Родина Орищенків з Остра потрапила у доволі непросту ситуацію: до їхнього помешкання та двору можна потрапити хіба що на гвинтокрилі або збудувавши... міст чи перехід. Як таке може бути?

Коли прийшов до редакції газети лист з Остра, в написане не дуже й вірилось. Думалось: скаржники перебільшують! Але... насправді все виявилося так, як вони написали.

В основі прецеденту, як з’ясувалося, лежить родинний конфлікт. У 80-річної Антоніни Никифорівни Орищенко є два сини — старший Володимир та молодший Олександр. Коли перший одружився, батьки вирішили «розселитися». Поблизу батьківської хати, в городі у 1970-х роках було збудовано спільними зусиллями цегляне помешкання. Сюди переселилася сім’я Володимира. Олександр переїхав у Козелець і став жити з дружиною в тещі.

Життя обох братів нічого б не затьмарило, якби останніми роками стосунки невістки та свекрухи не зіпсувалися. Валентина Валентинівна вважає, що через похилий вік, хвороби Антоніна Никифорівна почала іноді виявляти агресію, вороже ставитися до неї, свого сина.

Стара жінка має щодо цього іншу думку.

— Я ж її любила. А дійшло до того, що воду не приносили, дрова закривали. Сердились, що я їм, мовляв, грошей мало давала. У «дурдом» хотіли здати. Якби я в Острі залишилась, то вже б мене декілька років не було... Сусіди воду мені носили!

Як там насправді було, сьогодні важко сказати. Кожна сторона має свій набір звинувачень. Але факт залишається фактом: одна образа потягнула іншу — і стосунки між близькими людьми зіпсувалися до краю. Конфлікт вийшов за межі двору. Усе частіше на вулицю Червонопартизанську викликали правоохоронців.

Ображена свекруха і мати заповіла свою спадщину молодшому сину Олександру, який у розпалі протистояння від переживань, нервового напруження 25 липня 2005 року потрапив з інфарктом до реанімації райлікарні. У травні 2006 року старий будинок, двір із сараєм та погребом було продано киянці Ларисі Кочетковій. Отож родина Володимира Орищенка через родинний конфлікт стала по-справжньому «відрізана» від вулиці Червонопартизанської. Адже вихід до неї, сарай, погріб, якими вони користувалися, перейшли у власність нової сусідки.

Пані Лариса не хоче «входити» у проблему людей, які живуть поряд.

— Я купувала будинок із сараєм-гаражем, — каже вона. — Бо ж машину треба кудись ставити. За це заплатила великі гроші. Чому я повинна комусь дарувати куплене?

Остер справді нині дороге містечко. Воно останніми роками стало привабливим для дачників із Києва, і тепер тут навіть за «шевченківську хатинку» правлять 20—25 тисяч доларів. Тому нова власниця відстоює своє право мати сотку, що прилягає буквально до її вікон. Крім того, наслухавшись від Валентини Валентинівни образливих слів, не бажає йти на поступки.

Отож практично з усіх боків остерські Орищенки тепер оточені сусідськими парканами, оформленою згідно з чинним законодавством майновою, земельною власністю. Нині вони пишуть у прокуратуру, суди, інші інстанції. Переінакшити їм усе дуже важко. Свого часу, коли рідня жила мирно, деякі документи не оформили вчасно та належно. Тому кожна сторона має «вбивчі аргументи».

— Ми збудували сарай зі шлакоблоків, — каже Володимир Орищенко. — Це ж люди бачили, є свідки. А тепер мені доводять, що все це не моє.

— Я живу по-сусідству з Орищенками з часів їхньої молодості, — свідчить пенсіонерка Ніна Сукретна. — Я вважаю, що мати вчинила несправедливо. Сарай помагали будувати покійний батько Валі, її дядько. І Вовка тут робив. І його батько Іван. А тепер їм хоч на крилах перелітай через цю землю!

Молодший брат продемонстрував довідку, «выданную Орищенко Антонине Никифоровне в том, что она действительно в 1977 году 17 апреля заключила договор на строительство сарая размером 10х5 метров на суму 959 рублей 26 копеек. Работы производились рабочими Козелецкого РСУ согласно договору. Начальник РСУ Ф.И. Клепец. 14 мая 1986 г.». Вона надрукована на бланку, але не має печатки. І це дає привід В. Орищенку оспорювати її в суді. Та, попри це, сарай збудовано на території матері. А її рішення про спадщину промовисте і визначальне.

В Остерській міській раді знають про конфлікт Орищенків.

— Це питання повинно вирішуватись передусім у судовому порядку, — зазначив міський голова Василь Западня. — Адже міськвиконком не може скасувати договір купівлі.

...За проданий будинок із сараєм Олександр Орищенко купив матері в Козельці невеличке помешкання. Нині, як пояснила мені жінка, вона почувається добре і задоволена своїм життям у Козельці.

Остер

Чернігівської області.

На знімку: Родина Орищенків із сусідкою Ніною Сукретною(в центрі): «Тепер цей сарай-гараж і двір належать киянці».