«Генетично модифіковані організми: проблеми і перспективи використання їх в Україні» — обговорення цієї теми зібрало у Криму вчених, представників владних структур та працівників засобів масової інформації. Спонсорами майстер-класу для журналістів, який проходив у Нікітському ботанічному саду—Національному науковому центрі Української академії аграрних наук, стали провідні біотехнологічні компанії світу — і це певним чином задавало тон спілкуванню.

Водночас розмова не перетворилася на суцільний «одобрямс». Говорили не лише про плюси від вирощування сільськогосподарських ГМ-культур: стійкість, приміром, картоплі до колорадського жука, чи кукурудзи із значно більшою, ніж зазвичай, врожайністю, а й про ризики. Адже в окремих країнах до ГМО й надалі ставляться із пересторогою, а дискусії щодо безпеки їх для споживачів та навколишнього середовища не вщухають. Противники продовжують звинувачувати їстівні продукти з умістом таких організмів у токсичності, алергійності для людини та здатності чужинної ДНК інтегруватися в геном господаря. Серед ризиків для довкілля, приміром, є можливість перенесення генів від «вдосконалених» культур до інших рослин. Вчений світ замислюється: чи не з’являться згодом поруч зі стійкою до гербіцидів кукурудзою з такою самою якістю бур’яни?

Але чому ж тоді сільськогосподарські ГМ-культури дедалі більше завойовують лани різних країн? Відповідь на це запитання криється в економічній складовій. Вирощування трансгенних рослин зазвичай є прибутковим видом діяльності для фермерів. Під час майстер-класу наводили такі дані: 2005 року прямий дохід господарств досягнув приблизно 5 мільярдів доларів. А загалом за весь період вирощування ГМ-рослин, починаючи з 1996 року, становив 24,2 мільярда.

Майбутнє трансгенних сільгоспкультур також має оптимістичний вигляд. Науковці під час майстер-класу змальовували його так: не за горами часи, коли у виробництві з’являться рослини, стійкі до посухи, заморозків, повеней; такі, що будуть здатні зростати на засолених грунтах, значно ефективніше засвоювати атмосферний азот. А серед провідних країн, від яких організатори майстер-класу в подальшому очікують значного сприяння поширенню «вдосконалених» рослин, чільне місце посідають Китай, Індія, Бразилія, Аргентина та Південно-Африканська Республіка. Мовляв, вони є лідерами в своїх регіонах й набули певного досвіду у цій справі. Певні надії пов’язуються також і з Україною. Але, погодьтеся, вирощувати ГМ-культури для виробництва біоетанолу, завдяки чому площі під «поліпшеною» кукурудзою у США зросли на 40 відсотків, й для споживання — різні речі. Принаймні тут Україні належить визначитися з пріоритетами для вітчизняного агропромислового комплексу, враховуючи дефіцит на світовому ринку продовольства. Чи позиціонуємо ми себе як виробника «чистої продукції», чи ми є сировинним придатком для постачання товарного зерна та реалізації планів інших країн щодо виробництва біодизелю? Можливо, й не треба категорично відмітати набутий світовий досвід, варто вивчати надбання в цьому плані інших країн. Але не слід залишати поза увагою можливі економічні ризики для нашої держави від масштабного вирощування різних ГМ-рослин. В Україні, на щастя, немає харчового дефіциту, а свої внутрішні потреби у продуктах та кормах країна цілком здатна забезпечити за рахунок використання традиційних технологій ведення рослинництва.

Крим.