Перед визволенням Парижа від фашистів парижанки викупили всі яскраві й недорогі тканини та зустрічали переможців у весняно-радісних сукнях. Ще не оплакані були жертви, але висока нота торжества свободи найкраще освячувала цю мить!

У кожній нації є ментальна домінанта. У китайців — довголіття. У німців — точність, в американців — законослухняність. В українців — теж є, та це окрема тема. У французів — свобода. Ця категорія всепроникаюча. Вона і в моді, й у кухні, й у тому, як її демонструють всьому світу.

Фестиваль «Французька весна в Україні» щороку набирає потужності. Нині ця «весна» проходить у десяти найбільший містах України, а розпочалася минулої суботи — водним шоу колективу «Ілопоти» під назвою «Дивацтва на воді» в київському Гідропарку.

Посеред Довбички — між Молодіжним пляжем і так званим нудистським — стирчало потужне й граціозне дерево, навколо якого й відбувалося усе того дивного вечора.

Коли на нудистському березі розгорілися ватри, подумалося, що місце вибрали не надто зручно. Справді, на озері, де глядачі розмістилися б по колу, було б комфортніше.

Та ось зазвучали пляжні куранти.

Ніби ковзаючи по воді, до Дерева життя сходилися і з’їжджалися двірник з неоновими нашивками на жилетці, листоноша на велосипеді, матуся з немовлям у колясці, хтось на доісторичному «Рено» (при вході до паркової зони була виставка його сучасних стильних нащадків). І нарешті — жінка на ліжку, яке мукою безсоння збільшене в кілька разів супроти побутового розміру. У відчаї вона потрошить подушки, посипаючи пір’ям шлях до химер сну. Серед тих химер — безкрилий і крилатий янголи, які зі своїх човнів висипають вогники на воду; король, скоморох, чорні істоти річкового дна і alter ego героїні — оперна примадонна. Вона на величезній платформі, яку рухає колесо, а те колесо крутить скоморох, закоханий у примадонну. Ясно, він приречений згоріти від нерозділеного кохання. Так би й сталося, але героїня реальності перериває небезпеку сну. І знов навколо дерева триває буденне життя. Воно варте святкування понад усі ефемерні принади!

Як шампанське, вибухнули феєрверки, а синьо-підсвічений дим поглинув примари ночі та явив морозну синь світанку.

На правому березі в цей момент засвітилися золоті бані церков, потужним стовпом світла від землі до небосхилу став Пам’ятник жертвам голодомору і зовсім зник, сподіваюся, з причини недосконалої підсвітки, обеліск Слави.

Застиглі на якусь мить фігури й конструкції на воді, шепотіння дерева у синьому тумані, здалися привабливою картиною тої примарної ріки, яка розділяє життя-за-життя з життям-після-смерті, і єднає всіх під будь-якими обелісками.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ,народний артист України.