. Від такого сусідства потерпали не лише хворі, а й медичний персонал, міліцейська служба.
Щоб раз і назавжди покінчити із незручностями, на базі обласного протитуберкульозного диспансеру відкрили спеціалізоване відділення для затриманих. Обласне УМВС стало не лише ініціатором, а й активним виконавцем цього проекту. Тепер в облаштованому за сучасними стандартами відділенні лікуються півтора десятка затриманих, котрі чекають на вирок суду.
Загалом в області робиться чимало, щоб приборкати інфекцію.
Комфортне середовище — нерозпорядливість чиновників
За словами Сергія Василенка, головного лікаря обласного протитуберкульозного диспансеру, щодня на лікування кожного хворого виділяється до 18 гривень, стільки ж — на харчування. Не секрет, що багатьом медичним закладам залишається лише позаздрити такому фінансування. Але, виявляється, попри масштабність названих цифр, грошей не вистачає, щоб побороти епідемію. Та чи тільки грошей?
Можна не сумніватись, що комфортним середовищем для збудника хвороби є фінансова та економічна нерозпорядливість державних чиновників.
У більшості туберкульозних закладів зауважать: майже 80 відсотків кошторису йде на заробітну плату персоналу. Тож солідні суми фінансування — це ще не панацея, бо безпосередньо на лікування залишається значно менше, ніж потрібно. А ще менше — на різні технічні потреби.
Головний лікар Хмельницького міського тубдиспансеру Володимир Кудла звик дивитись на туберкульоз не лише з медичної, а й із економічної точки зору: після кожного уколу медсестра повинна використати три грами розчину для дезінфекції рук. А якщо два десятки хворих і кожному — дві ін’єкції на добу, то літр розчину вистачить якраз на тиждень. А коштує він півтисячі гривень. Хіба настарчиш?
Чи взяти рентгенівську плівку. Хворому потрібно не менш як три листи, а сотня їх стає в більш як у півтисячі гривень. Лікарня не може дозволити собі такі витрати, отож і пропонується хворим діставати гроші зі свого гаманця.
Утім, хоч як прикро, стосується це і самих ліків. Що з того, що в бюджеті були передбачені чималі кошти на ці витрати. Але ж поки прийняли бюджет, поки розпочалось реальне фінансування, поки пройшли через усю процедуру тендерних закупок, у диспансер ліки, передбачені на нинішній рік, надійшли лише... на початку серпня!
Не мені розповідати, що значить для туберкульозного хворого втрачений без лікування час. Фахівці знають, він може дорівнювати втраченому життю. Тож як із згаданої ситуації викручувались лікарі, як рятувались самі хворі, залишається тільки здогадуватись. Багатьом доводилось купувати ліки за свої гроші.
Логіка дьогтю
Окрім проблеми, за що лікуватись, для багатьох хворих із глибинки може додатись ще одна: де лікуватись. В області, окрім обласного протитуберкульозного диспансеру та двох спеціалізованих лікарень загальною кількістю 480 місць, діє ще п’ять відділень центральних районних лікарень на сотню місць. Останні — найближчі, а отже, й найзручніші для пацієнта із сільської глибинки. Якщо врахувати, що лікування може проходити місяцями, а на лікарняному ліжку опиняється людина з бідної родини, то фактор відстані, а отже, й матеріальних витрат, пов’язаних із переїздами, надзвичайно важливий.
Але саме такі відділення виявились доволі обтяжливими для медичного бюджету. Оскільки вони не підпорядковуються безпосередньо обласному управлінню охорони здоров’я, то й їх фінансування неможливе з обласного бюджету. А районним бюджетам таке дороге лікування часто просто не по кишені. Отож підтримувати ці відділення на належному рівні — і матеріальному, і медичному — стає дедалі проблематичніше.
Уже з’явились пропозиції щодо їх скорочення, а натомість хочуть запропонувати укрупнені центри, які могли б краще фінансуватись і надавати якісніше лікування. У тому, що воно повинно бути якісніше, можна не сумніватись. А от щодо закриття відділень можна посперечатись.
Лікарі-фтизіатри добре знають, що в повоєнні часи, коли спалах туберкульозної інфекції досягав найбільшого піку, такі відділення діяли в кожному(!) районі. Навряд чи тодішня медицина була краще забезпечена і фінансово, і матеріально, ніж сучасна. Але тодішню епідемію значно більших масштабів все-таки вдалось здолати. З нинішньою наше суспільство, значно багатше і успішніше, вже майже півтора десятка літ бореться. Безуспішно.
Ці багаторічні спроби загнати у глухий кут паличку Коха нагадують ложку дьогтю в медовій бочці виконаної роботи. Адже поновлюється устаткування протитуберкульозних закладів, виділяються чималі кошти на їхні ремонти та реконструкції. Хмельницька міська влада подбала про те, щоб в обласному центрі нарешті розпочалось будівництво нової протитуберкульозної лікарні, бо нині діюча вже не витримує жодної критики. Невдовзі з’явиться й окреме дитяче відділення на двадцять п’ять ліжок.
Усі ці заходи дадуть результати. Та коли? Адже вченим відомо, що одні засоби можуть вбивати смертельний мікроб дуже довго і повільно. А гарячий сонячний промінь упорається з ним за декілька хвилин. Так само, як і сонця, ця інфекція боїться хорошого, вчасного, а головне — стабільного фінансування.
Хмельницький.
