Вважається, що кожен з’їзд суддів — це значна подія для держави і суспільства за участі представників судів усіх юрисдикцій. Черговий ІХ з’їзд суддів України, який відбувся, відрізняється критичним осмисленням процесів функціонування та розвитку судової влади, конструктивним підходом до аналізу стану правосуддя, рішучим наміром позбавлятися негативних явищ і суддів, які зловживають своїм статусом. Доповідь на з’їзді Голови Верховного Суду України Василя Онопенка була визначальною для оцінки стану справ у системі правосуддя. Мабуть, усі учасники зрозуміли, що недоліки в судах не можна замовчувати, а проблеми необхідно рішуче долати. В цьому полягає оптимізм майбутніх змін на краще.

Неналежне судочинство породжує недовіру

Кожен із нас свідомий того, що від правосуддя залежить утвердження принципу верховенства права, збереження демократичних цінностей і високих стандартів суспільного життя.

За всіх негараздів у політичних колах надалі зберігається держава, суспільство і такі важливі конституційні інститути, як закон і правосуддя. Саме в них громадянин шукає правду, намагається захистити себе і своє життя, а тому визначальна мета судової влади — дбати, насамперед, про долю людини, її життєві інтереси та гарантії забезпечення конституційних прав і свобод. Важливо виділяти це положення, оскільки для нашої країни вже відчутні перші наслідки світової фінансово-економічної кризи, й суди повинні враховувати реалії життя. Сьогодні головна увага кожного судді має бути зосереджена на ефективному й послідовному застосуванні своїх повноважень, які отримані саме для того, щоб служити державі та мати довіру суспільства. Кожний громадянин має право говорити про ефективність судової системи, зручність її побудови і відповідальність суддів. Суди існують як останній спосіб вирішення спірних життєвих інтересів людей, кожного громадянина, в ім’я утвердження верховенства права. І в цьому криється глибокий смисл суспільного життя і правопорядку.

У громадян часто не залишається більше сподівань ніж на справедливий суд. Достатньо звернутися до судової статистики, яка засвідчує тенденцію різкого збільшення останнім часом кількості звернень фізичних і юридичних осіб до суду. Про це наголосив Голова Верховного Суду України на з’їзді суддів: сьогодні розглянуто 8,7 млн. справ вісьмома тисячами працюючих суддів. Не потребує доказів та обставина, що суди й судді не ізольовані від процесів, які відбуваються навколо них, і навряд чи є підстави вважати, що суди більш уражені бюрократизмом, безладдям і корупцією, ніж будь-які інші державні інститути. Водночас до правосуддя люди схильні пред’являти більш високу міру вимогливості — бути суддями честі й совісті. Найбільший дефект, помітний суспільству, — це неналежне судочинство, яке породжує недовіру до суддів.

Для суддів не має особливого значення — виділяти великі чи малі проблеми відправлення правосуддя, головне завжди бачити себе в критичному світлі, оскільки негативна суспільна думка відчужує суд від людини. Розбалансованість системи судової влади сьогодні не можуть рятувати навіть досягнення у створенні законодавчої основи правосуддя, введення нової адміністративної юстиції, існування конституційної юстиції, збільшення кількості судів і суддів. Якщо спитати громадян, як цим оперує соціологія, то можна почути більшість переконаних, що «суди залежні від влади».

Отже, нагальним питанням сучасної судової системи, як наголошували учасники з’їзду, є проведення разом із Верховною Радою України, Президентом і урядом судової реформи. Назвавши деякі аспекти її обумовленості, слід наголосити головне — це вимога не чиновників у високих кабінетах, а суспільства.

Погодьтеся, що в людей, які є сторонами або учасниками судових процесів, викликає пряме обурення:

— коли суддя відмовляє у захисті прав людини, не розглядаючи аргументів скаржника, а іноді без його участі;

— коли суддя, ігноруючи будь-які вмотивовані причини відводу судді чи складу суду, самостійно відмовляє відвід про себе;

— коли суддя відмовляє навіть в отриманні копії ухвали чи постанови, а законні вимоги сприймає як посягання на незалежність.

Перелічувати цей дуже довгий список недоліків не варто, оскільки саме судова реформа має усунути їх і зробити доступну для людей і юридичних осіб, ефективну і просту за процесом систему правосуддя. Але в такому разі суспільство має право отримати чітку і зрозумілу думку стосовно шляхів її проведення, пріоритетів, які були б об’єктивно необхідними для суддів як носіїв судової влади.

Насамперед у ситуації, що склалася в державі, настав час переосмислити такі категорії, як судовий лад і судовий устрій. В цьому найперша роль належить новій конституційній моделі судової влади, яка б розмежовувала ці поняття і визначила, що Вища рада юстиції, органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії, система матеріального забезпечення судів не входять до судової системи і судоустрою. Від них залежить, в першу чергу, вирішення організаційних питань для відправлення правосуддя. Правову політику формулює законодавець, Президент визначає територіальну структуру судів і порядок відбору кандидатів на посаду судді, уряд забезпечує фінансування і матеріальне становище судів.

Здається, все зрозуміло, але судову реформу можна проводити тільки спільними зусиллями, спільним розумінням і прорахунками наслідків, які поновлять довіру суспільства до судів. Не може залишитися без відповіді питання статусу прокуратури, збереження її повноважності у представництві інтересів держави і громадянина в судах, нагляді за дотриманням законності та щодо інших функцій. Відповідальність голів судів за стан законності у правосудді слід підкріпити поверненням їм повноважень перевірки рішень, які набули законної сили, і можливості в цьому ж суді виправити судову помилку. Це вкрай актуально, зокрема, для спорів у земельних правовідносинах, коли судді мають визначати для людей право на землю і справедливість його захисту судовим актом.

У судовій реформі повинні знайти відповіді питання посилення статусу Вищої ради юстиції, кваліфікаційних комісій, хоча вони за конституційною природою різні. Разом з тим варто визначитися, якими мають бути вказані суб’єкти судового ладу — громадськими за принципом формування, чи державними щодо діяльності їх складу на постійній основі? Повністю підтримую голову Вищої ради юстиції Л. Ізовітову, що процесуальні акти Вищої ради юстиції сьогодні не підлягають оскарженню в місцевих судах. Якщо, то навіщо тоді у її складі Голова Верховного Суду, Генеральний прокурор України та інші високопосадовці. Мабуть, у такому разі й втрачає авторитет цей конституційний орган, коли навіть його акти знецінюються судовими тяжбами осіб, які в суддівських мантіях знехтували своє сумління.

Проект у секретаріаті не підтримали

Особливо слід наголосити, що всі реформи виправдовують себе, коли без них стає неможливим суспільний прогрес. Сьогодні судова реформа потрібна і суддям, і суспільству, і державі. Але вона має бути науково обґрунтованою і системною, концептуально прийнятною, насамперед, для громадян, спрямованою на модернізацію як судоустрою, так і судочинства, і в кінцевому рахунку повинна забезпечити головні принципи відправлення правосуддя. З позиції забезпечення доступу до правосуддя не можна обійти такі гострі проблеми, як непомірне навантаження на місцеві та вищі суди, відсутність в законодавстві спрощених судових процедур, права судді вирішувати справи, якщо сторони не з’являються до суду, застосування суддею досудового примирення стосовно різних категорій спорів тощо. Як засвідчує практика, навіть при подальшому збільшенні суддівського корпусу подача позовів без обмеження за законом з будь-яких питань, які не стосуються правовідносин, не може привести до покращання якості правосуддя.

Хіба можна вважати нормальною ситуацію, коли в місцевих судах відповідачем виступає єдиний законодавчий орган за 350 позовами від громадян. Судді юридично визнають парламент відповідальним за всіх, хто має на місцях вирішувати господарські, фінансові чи майнові проблеми громадян. Така ж ситуація стосується і Президента, й уряду. Ми підготували законопроект, в якому передбачений механізм виходу з такого становища, але в секретаріаті Президента він поки не знайшов підтримки.

Зрозуміло, що досягти прийнятності для суспільства моделі судової реформи можна на стадії внесення змін до Конституції і оцінки парламентом судового ладу і судоустрою в широкій дискусії із залученням громадських слухань, ознайомленням з ним населення. Але скільки часу слід чекати, щоб отримати висновки суспільства?

Проте сьогодні є всі можливості для доконституційної модернізації судового механізму в цілому, і тому важливо обрати такі концептуальні підходи, які усунули б кризові явища в судовій системі.

По-перше, провести реформу судочинства щодо основних галузей матеріального права з визначенням скорочених процедур розгляду спорів публічно-правового і приватно-правового характеру. Встановити обмежувальні строки розгляду справ позовного провадження. Визнати явку сторін диспозитивною, крім справ кримінального характеру. Надати при цьому засоби примусу судовим наказам і запитам.

По-друге, провести реформування обов’язковості інстанційного розгляду справ, упорядкувавши прямий доступ до правосуддя першою та апеляційною інстанціями. Касаційний перегляд справи визначити як обтяжливий умовами, встановленими в законі, а також у випадках його ініціювання прокурором.

По-третє, встановити новий порядок оскарження процесуальних ухвал, особливо у забезпеченні наступних рішень тільки в судах, які розглядають спори по суті, але з іншим складом судової присутності на чолі з головою суду або його заступником.

По-четверте, провести удосконалення форм здійснення конституційного судочинства з пріоритетом прямого доступу громадян стосовно захисту конституційних прав в Конституційному Суді України.

По-п’яте, встановити у законах «обмежувальну юрисдикцію» як принцип предметної підсудності справ в судовій системі, встановивши заборону суддям приймати до розгляду позови суміжних правовідносин.

По-шосте, в законодавчому порядку упорядкувати спеціалізацію судів галузевих правовідносин, визначивши загальний і спеціальний предмет щодо позовів, які за підсудністю мають розглядатися в судах (податкові, земельні, екологічні справи, поновлення платоспроможності боржників та інші); виключити можливість розгляду місцевими судами різних територіальних одиниць справ однієї територіальної підсудності.

По-сьоме, встановити систему кваліфікаційної здатності й конкурсного за фахом відбору кандидатів на посаду судді з встановленням річного судового стажування і фахових іспитів для цих кандидатів з реформуванням Академії суддів, встановивши її статус як вищої школи підвищення кваліфікації суддів при Верховному Суді України.

По-восьме, обумовлюючи Верховну Раду України, згідно зі ст. 85 Конституції України, єдиним законодавчим суб’єктом, якому належить право визначати засади правової політики і правосуддя, покласти на парламентський Комітет з питань правосуддя об’єднуючу функцію підготовки концепції нового судового ладу і перспективних заходів разом із Радою суддів України стосовно поточного реформування судоустрою і судочинства.

Конче важливим в оптимізації судової системи є створення умов для інтеграції України у відносини міжнародного судового захисту фізичних та юридичних осіб через виконання рішень судових органів, не віднесених до правосуддя України (зокрема, усунути перешкоди для ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду).

Необхідність надати динамічного поступу судовій реформі підтримують вчені, народні депутати України, судді та працівники правоохоронних органів і найважливіше — громадяни України. На часі вирішення таких важливих проблем у кримінальному судочинстві, які прямо пов’язані з рекомендаціями ООН у впровадженні відновного (реституційного) правосуддя, а також розширення можливостей суду, не порушуючи права потерпілої сторони щодо закриття справ з нереабілітуючих підстав (у зв’язку з примиренням, дійовим каяттям, відшкодування збитків). Варто також замислитися над створенням у майбутньому (при змінах до Конституції) інституту мирових суддів, що перевірено досвідом зарубіжних країн.

Орієнтація на проведення повноцінної судової реформи має поетапний характер, включаючи зкоординований план її законодавчого забезпечення, проте реформування має бути вивіреним із конституційними засадами, і тому використання напрацьованих Радою суддів України напрямів проведення до конституційного правового регулювання в судоустрої і судочинстві має враховуватися у досягненні спільної мети держави і суспільства. Вона всіх спонукає мислити, творити і діяти, щоб правосуддя в Україні було доступним, ефективним і справедливим, а це і буде гарантією довіри.

Анатолій Селіванов,доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України.