Без голови як без рук

На перший погляд може комусь здатися, що відставка Голови Верховної Ради юридично ніяк не вплине на діяльність парламенту, оскільки Регламент уповноважує Першого заступника виконувати обов’язки Голови Верховної Ради у разі його відсутності чи неможливості виконання ним своїх посадових обов’язків. Але на ділі виявляється, що без «Голови Верховної Ради» не може бути підписаний жоден закон, а сама Рада — не тільки «безголова», а й «безрука». Тому звільнення спікера від обійманої посади прямо пов’язане з призначенням нової кандидатури на цю посаду, причому якомога швидше. А якщо ні, то це стане точкою безповоротності на шляху до дострокових виборів.

Конституцією (стаття 88) визначено основні повноваження Голови Верховної Ради України. Це підписання прийнятих нею актів (і передусім законів України), ведення засідань парламенту, координація роботи його органів, представництво Верховної Ради в цілому перед органами влади України.

Далі Конституція (стаття 94) деталізує, що первинне підписання законів України від імені парламенту і спрямування їх для остаточного підписання Президенту є виключним повноваженням голови. Таким само виключним його повноваженням є остаточне підписання від імені парламенту і офіційне опублікування законів, стосовно яких подолано президентське вето, і Президент відмовляється ставити підпис.

За чинного Голови Перший заступник і заступник можуть виконувати лише окремі його повноваження, делеговані ним відповідно до розподілу обов’язків. До таких делегованих повноважень належать організаційна робота у сфері законодавчих функцій, але не підписання законів.

Відповідно до Конституції і Регламенту Верховної Ради від 9 вересня 2008 р. (стаття 80) у разі відсутності Голови Верховної Ради України, до вищевказаних повноважень Першого заступника додаються тільки обов’язки, а не всі повноваження голови.

Згідно із загальноприйнятим тлумаченням Конституції, і загальноприйнятою практикою її застосування, підписання законів — і первинне, перед спрямуванням на підпис Президенту, і остаточне, у разі непідписання ним закону, повторно прийнятого парламентом з подоланням вето, трактується не як обов’язок, а як повноваження. Відповідно, ніхто крім чинного Голови Верховної Ради здійснити підписання Закону України не має права.

За відсутності голови, закони України не має кому підписувати, а непідписані чи підписані нелегітимною особою — не можна відправляти на підпис Президенту. Навіть якщо закони будуть прийматися, вони не зможуть набрати чинності.

Саме таке тлумачення і застосування норм Конституції підтверджується практикою. 2000 року, коли після відкликання Голови Верховної Ради А. Ткаченка і його Першого заступника А. Мартинюка їхні обов’язки міг виконувати тільки заступник В. Медведчук, закони України не приймалися — аж до призначення нового голови.

Але, однак, ця практика містила виняток стосовно постанов Верховної Ради. Вони приймалися, але підписувалися тоді В. Медведчуком не як «в. о. голови», а як «зас. голови». Такі постанови, наприклад, за №1404-XІV, про призначення головою Національного банку України В. Стельмаха, благополучно діяли кілька років. Напевно, цей казус викликаний об’єктивною необхідністю. Адже навіть для обрання нового голови парламенту буде потрібно прийняти низку процедурних актів, які головуючий на тому засіданні повинен підписати, щоб саме обрання було легітимним.

Якщо нового Голову Верховної Ради не буде обрано у найкоротший термін, парламент, не здатний приймати закони, виявиться недієздатним, а дострокові парламентські вибори — неминучими.