Ось уже майже півроку всі ми живемо під постійний акомпанемент страшилок про світову фінансово-економічну кризу, якими щедро обгодовують нас політики, усілякі
«експерти», астрологи, ворожки і просто базіки із приводу через засоби масової інформації. До того ж, напевно, кожний уже встиг відчути наслідки цієї самої кризи на власній шкірі. Що ж насправді відбувається в реальному секторі економіки, найважливішій її складовій, від якої залежить якщо не все, то дуже багато чого? Достовірно про це можуть розповісти тільки ті, хто в цьому самому реальному секторі працює. Сьогодні на запитання «Голосу України» відповідає Павло Штутман (на знімку), голова наглядової ради ЗАТ «Ельворті Груп», у структуру якого входить одне з найстаріших бюджетоутворюючих підприємств Кіровоградщини — завод «Червона зірка».—
Павле Леонідовичу, що сьогодні відбувається в галузі, яке насправді нинішнє становище сільгоспмашинобудівних підприємств в Україні?— Ситуація в сільськогосподарському машинобудуванні досить небезпечна й за деякими пунктами — вже необоротна. Тобто для того, щоб тепер повернутися до вихідної точки, скажімо, до середини 2008-го, знадобляться роки.
Ринок — це покупці: не ті, хто хоче продати, а ті, хто хоче купити. Їхня кількість скоротилася дуже істотно, з різних причин. Передусім через украй низьку, часом мінусову рентабельність, збитковість сільського господарства. Навіть те, що торік було зібрано рекордний за всю історію України врожай зернових, позитивно на сільгоспвиробникові не позначилося. Адже сільське господарство у всіх цивілізованих країнах дотується. А в нас лізингові програми, програма підтримки фермерства, компенсації кредитів теоретично існують, але реально не працюють.
Нині триває підготовка до весняно-польових робіт — коли потрібні ПММ, запчастини, техніка тощо. Але пріоритети розставлено в напрямі
«самі видеруться». А тим часом аграрії просто не можуть взяти кредити — ніхто не дає, навіть під ті величезні, варварські відсотки, під які раніше давали. Фактично сільгоспвиробник залишився без оборотних коштів: його не підтримують ні держава, ні банки.Ринок сільськогосподарської техніки, природно, впав. До того ж упав у рази — в 4, 5, за деякими позиціями в 6 разів. Підприємства, що виробляють техніку для сільського господарства, реалізують її декілька разів на рік. Наприклад, комбайни продаються лише раз — перед збиральною кампанією. Посівна техніка — двічі: навесні — під сівбу ярових культур, потім наприкінці літа й на початку осені — під сівбу озимих. Тобто заводи цілий рік працюють, а потім продають. У 2008-му попит був досить високий, підприємства склали виробничі плани, виходячи з того, що 2009-й буде, як мінімум, не гірший. І восени, коли сезон продажів уже закінчився, продовжували працювати — на наступний рік. Але настала криза, і ми залишилися з повними складами готової продукції, лише п’ята частина якої може бути продана. Не тому, що вона погана, просто немає покупця.
А це означає, що до наступного сезону працювати заводам нема чого й немає за що. Починати нині трудитися на 2010, 2011 роки? Так жоден банк не дасть кредити під такі дії. А тим часом багато підприємств реального сектору просто знищуються, потрапляють у ситуацію, коли вже видно мат у три, а то й у два ходи — тобто кінець прийде за будь-яких умов, хоч би що ти робив...
— Чи входить до їх числа
«Червона зірка»? З чим підприємство ввійшло в кризу?— За минулий рік, незважаючи ні на що, виторг у нас зріс порівняно з 2007-м на 17 відсотків, ми спрацювали з непоганим прибутком, з якого половину спрямували в інвестиції. Планували набагато більше, однак не встигли, адже основна частина інвестицій повинна була здійснитися в 4 кварталі, але від них довелося відмовитися в умовах ризиків, що різко зросли. Середньоспискова чисельність працівників у нас за минулий рік скоротилася на 6 відсотків і становить 2029 осіб.
Тобто база, в принципі, непогана. Але після входження країни в кризу ми опинилися віч-на-віч із проблемою складських запасів — розраховували ж зовсім на інший ринок. Тут, звичайно, дуже позитивно вплинула величезна робота, здійснена нами до цього, за останні декілька років.
Йдеться насамперед про впровадження нової продукції — це дуже важливе, стратегічне питання, питання управління і планування в довгостроковому періоді. Наприкінці минулого року ми поставили на потік виробництво широкозахватних посівних комплексів
«Сиріус», які дають змогу нашим аграріям істотно заощаджувати на підготовчих роботах. Це нова технологія, для мінімальної й нульової обробки ґрунту. Ми провели модернізацію сівалки УПС-8, тепер це сучасна машина, що відповідає світовим зразкам. Створили зовсім нову машину «Вега» для сівби просапних культур, також для мінімальної і нульової обробки — справжня «бомба», саме те, що дуже потрібно тепер ринку. Потрібно настільки, що його учасники навіть у сьогоднішніх непростих умовах готові міняти наявну робочу техніку на нову, що дає прорив у технології.Крім того, нині уже не в планах, а в стадії завершення модернізація цілого ряду інших машин, які ми випускаємо, і старт випуску нових, і не тільки зернових. Це теж величезний заділ, що дає нам сьогодні можливість не просто виживати, а й працювати на перспективу. Наприклад, сьогодні ми освоюємо випуск дискових борін, що значно зменшить залежність від сезонності продажів.
А для широкозахватних машин, які виробляємо на окремому підприємстві —
«Грунтопосівмаші», ми створили чудовий фарбувальний комплекс, закупили дороге обладнання для підготовки поверхонь перед фарбуванням, адже якість ґрунтується на технологіях, а не на ентузіазмі. Нові вертикальні фрезерні обробні центри, які ми нині використовуємо для підготовки виробництва, зі старим обладнанням навряд чи впоралися б...Усі ці модернізації, впровадження нової продукції, дають змогу претендувати на істотне розширення нашої частки ринку не лише тут, в Україні, а й за рубежем, збільшити наші експортні можливості. Зовсім недавно, до слова, наша продукція виставлялася в Болгарії й Румунії. І все, що ми показували, уже продалося, хоча Румунія — новий для нас ринок...
— А які справи в соціальній сфері підприємства? Це питання сьогодні стоїть гостро як ніколи...
— Торік ми встигли завершити нові роздягальні і санвузли в одному з основних корпусів — світлі, з євроремонтом, душовими. Це цілий комплекс, майже півтори тисячі квадратних метрів, яким сьогодні користується більша частина робітників підприємства. Тут, до слова, не тільки
«соціальний аспект», а й користь для виробництва — як люди живуть, так вони і працюють...Окреме питання, досить болюче, — скорочення персоналу. Бізнес має бути соціально відповідальним, відповідальним перед споживачем, працівниками підприємства, регіоном, де він працює. І кожне робоче місце, котре ми створюємо, дає нам енергетичне живлення. Позитивне ставлення оточуючих, своє місце в суспільному процесі для нас, для мене особисто як керівника, набагато важливіше грошей. В умовах спаду чисельність штату зменшується скрізь, і це велике моральне навантаження, дуже серйозна проблема для всіх.
— Нині стало модно запрошувати на підприємство так званих кризових менеджерів, кризову адміністрацію. Чи залучали до управління заводом або групою якихось
«фахівців із розв’язання проблем» ззовні?— Ми самі народжувалися як керівники, як фахівці в дуже непростих умовах, адже це вже друга криза, що лягла на плечі нашого покоління. Перша була в 90-х роках минулого століття, тоді було набагато гірше — не було досвіду, ми не знали, що і як робити. Виживали, як колись у Сталінграді, методом природного добору, і вижили, набувши безцінний досвід...
Тоді ми довго стояли, боролися, як і тепер. А коли триває боротьба, немає розвитку. Сьогодні ми значно підтяглися в цьому плані, встигли здійснити реструктуризацію виробництва: звільнили старі майданчики, побудовані ще до Великої Вітчизняної й одразу після неї, — незручні для логістики, дорогі в обслуговуванні і просто старі. Зосередили виробництво на сучасних площах, закупили нове зварювальне, металорізальне обладнання, новітні лазерні і плазменні установки для розкроювання металу. За рахунок цього вдалося підвищити керованість виробництва і ввійти в кризу з найменшими витратами.
Коли ринок почало трусити, зменшилася кількість робочих днів, ми дуже інтенсивно почали здійснювати підготовку персоналу — для того, щоб змінити свідомість людей, дати нові навички. Це тільки в казці Ілля Муромець піднімається в 30 років з печі й одразу стає богатирем. У реальному житті так не буває — потрібен час для того, щоб навчити людей, щоб знання переросли в навички, і ми цим постійно опікуємося.
І найголовніше: під час кризи потрібно працювати удвічі наполегливіше, компанії повинні мінятися. Не можна просто піти додому і чекати, коли криза закінчиться. Особливо це стосується керівництва. Якщо завдання робітників — випускати конкретну продукцію, то завдання керівника — антикризове управління. Інженери, топ-менеджери повинні працювати більш напружено, ніж звичайно. Що ми й робимо.
Бесіду вів Петро МЕЛЬНИК.
