Чому «винайдений» в Україні високоврожайний злак, що нелегально поширюється у всьому світі, не може пробитися на лани держави

Два роки тому в «Голосі України» вже розповідали про Житницю Папсуєва. Вона відома далеко за межами України. Але в нас її довго не пускали на поля, і тільки на початку 2005-го ця хлібна культура нарешті ввійшла до Реєстру сортів рослин України під назвою «Тритикале Папсуєвське». На жаль, селекціонер, котрий здивував світ (він передчасно пішов із життя), лише здогадувався, що зробив велике наукове відкриття.

Тритикале — гібрид жита і пшениці, уперше виведений в Англії в 1876 році селекціонером А. Вілсоном. Люди давно мріяли про злак, що поєднував би в собі витривалість жита і хлібопекарські якості пшениці. Над цією проблемою в усьому світі працюють потужні наукові установи, котрі вивели десятки високоврожайних сортів. Але досягти головної мети їм досі не вдавалося. Тритикале продовжує залишатися в кормовій групі злакових культур. Та є люди від Бога. Один із таких диваків, відкинувши класичні методики і не маючи жодної підтримки в наукових колах, на свій страх і ризик проводив досліди і, врешті-решт, добився потрібного результату. На жаль, його подвижництва тоді ніхто не оцінив. Більше того, коли працював у системі Дніпропетровського Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи в період її хрущовського лобіювання, за «самоправство», тобто за роботу над селекцією непрофільних рослин — низькорослих сортів соняшнику, тритикале та інших злакових культур, Олександр Папсуєв поплатився науковою кар’єрою. Як нині стверджують «доброзичливці», начальство на нього зглянулось і дало змогу доробити до пенсії на скромній посаді завідувача Розівської сортодільниці. Він і тоді не полишив селекції, продовжуючи поліпшувати свої сорти. Й якось улітку 1993 року помітив на дослідному полі колоскових рослину, котру його дружина Любов Харитонівна, проводячи сортопрополювання, вирвала як нетипову після проведених схрещувань.

Геніальне творіння людини, природи і Бога

«Рослина мала дуже сильне кущіння (31 колос), великі морозостійкість і посухостійкість і, найголовніше, — пшеничне зерно з високим урожаєм і високою якістю хліба, — згодом запише у своєму щоденнику Олександр ПапсуЄв. — Створено геніальне творіння людини, природи і Бога».

Оскільки селекціонер був уже на пенсії, то без допомоги колег не зміг би провести своє дитя через терни державних сортовипробувань та бюрократичні перепони. Тому він записав у співавтори кількох науковців із Розівської сільськогосподарської станції. Після того, як новий сорт вдалося розмножити, у 1997—1998 роках він як озима пшениця пройшов державні сортовипробування на Долинській сортонасінстанції в Кіровоградській області. На порівняно високому агрофоні врожайність Розівської-5 становила 72 центнери з гектара, що на 18 центнерів перевищувало врожайність сорту озимої пшениці Альбатрос одеський. Лабораторія Кіровоградської держсортонасінстанції зарахувала її до сильної пшениці.

Однак у вересні 1998 року Розівську-5 зняли з держсортовипробувань як таку, що не відповідає озимій пшениці за морфологічними ознаками. Розчарувавшись, селекціонер дав своєму сортові первісну назву і звернувся по допомогу до давнього друга, агронома Віктора Тищенка. Після смерті Папсуєва ця культура швидко поширилась по всій Україні, а потім почали її ганьбити в наукових виданнях. Водночас аграрії-практики всіляко її підтримували, напівлегально випробовуючи в різних кліматичних зонах. Результати теж були різні залежно від того, хто продавав посівний матеріал та які видавав рекомендації щодо вирощування і збирання Житниці. Загалом 50—70-центнерні врожаї стали нормою, але були й господарства, де її намолочували значно менше, ніж пшениці і навіть ячменю. Тому одні захоплювалися диво-злаком, а інші нарікали на недобросовісну рекламу та на ламкість колосся, котра призводила до недобору врожаю.

Де ж правда? Вона полягає в тому, що, скориставшись ажіотажним попитом, нечисті на руку комерсанти видавали за Житницю звичайнісіньке тритикале. До того ж існувало декілька генетичних ліній цієї культури, над якими працював Папсуєв і над якими продовжили досліди науковці з Розівської сільськогосподарської станції. Як її потрібно вирощувати, ніхто до пуття не знав, тому й сіяли за технологією пшениці, чого Житниця нікому не прощає. А її оригінальне насіння Віктору Тищенку передала в маленькому вузлику разом із рукописним щоденником вдова Папсуєва Любов Харитонівна. На той час він уже створив у Запорізькому районі фермерське господарство «Степове» для випробування у виробничих умовах нових сортів Олександра Степановича, доведених до біологічної завершеності на присадибній ділянці. І саме Тищенко, а не хтось інший, доклав зусиль, щоб повернути з небуття ім’я селекціонера та дати життя його творінню. У цьому Віктора Дмитровича активно підтримали журналісти та члени Асоціації хліборобів імені О. Папсуєва, яка об’єднала палких прихильників Житниці з усієї України.

Спочатку 100-центнерний рубіж її врожайності взяли херсонці, а в 2004-му на полі Віктора Тищенка вона дала по 133 центнери з гектара. Подивитися на це диво тоді приїжджав директор Південного біотехнологічного центру рослинництва доктор біологічних наук, професор, академік Української академії аграрних наук Юрій Сиволап. Він не лише був вражений побаченим, а й виявив лицарське благородство, ставши немовби хрещеним батьком творіння Папсуєва. Біотехнологічний центр провів молекулярно-генетичний аналіз тритикале Розівська-7 (іншу назву цієї культури тоді не визнавав навіть академік Сиволап) і видав паспорт на сорт, захистивши авторське право нашого земляка.

Документ підтверджує, що Олександр Папсуєв — єдиний у світі селекціонер, якому вдалося отримати гібрид жита і пшениці, в зерні котрого відсутні секаліни (білки) жита. Як це вийшло, знає хіба що Бог, до якого подумки звертався тяжко хворий Олександр Степанович, благаючи дати можливість завершити розпочату справу... Може, саме тому він і відступив від шаблона, використавши при схрещуванні ще одну рослину — дикоростучий злак елімус, що прижився в усіх кліматичних зонах Європи та Азії, навіть у тундрі. Звідси — просто фантастичні якості Житниці, котра здатна вистояти в суворі зими та небувалу спеку не лише на наших полях, а й у Північному Казахстані, на Алтаї і в Тюмені, де зроду не сіяли озимих культур, і дати вдвічі більший від ярини врожай.

Навіщо доводити очевидне?

За своїми хлібопекарськими якостями Житниця відповідає вимогам, що висувають до сильних пшениць, тому запорізьке ТОВ «Ольф» після лабораторно-виробничих випробувань і технологічної розробки почало випікати з її борошна більше десятка видів своєї фірмової продукції. Вони мають поліпшені показники якості, розвинену структуру м’якушу, золотисту шкуринку. У багатьох господарствах із різних регіонів, котрі вирощують Житницю і мають свої пекарні, теж віддають перевагу саме їй. Адже вміст білка в зерні сягає 17, а клейковини — 27 відсотків. Це підтверджує свідоцтво про атестацію в Укрметртестстандарті, виконану на замовлення СФГ «Степове», № ПТ-0110/07 від 27 квітня 2007 року. Саме тому хлібопекарські якості Житниці становлять 4,5 бала із п’яти можливих.

Навесні минулого року Асоціація хліборобів імені О. Папсуєва разом із СФГ «Степове» — оригінатором тритикале Папсуєвське — провела благодійну акцію, передавши борошно, хлібобулочні і макаронні вироби лікарням, дитячим притулкам, інтернатам, будинкам інвалідів та ветеранів у семи регіонах України. Люди були в захваті! Таку само акцію члени асоціації хочуть провести і нинішньої осені. Але навіщо їм потрібно доводити очевидне? Адже Житниця, нехай і під іншою назвою, таки внесена до Реєстру сортів сільськогосподарських культур України і тепер уже ніхто не посміє назвати її байстрям.

— У квітні 2006 року я зателефонував голові Державної служби з охорони прав на сорти рослин академіку УААН В. Вовкодаву і запитав у нього, чому тритикале Папсуєвське не визначене в державному реєстрі як продовольча культура, — розповідає фермер Віктор Тищенко. — Вислухавши мене, Віктор Володимирович запропонував записатися на прийом до міністра, щоб уладнати формальності, після чого, на його думку, сорт обов’язково буде введено у продовольчу групу озимих зернових культур. Але просто так поїхати до столиці я тоді не наважився. І лише після благодійної акції побував на прийомі в першого заступника міністра аграрної політики Бориса Супіханова. Він уважно вислухав мої прохання, яких було лише два: визначити в державному реєстрі тритикале Папсуєвське як продовольчу культуру та розробити державний стандарт на її переробку. Мене тоді підтримав академік Віктор Вовкодав, який підготував лист на адресу міністерства. На нашу розмову був запрошений Валентин Шевченко з Київського науково-дослідного інституту хлібопродуктів, якому й доручили після введення Житниці до реєстру як продовольчої культури вирішити питання стосовно розробки державних стандартів на цей сорт. Відтоді минуло більше року, але нічого так і не було зроблено.

Констатуючи невтішні факти, мимоволі доходиш висновку, що нашу вельми неповоротку бюрократичну машину ще хтось і пригальмовує, щоб не дати Житниці посісти належне їй місце серед продовольчих сільгоспкультур. Бо навіть впливові люди не можуть пробити їй дорогу. Пам’ятається, у 2002 році тодішній голова Запорізької облдержадміністрації Євген Карташов, зваживши на громадську думку, дозволив провести виробничі випробування Житниці на площі 1000 гектарів у Новомиколаївському районі. Та за чиєюсь підказкою туди приїхали люди в цивільному і під страхом кримінальної відповідальності заборонили проводити експеримент. Що з того вийшло? Сіяти начебто не стали, однак жодне із господарств не повернуло Вікторові Тищенку й кілограма насіння Житниці із безкоштовно виданих ним 70 тонн. Де подівся посівний матеріал — можна й до ворожки не ходити...

А ось рядки з відповіді на депутатський запит народного депутата України Юлії Тимошенко від 25.10.2006 року № 33-01-057 щодо нормативної документації на тритикале, яку отримав голова «Форуму громадського активу Кіровоградщини»

В.С. Федюченко. Її підписав заступник міністра аграрної політики І. Демчак 13 листопада 2006 року за № 37-19-4-15/ 16498: «З огляду на важливість використання у народному господарстві високоврожайної культури, за дорученням Мінагрополітики України завершено розроблення національних стандартів «Тритикале. Технічні умови» і «Борошно із зерна тритикале. Технічні умови». На даний час справи стандартів після доопрацювання і погодження із зацікавленими установами підготовлено до передачі Держспоживстандарту України... Вважаємо, що вказані проекти національних стандартів набудуть чинності до нового врожаю». Здавалося б, солідна установа, солідні люди, а вийшло, як у народному прислів’ї: «Казав пан кожух дам, та слово його тепле».

Причиною стримування Житниці може бути конкурентна боротьба серед селекціонерів — надто вже насінництво прибуткова справа.

Запорізька область.

На знімках: селекціонер Олександр Папсуєв працює над виведенням сорту низькорослого соняшнику Кріпиш (архів редакції); фермер Віктор Тищенко на полі Житниці.

Фото автора.