Севастополь — це не лише база ВМСУ і ЧФ РФ, а й НЛО?

Періодично в севастопольській пресі, починаючи десь із середини 80-х років минулого століття, з’являються повідомлення про те, що то над морем, то над горами, а то й у межах міської забудови очевидці спостерігали непізнані літаючі об’єкти — НЛО (або UFO — за англійською абревіатурою). Останнє повідомлення на цю тему було наприкінці квітня нинішнього року. Щоправда, його публікація обмежилася тільки одним міським інтернет-сайтом: «У Севастополі спостерігають НЛО... Ось уже майже годину над Козачкою (район міста на березі Козачої бухти. — Авт.) кружляється лілова куля... безшумно метається від краю до краю бухти, змінює форму...

Двома роками раніше кримські газети зі слів очевидців стверджували, що «... у небі над Севастополем пролітали дві групи об’єктів, які світилися. Кожна група складалася приблизно з десятка об’єктів. Група нагадувала клин, в якому кожний об’єкт ще міг переміщатися стосовно інших. До того ж швидкість всієї групи була постійною. Обидва клини рухалися в північно-західному напрямку, перебуваючи недалеко один від одного».

Відносно «аномального» місця в Криму, точніше — поблизу Севастополя. Декілька років тому в одній з київських газет севастопольський автор опублікував свідчення очевидиці появи «літаючих тарілок» в Байдарській долині — місці, розташованому по прямій за півтора десятка кілометрів від центру міста. До співробітниці однієї з розташованих у долині баз відпочинку (наводилися назва бази, а також ім’я, по батькові й прізвище очевидиці) червневим вечором звернувся місцевий житель: «Тьотю Олю, швидше, там, на небі, вогні!». «Я спочатку не зрозуміла, про які вогні він каже, а коли їх побачила, чесно скажу, мені стало не по собі. Напроти гори Лисої, над ущелиною між горами Курт-Кая і Карадаг, висіли й повільно оберталися по колу п’ятнадцять куль, які світилися. Кулі висіли над горами майже годину й приблизно о 24.00 зникли». Свідками опівнічного «танцю», за твердженням автора публікації, були люди, котрі відпочивали в пансіонаті, та місцеві жителі. Журналістові з бесід із селянами вдалося довідатися, що цей випадок появи НЛО над Байдарською долиною — аж ніяк не єдиний. Місцеві жителі розповідали про сигароподібний об’єкт і про «сузір’я». Були навіть заяви про те, що взимку в горах в районі Алсу бачили «тарілку», що приземлилася. А в селі Ново-Бобровка НЛО під час посадки так сильно прим’яло траву, що ще довго можна було спостерігати матеріальні свідчення контакту з інопланетним розумом...

Факт другий.

Авіаційна катастрофа на Скнилівському аеродромі у Львові була зафіксована численними фото- та відеокамерами, інформацію про роботу й стан всіх систем і механізмів літака компетентна комісія одержала із численних контрольних приладів і пристроїв. Однак і комісії, і слідчим, і в ході судового розгляду так і не вдалося встановити точну й однозначно сприйману всіма, хто має відношення до трагедії, причину того, що сталося. Тим часом на знімках, що зафіксували політ Су-27, у безпосередній близькості від літака видно якихось два темні об’єкти. На думку уфологів, це — НЛО. І причина відмови систем керування винищувача полягає в «зависанні» всієї літакової електроніки — так зазвичай буває у разі наближення «тарілки».

Багаторічні та скрупульозні дослідження причин загибелі в Севастопольській бухті лінкора «Новоросійськ», схоже, залишили нащадкам більше загадок, ніж дали відповідей на посталі запитання. Найпоширеніша версія вибуху корабля — т. зв. «італійський» слід: нібито князь Боргезе, командир спецпідрозділу бойових плавців ВМС Італії, після передачі по репарації 1949 року гордості італійського флоту лінкора «Джуліо Чезаре» Радянському Союзу заприсягнувся: «Корабель буде наш або нічий!». І в 1955 році своєї обіцянки дотримав: бойові плавці-диверсанти, які висадилися з борта підводного човна, в аквалангах доставили й закріпили на днище «Новоросійська» міни. Ті, хто ловили після обіду 29 жовтня на березі бухти рибу, розповіли, що бачили, як по сусідству з ними спливли два аквалангісти й спокійно пішли в бік Корабельної сторони...

Пізніше, уже в пострадянський час, з’явилася версія про те, що лінкор загинув від рук радянських диверсантів — чи то спецнавчання проводили, чи то помилково замість навчальних причепили міни з бойовими зарядами. Найбільш правдоподібною, а тому найменш обговорюваною, була версія про вибух німецьких донних мін, що залишилися в бухті з часів Другої світової.

Письменник-мариніст Микола Черкашин, який вивчав причини і наслідки трагедії, а згодом написав за результатами цієї роботи напівдокументальну, напівфантастичну книжку, поєднав князя Боргезе й загибель «Новоросійська». У книзі однією з діючих осіб виступає... «поїзд-примара», який, нібито, залишив вокзал у Римі 1911 року з більш як сотнею пасажирів і незабаром безвісти зник у тунелі. І «проявився» лише через сорок чотири роки в Балаклаві, передмісті Севастополя. Ви здогадалися, що поїзд-примара проїхав через Балаклаву без зупинок пізнім вечором саме 29 жовтня 1955 року? Вийшли з нього тут (на повному ходу!) лише два пасажири. Одного з них звали Валеріо Боргезе.

Севастополь багато віків слугував військово-морською базою й водночас — випробувальним полігоном для «обкатування» нових зразків зброї та бойової техніки. І тим, й іншим він досі нашпигований «під зав’язку». Люди, які скептично налаштовані на існування НЛО, завжди готові навести аргументи, що розвінчують казки про «зелених чоловічків». По правді кажучи, підстави для скептицизму є. Бувало, що зіваки за НЛО сприймали то метеорологічні зонди, то промені потужних військових прожекторів, а то й просто літак, який летів низько й виблискував у променях сонця, що заходить.

Запорізькі уфологи, обстежуючи одну з печер на Ай-Петринському плато, виявили стародавній наскальний малюнок, на якому були зображені древні люди, котрі танцювали навколо предмета, який надто нагадує сучасні зображення НЛО.

В «Рамаяні» розповідається про дивовижні сходи «Пушпак», які могли чудово літати й навіть спускатися під воду. «Махабхарата» оповідає про «кришталеву колісницю»: «Вона мала блиск розпеченого золота, видавала стукіт, подібний до гуркоту хмар... І на чудесній колісниці було древко прапора, яке здавалося неприкріпленим до неї. Божественне, незрівнянне древко прапора не чіплялося за дерева й не ушкоджувалося зброєю».

Що стосується появи у творі письменника, котрий стояв на матеріалістичних позиціях, «поїзда-примари», який «доставив» у Балаклаву князя Боргезе за кілька годин до вибуху під днищем лінкора «Новоросійськ», то тут аналітики вдаються взагалі до карколомних припущень. На їхню думку, такий сюжетний поворот авторові підказали... радянські спецслужби. Для того, щоб хоч так відвести інтерес обивателя від справжніх причин того, що сталося.

Тут варто звернути увагу на опис пошкоджень корабля. З нього стане зрозуміло, що вибухів мало бути два — пошкодження зафіксовано з обох бортів (урядова комісія свого часу з двох висунутих версій перевагу віддала такій: «Під лінкором вибухнула зв’язка з двох німецьких морських донних мін неконтактної дії, встановлена німцями під час війни в період між 22.06.1941 і 09.05.1944).

Ті, хто цікавиться військовою історією, знають, що таких бойових зарядів (їхня вага становила 900—1200 кг, залежно від конструкції й маси вибухової речовини) за всю Другу світову війну німецька промисловість випустила кілька сотень. З них кілька десятків було застосовано для мінування севастопольських фарватерів. Повірити, що дві міни опинилися в декількох метрах або навіть сантиметрах одна від одної (на Севастополь їх скидали з німецьких літаків, по яких «працювали» гармати ППО) і більш як через десять років здетонували синхронно, важко, якщо взагалі можливо. Друга версія — італійські або радянські диверсанти — також спричиняє запитання: чи під силу двом водолазам непомітно доставити й прикріпити до корабля предмети вагою близько двох тонн?

Тож навіщо знадобилося винаходити «поїзд-примару»? Микола Черкашин, збираючи інформацію для написання книжки, спілкувався з багатьма очевидцями трагедії «Новоросійська». Серед співрозмовників була людина, яка після флотської служби пішла працювати на залізницю в Балаклаву. Письменник зумів так розговорити залізничника, що той повідав письменникові про те, про що не наважувався розповідати раніше нікому. А саме: про загадкові явища, які йому, коли ніс нічну вахту, довелось спостерігати безпосередньо перед і під час вибуху. Що вразило моряка — залишилося відоме лише самому оповідачеві, його співрозмовникові (до слова, за першою професією — флотському політпрацівникові) і ще декільком людям, з якими

М. Черкашин вважав за необхідне поділитися почутим. Останні, за версією деяких севастопольських дослідників джерел творчості письменника-мариніста, і порадили авторові вплести в канву майбутнього оповідання «залізничну» тему. Такий сюжетний хід убивав одразу двох «зайців». З одного боку, акцентував увагу на «італійському» сліді. З другого — давав змогу «у разі чого» приблизно так коментувати одкровення матроса з «Новоросійська»: «Це ви чули від того моряка, котрий письменникові Черкашину розповідав про поїзд, який без рейок приїхав до Балаклави?».

У вересні 1996 року біля севастопольського узбережжя безвісти зник з екіпажем рибальський сейнер «САОР-3». «Судно нове, укомплектоване сучасними радіотехнічними засобами, індивідуальними й колективними рятувальними засобами, аварійно-сигнальною апаратурою, навігаційною супутниковою системою, а тому аварія корабля малоймовірна», — так пояснював правоохоронцям власник фірми. Але судна не стало раптово, без єдиного сигналу небезпеки. Що змусило прокуратуру висувати версії: 1) раптове насильницьке захоплення екіпажу; 2) загибель судна й екіпажу від потужного вибуху (наприклад, влучення корабельної ракети). У другому випадку повинні були якщо й не спрацювати, то хоча б залишитися на поверхні моря радіобуї, а також особисті речі екіпажу, рятувальне спорядження, плями моторного мастила або палива й т. п. Екіпажі вертольота й літака, які декілька днів обстежували велику акваторію, доповідали одне і те саме: «Жодних слідів аварії корабля».

Якщо на карті лініями з’єднати названі географічні точки, то приблизно в центрі трикутника опиниться гірський масив Бойка, що височіє поблизу села Соколиного, що в Бахчисарайському районі. Жителі цього села недавно на всю Україну в телепрограмі, в якій розповідають про аномальні явища, заявили: «Гул від космічних кораблів прибульців спати нам не дає!».

Кожен має право сам для себе вирішувати: вірити йому чи ні в існування інопланетних цивілізацій, у те, що Землю відвідують і вивчають представники неземного розуму. Але один цілком земний факт залишається незаперечним: кілька років тому в Севастополі відкрилося представництво американської компанії «UFO Abductіon Іnsurance Company». Кожному охочому надавалася можливість одержати страховий поліс на десять мільйонів доларів. У зразку договору значилося, що зазначена сума буде виплачена страхувальникові «у разі доведеного факту викрадення вас інопланетянами». Страховий агент стверджував, що за вісім років присутності на ринку страхування послугами компанії скористалися майже п’ятдесят тисяч осіб у всьому світі.

Севастополь.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.