Марно намагаються створити родові маєтки у занедбаному селі двадцять сімей з Вінниці

Протягом двох років їм так і не вдалося отримати землю для ведення особистого селянського господарства.

— Це ж у законі записано, що кожен житель нашої держави має право на отримання ділянки землі до двох гектарів для ведення особистого селянського господарства, — каже член ініціативної групи «Нова цивілізація» Олена Коновалова. — Але не дають. Мабуть, чекають, коли вже почнуться торги. Тоді піде наша земелька багатіям. Німцям не вдалося забрати її з автоматами, то тепер прийдуть з євро і не треба буде стріляти. А своїм, бач, зась.

— Ми об’їздили уже не одне село, — продовжує співрозмовниця, — і скрізь однакова пісня — беріть в оренду, купуйте паї у людей. Ніби й не чули про право на створення особистого селянського господарства. Мабуть, не поспішають віддавати, щоб було що більше продавати.

У села навколо Вінниці навіть не потикалися. Кажуть, розуміємо, земля ця не для таких, як ми. «Ми готові поселитися навіть на тих хуторах, де вже не залишилося жодної живої душі, — зазначає співрозмовниця, — але не так це просто».

У травні цьогоріч після чергових ходінь по кабінетах чиновників у декількох районах городяни написали заяву на ім’я голови Калинівської райдержадміністрації. Вони пригледіли за селом Мізяків ділянку під колишнім садом. Бездоглядну. Горбисту. Туди ні трактор, ні комбайн не заїде. Просили надати її для створення селянського господарства. «Нас дуже чемно прийняв перший заступник голови райдержадміністрації Олександр Дудник, — каже Олена Коновалова. — Схвально відгукнувся з приводу таких намірів. Говорив, що село давно вже треба рятувати. Цим не тільки окрилив, а й обнадіяв, мовляв, отримання наділів — справа часу. Ось тільки треба узгодити це питання з тамтешньою сільрадою. Хоча земля за межами населеного пункту і нею розпоряджається райдержадміністрація, але все одно селяни мають знати, хто у них буде сусідами».

— Що ви, городські, тямите робити на землі? — кричали селяни з Мізяків. — Ми самі не можемо ради дати, а ви що робитимете із землею?

— Нас запросили на сесію сільради, ми з поваги до місцевих жителів приїхали, — розповідає Олена Коновалова. — А над нами відверто позбиткувалися. Не тільки тому, що кричали, вибачте, як на худобу. Нас відверто обдурили. Сказали, що нададуть письмову відповідь.

Півтора місяця, за словами співрозмовниці, довелося чекати після того повідомлення з Мізяків. Сільський голова Мізяків Микола Слободянюк написав, що земельна ділянка, на яку претендують городяни, включена до переліку територій, право оренди на які надається через аукціон. Таке рішення, виявляється, сільрада прийняла ще 19 березня 2008 року. Так зазначено у відповіді голови сільради. «Уявляєте, уже в березні сільрада визначилася з цією ділянкою, а в травні для нас депутати влаштували цирк. Хіба це по-людськи? Хіба не могли одразу сказати?»

Причому сільський голова веде мову про оренду, а городяни звернулися із заявою про отримання землі у власність. Тобто з цього приводу керівник села нічого конкретного не відповів на звернення вінничан.

— Те саме повторили у своїй відповіді чиновники із відділу земельних ресурсів Калинівського району, — приєднується до розмови ще один член ініціативної групи Віктор Макаров. — Хоча, нагадаю, ми зверталися із заявою не до них, а до голови адміністрації, як гласить закон. Виходить, ми їм про індики, а вони нам про кури дикі. Надання в оренду і передача у власність — зовсім різні речі. Єдине, у відповіді з відділу земресурсів дописали, що вільних ділянок за межами населеного пункту Мізяків немає.

Ще в одному селі — Почапинці Жмеринського району — городянам відмовили вже з іншої причини. «Там є піщаний кар’єр, — каже В. Макаров. — То у сільраді припускають, буцімто ми поклали на нього око і хочемо видобувати і продавати пісок». У селі Хижинці, за словами співрозмовників, вони навіть виграли аукціон на 50 гектарів землі. Якщо не вдається у власність, вирішили спробувати взяти в оренду. Хоча, кажуть, оренда це не те. Впорядкуєш територію, збудуєш дім, комусь приглянеться все те і залишишся ні з чим. Бо розірвати договір не так вже й складно. Але не довго раділи підсумкам аукціону. Організатори знайшли причини скасувати його рішення, пояснюють співрозмовники.

Збираємо дані про ті села та хутори, де вже не залишилося нікого, кажуть Олена і Віктор. В області вже більше десяти населених пунктів, знятих з реєстру, бо там ніхто не проживає. Може, вдасться отримати землю. Але у нас стільки розчарувань, аж не віриться, що коли-небудь зможемо реалізувати своє право.

Вінничани, які мають бажання перебратися в село, пояснюють свої наміри жити подалі від сучасної цивілізації. «Людина тільки тоді починає думати, коли стоїть обома ногами на землі, — впевнена Олена Коновалова. — У міській квартирі вона мислить так, як їй кажуть з телевізора». Найбільше, чого вони прагнуть, щоб їхні діти виростали «на свіжому повітрі», бачили природу, по-справжньому раділи її красі. Тільки в таких умовах вони можуть бути здоровими і щасливими. А дорослі — уберегтися від стресів, врешті, довше прожити на землі. У декого є бажання зайнятися відродженням народних промислів. Одне слово, кардинально змінити сьогоднішнє життя.

КОМЕНТАР

Іван ПАШКЕВИЧ, перший заступник начальника управління земельних ресурсів у Вінницькій області:

— Набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності через аукціон не передбачено. Тому посилання на участь в аукціоні у відповідях заявникам у цьому разі безпідставні. Земельні ділянки для ведення особистого селянського чи фермерського господарства надаються безоплатно. У заяві вказуються бажані розміри та мета використання такої землі. Подаються заяви на ім’я голів райдержадміністрацій. Ті зобов’язані надати конкретну відповідь заявнику.