Володимир Гищук — хлібороб з діда-прадіда. Його дід «зав’язував» перший колгосп у рідному селі Шершенівці, що в Борщівському районі на Тернопільщині. Батьки були колгоспниками. Після закінчення школи ні на мить не сумнівався у своєму намірі працювати на землі, тому вступив до Кам’янець-Подільського сільгоспінституту. Цікаво, що випускника вузу одразу поставили головним агрономом у селі Нівра рідного району. Опікувався спочатку трохи більш як тисячею гектарів, а потім, після об’єднання господарств, — шістьма тисячами. Багато років працював начальником сільгоспуправління у своєму районі, який тоді гримів (у доброму значенні) в області з багатьох показників. Підтвердження того — два ордени: «Знак пошани» та «За трудову доблесть». Цікаво, що під час зміни влади в 1991-му його єдиного з колишньої номенклатури залишили на посту: адже комусь треба було, крім любити Україну на словах, сіяти та орати. За крісло ніколи не тримався. Невдовзі запропонували очолити Чортківський район. Працював, як звик: з п’ятої-шостої ранку й допізна. На долю Володимира Тимофійовича випало ліквідовувати наслідки смерчу, який пронісся Тернопільщиною наприкінці минулого століття. Почалися непорозуміння з тодішнім керівником області, то він мовчки подав заяву. Щоправда, перед тим потурбувався, щоб земля була зорана й засіяна. І ось уже майже вісім років Володимир Гищук очолює ТОВ «Агрополіс». Його стихія — поле. Сам дивується, як дружина його терпить. Але все це жарти. Насправді у нього міцний тил: дружина, дві доньки, перший онучок Богданко.

За цілину колись давали ордени, зараз відкривають кримінальні справи

Ми поїхали оглядати господарку. Ніколи не думала, що поле в листопаді може бути таким привабливим. Вигравала під сонячним промінням озимина: зелений килим вкритий краплинами роси, мов живим сріблом. Підготовлена до весняного посіву земля, ніби грядка: не те що скиб — грудок не видно. Машина котиться польовою дорогою, як асфальтом. «Ці поля вже розчесані, — каже Гищук. — Земля, як жінка, хоче догляду і ласки. Не пошануєш — покине. Та й обманювати її не варто: не пробачить».

Заїхали ж ми в такі нетрі, що ніколи не повірила б, якби не побачила на власні очі. Будяки заввишки два метри, джипа за ними не видно, дички вимахали в людський ріст, полин, деревій, пирій, кротовиння, мурашники... І згадалися запевняння одного з керівників області, що на Тернопільщині вже розорали всі облоги. Обабіч центральних доріг, можливо, й так, а як заглибитися... Отакі поля бере в оренду «Агрополіс». Потужні зарубіжні плуги не витримують, обробляючи їх. А люди дають лад. Принаймні тут, у Бучацькому районі, цілину розорюють повним ходом. «Приїдете через тиждень-другий і цих полів не впізнаєте», — обіцяє Володимир Тимофійович. Навесні тут збираються сіяти цукрові буряки.

Піднімати цілину йому не вперше.

А яка війна ведеться навіть за ту ж цілину... Цього року стосовно директора «Агрополісу» в Бучацькому районі відкрили дві кримінальні справи, мовляв, займається самозахопленням землі. І це після того, як він уклав з людьми договори про оренду, розорав, обробив і засіяв землю. Готовеньке чому б не прибрати до рук? Правоохоронці розібралися, що й до чого, справи позакривали, але осад залишився. Чому той, хто буквально знущається над землею, ще й права качає, а того, хто її плекає, — травлять?

У Бучацький район «Агрополіс» щойно прийшов, а в Чортківському, Заліщицькому, Борщівському районах товариство знають давно, тож люди самі просяться в оренду. Починали вісім років тому з кількох сотень гектарів, а доросли до 14 тисяч, і це не межа.

«Укррос» прийшов всерйоз і надовго

Мені не раз доводилося бути присутньою на гарячих розборках, що відбувалися наприкінці минулого століття між виробниками і переробниками на Чортківському цукрозаводі. Селяни мали підстави не довіряти цукроварам — заводи, що в окрузі, їх не раз «кидали»: то фізичну забрудненість «малювали», то зароблене роками не віддавали. Люди розчаровувались, скорочували посіви буряків. У чесні правила гри мало хто вірив.

Можна зрозуміти хвилювання керівників групи компаній «Укррос», які придбали Чортківський цукровий завод, адже без сировини він нічого не вартий. Тому й вирішили самі вирощувати її. Добре це чи погано, коли виробничники беруться ще й за землю, можна сперечатися. Але, як казав один сучасний класик, маємо те, що маємо. В цьому разі виграш безперечний.

Договори про оренду Гищук укладає напряму і розраховується як належить. Торік на паї видали понад 3 тисячі тонн зерна, одразу по жнивах розрахувалися й цього року — вийшло більше. На гектар землі селяни отримують від 3,6 до 5,5 центнера пшениці (кількість залежить від її вартості). Допомагають і селам. Окрім прямих надходжень до бюджету сільрад, «Агрополіс» здійснює відрахування і на їх позабюджетні рахунки — для соціальних потреб. Окрім того, допомагає підлатати сільські дороги, жертвує на потреби церкви. У Шершенівці відновили школу-садок: підвели воду, опалення, обладнали маленький спортзал; допомогли відремонтувати церкву. Стало правилом, що в кожному селі (нині «Агрополіс» працює у 32 населених пунктах) усі діти до свята Миколая отримують подарунки, а ветерани до Дня Перемоги — матеріальну допомогу. Благодійництвом Володимир Тимофійович займається з легким серцем: усі його починання столичні власники підтримують.

На жаль, це рідкість, коли ті, хто здалеку прийшов працювати на цю землю, дбають не лише про отримання максимального прибутку, а й про людей, які тут живуть. Переважно сучасні латифундисти намагаються прибрати до рук побільше земельки, витиснути з неї максимум, а там хоч трава не рости. «Укррос» прийшов всерйоз і надовго. Про це свідчать висока культура виробництва, сучасна техніка, нові технології. Там, де працює «Агрополіс», місцеві ґазди, фермери пильно приглядаються, як тут господарюють, і запозичують усі новинки. Володимир Тимофійович тому тільки радіє: хай селяни вчаться по-сучасному землю обробляти, вона за те віддячить.

Жнива тривали 45 днів і ночей

Земля віддячує нівроку. Хоч створювалося товариство з метою забезпечення заводу сировиною, але треба дотримуватися сівозміни, тож сіють також озиму та яру пшеницю, озимий та ярий ячмінь, цьогоріч вперше взялися за кукурудзу. А таких жнив Гищук не пам’ятає: сорок п’ять днів тривали. Точніше, днів і ночей, бо механізатори, водії працювали цілодобово. Без перебільшення, це справді була битва за врожай, довелося навіть техніку і людей зі сторони залучати, хоч досі власними силами обходилися. Й уроки деякі винесли.

Скажімо, навряд чи в майбутньому будуть сіяти яру пшеницю: не виправдовує вона себе. Мало того, що весна нинішнього року на місяць запізнилася, то ще й літо дощове видалося. Під град потрапили великі масиви полів у Заліщицькому районі, що істотно вплинуло на показники врожайності. І все-таки озимий ячмінь видав по 47,7 центнера з гектара, озима пшениця — по 46,5. Буряку хоч і засіяли трохи більше, ніж торік, але вал буде на рівні минулого року: погода «постаралася». Та ще насіння. Імпортні гібриди показали себе добре: на окремих площах збирали по 800 центнерів з гектара, а вітчизняні недодали на кожному із засіяних ними 530 гектарів 110—115 центнерів. Хотіли зекономити на насінні (вітчизняне дещо дешевше), а в кінцевому підсумку втратили.

Цукрові буряки в «Агрополісі» давним-давно ніхто не сапає. Обробіток повністю механізовано. Цього року буряк вистояв тому, що добре його обробили: гичка зеленіла до самого збирання коренів. Копати їх закінчили минулого тижня, наступного планують вивезти. У полі ще приблизно 45—50 тисяч тонн. Працюють два супернавантажувачі «Ропа», тож корені йдуть одразу на мийку. У полі ще чимало кагатів, але справа просувається швидко: є машини, що беруть 40 тонн коренів за раз.

Окрема мова — про польові дороги. Гищук їх нарізає одразу, як приходить на поле. Для цього наймає грейдер, двома своїми грейдерами, «оживленими» з металобрухту, утрамбовує. Треба — перекине місток, вириє траншеї, кине труби. Куди вода не надходить, зробить ставок. Тож їхати ними — одне задоволення, ліпше, ніж асфальтівкою. Не дивно, що місцеві водії надають перевагу польовим дорогам: сільські, точніше, між селами, вкрай розбиті. Та що казати, він навіть дичку з поля не викине. «Добрі підщепи будуть», — казав мені, показуючи на численні самосіви дичок. Володимир Тимофійович вже давно «перевиконав» норму стосовно садів, якої, за неписаними правилами, має дотримуватися справжній чоловік: посадив три сади. Але господарка «Агрополісу» розростається, то чому б виробничі будівлі не обсадити фруктовими деревами?

Запитую, звідки у нього господарська жилка. Мабуть від діда, відповів. Мали його односельці за доброго ґазду.

Директор показує нещодавно придбаний зернопереробний комплекс у Джурині. Практично вся техніка імпортна, є майстерня, гуртожиток для механізаторів. Склади товариству ой як потрібні. За нинішньої аграрної політики, точніше, за її відсутності, зерно треба мати де зберігати. Цього року, наприклад, встигли декілька тисяч тонн пшениці продати по 1200 гривень за тонну, а потім стався обвал цін. Що залишається робити? Чекати кращих часів. А пшеничка, мов золото. Зерно добірне, аж долоню тягне. Тож не віддавати пшеницю третього-четвертого класу по 700 гривень за тонну. Невідомо, чи виправдає себе кукурудза. Ніби й урожайність пристойна — 62 центнери з гектара, а чи вдасться нормально продати? Ячмінь, каже Володимир Тимофійович, поки що прибутковий. Він весь іде в пивоваріння. Чи не пробують сіяти ріпак, який нині домінує на полях Тернопільщини? Виявляється, він страшенний антагоніст буряку: хвороби, що після нього залишаються, для солодких коренів — погибель. Якщо й сіятимуть ріпак, то хіба як сидерат.

Взагалі Гищук, як сказав мені один авторитетний в області аграрій, — агроном від Бога. Він ніколи не зробить те, що може зашкодити землі. Але постійно в пошуку. Вивіз на поля всі дефекати, що роками складувалися на заводі, — це збагатило землю. Хоче в майбутньому відмовитися, наскільки можливо, від мінеральних добрив і замінити їх органічними. Каже, освоює нову технологію з їх виготовлення. У подробиці поки що не вдається, щоб не наврочити. Ширше застосовуватимуть безводний аміак, але тут є свої тонкощі: земля має бути відповідно підготовлена, механізми спеціальні. Бездумно нові технології Володимир Тимофійович ніколи не перенесе, хоч би як їх хвалили. Випробує, зробить корективи, проаналізує, а вже тоді дає або «добро», або відмовляється. Сорти самі випробовують. Досліджували імпортні та вітчизняні гібриди буряку, в тому числі під грифом «таємно».

Усе до копієчки!

Володимир Тимофійович не втомлюється повторювати: без такого колективу він нічого б не зробив. Що правда, то правда — люди у нього добірні: і фахівці вищої ланки, і механізатори. Пишається своїми заступниками: з рослинництва — Богданом Рибчаком, з механізації — Богданом Мандзієм і його сином Андрієм. До речі, в «Агрополісі» вже є свої династії. Керуючий одного з відділків Богдан Швигор працює з двома синами — Степаном та Віталієм. Батьки і діти є й серед механізаторів. Роль керуючих, каже директор, дуже велика. Вони надають руху всьому виробничому механізмові. І перелічує тих, на кого може покластися: Микола Островерха, Богдан Дрозд, Василь Пастернак, Іван Абдулін, Роман Блаженко, Зиновій Вітковський, Іван Данилюк... Поважає спеціалістів, які мають власну думку, можуть посперечатися — так народжується істина. Звичайно, колектив сформувався не за один день. Скільки механізаторів пройшло через «Агрополіс»... Директор нещадний до тих, хто хоче вкрасти, техніку не доглядає. Упіймав на крадіжці пального — бувай здоровий.

Ні, він не диктатор, але контролер суворий. Возить із собою паличку, щоб вимірювати глибину оранки. При мені це робив. Але 19-річний механізатор Петро Качма, котрий орав цілину, не осоромився: куди директор не вткнув свою паличку, всюди 35 сантиметрів — оптимально для буряку. Працює хлопець разом із батьком.

Як і відпускні, лікарняні. Подвійної бухгалтерії тут ніколи не вели, як і виплат у конвертах не було. Усі розрахунки врожаю — в заліковій вазі. Перевіряльники навіть дивуються: не часто в аграрному секторі таку бухгалтерію побачиш.

«Агрополіс» входить до п’ятірки найкращих господарств області, у південній зоні він лідер. Чи легко бути лідером — не запитую. На власні очі бачила, що то каторжна праця. Вплив влади в аграрному секторі, вважає Володимир Грищук, мінімальний, уряд, як і місцева влада, хіба що статистику збирають. Ніякої політики, напрямів, стабільних цін. Не маємо ні вітчизняної техніки, ні сортів пристойних, ні міндобрив, ні засобів захисту... Гищук не раз бував за кордоном і бачив, на якому рівні там опікуються аграрними проблемами. У Бельгії, наприклад, виведення нових гібридів відбувається на генному рівні. Ми загубили все, що мали, а нового не здобули. Хіба не сором, що одна з найбільших аграрних держав світу не має серйозних напрацювань в аграрному секторі: ні наукових, ні технічних, ні агротехнічних. І те, що ще тримаються на плаву такі господарства, як «Агрополіс», швидше, виняток, ніж правило. На людях тримаються, але й цей ресурс вичерпується. Проте з професійним святом вас, хлібороби! Низький уклін за те, що годуєте Україну!

Тернопільська область.

Фото автора.