Вважайте, в кожній школі править
«царьок» і його наближені «придворні», для яких є все: і методика, і гроші на ремонт, і години. Решта виживає, як може.Заклади, скажімо, давно не одержують навчальні прилади, посібники. Вчителі оформляють кабінети за свій рахунок: оновлюють методичний матеріал, купують посібники, плакати, таблиці. Адміністрація належно стимулює лише роботу своїх протеже...
...В одній із столичних гімназій працює талановита вчителька вищої категорії, автор численних публікацій. У своїй роботі вона застосовує передові методи навчання, залучає дітей до позакласних і позашкільних заходів, користується повагою у батьків і колег. Але адміністрація цього не помічає. Директриса ненавидить її лютою ненавистю і не пропускає нагоди поглумитися. А кому поскаржишся, якщо всюди кругова порука? Підеш в управління чи Міністерство освіти? Там, позіхаючи, тебе вислухають, візьмуть заяву і надішлють в район, а звідти... в школу.
Наведу конкретний приклад. Вихователями київської школи-інтернату працюють переважно пенсіонери. Там велика плинність кадрів, молодь тікає, бо на собі відчуває, як шанує і цінує керівництво їхніх старших колег. Серед них вихователька ім’ярек (не пенсіонерка) — вольова, ініціативна.
Після чергової атестації їй не дали вищої категорії, а лише підтвердили першу. Така була воля директора. Вихователька додала активності. У педагогічному журналі вона надрукувала статтю, її учні вкотре перемогли в міському краєзнавчому конкурсі. Просить вона позачергову атестацію. І знову їй відмовляють. Вона пише скаргу районному начальству, а у відповідь — приниження. Приїхали інспектори, запросили виховательку до кабінету директора, де вся її робота, всі виховні заходи були нищівно розкритиковані. Бо і те не мала права проводити, і того робити без дозволу адміністрації...
Директор взяла на роботу вихователями вісім студентів-старшокурсників. Половина звільнилася ще до кінця навчального року. Наталя, зокрема, вийшла заміж, захистила диплом, працюючи в інтернаті. У вересні мала йти в декретну відпустку. Але її угода закінчилася 15 серпня, а продовжити її директор не побажала... Наталя благала
«царицю» не викидати її на вулицю, не залишати без декретних, без засобів до існування. Рай- і міськуправління не допомогли.Ще приклад. Прийшов на посаду вчителя історії спеціаліст з університетським дипломом. За рік його уроки двічі відвідала голова методичного об’єднання, учитель української мови і літератури. Оцінка — незадовільно. Запропонували йому шукати іншу школу, але він відмовився. Тоді директор взяла на роботу ще одного історика, а
«старому» дала всього десять годин. Наступного року опальний вчитель мав аж шість годин.Чому керівник не допомогла молодому спеціалісту стати на ноги? Хіба не обов’язок адміністрації підтримувати усіх без винятку вчителів і вихователів, надто молодих спеціалістів? Ми уже забули, коли керівництво було взірцем, їхні уроки — відкритими для підлеглих.
Нещодавно на посаду вихователя прийшла пенсіонерка, спеціаліст вищої категорії. Пише сценарії, організовує екскурсії. Та адміністрації, схоже, не потрібна її робота, бо не вміє вона влаштовувати показух. От і шукають недоліки в поведінці її учнів. Виховательку всіляко ганьблять, принижують в присутності дітей. Але вона не здається. Стає лауреатом конкурсу
«Вихователь року». Директор її не привітала, а колектив про цю подію навіть не знав.Лауреат і автор методичної розробки, опублікованої в професійному журналі, резонно очікувала отримати вищу категорію і звання вихователь-методист. Не дали.
Здебільшого від свавілля потерпають здібні педагоги. Вони, засмикані й затюкані, втрачають віру в себе, в майбутнє.
То хто їх захистить?
Київ.
Від редакції. Якщо у МОНУ чи міськуправлінні освіти зацікавляться школами, де прижилася влада
«царків», «Голос України» надасть їм повну інформацію для вжиття заходів.Чи відреагують чиновники від освіти на цей крик душі, ми вам, шановні читачі, розповімо.
