Виповнилося 170 років з дня народження польського національного героя, нашого земляка Андрія Потебні

...Варшава, 27 червня 1862 року. Саксонським садом прогулюється намісник російського імператора в Царстві Польському, генерал-ад’ютант Лідерс. Ловлячи на собі сповнені ненависті погляди поляків, стискає щелепи. О, він їм ще покаже! Це ж він ще в 1831-му штурмував варшавське передмістя, заливаючи вулиці кров’ю повстанців. І тепер, коли поляки знову бунтують проти російського престолу, не когось, а його, Лідерса Олександра Михайловича, послав батюшка-цар сюди, щоби залізною рукою захищав Російську імперію. О, він їм покаже!..

Назустріч Лідерсу йшов підпоручик — молодий, білявий, вродливий. Зараз виструнчиться, віддасть честь.

Та офіцер, порівнявшись із генералом, вихопив з кишені пістолета і вистрелив тому просто в обличчя — раз, вдруге. Неспішно продув дуло револьвера, що диміло після пострілів, і попрямував до найближчої кав’ярні.

Поляки розступалися перед ним, не затримували... Пізніше стало відомо, що той підпоручик — Андрій Потебня, керівник підпільної армійської організації, до якої входили на день раніше розстріляні російським армійським судом поляк Францішек Ростковський, латиш Іван Арнгольт і українець Петро Сливицький.

...Він народився 19 серпня 1838 року в селі Перекопівка нинішнього Роменського району на Сумщині в родині відставного штабс-капітана. Його батько, Панас Юхимович, був з тих збіднілих дворян — нащадків козацької старшини, які не поривали зв’язків з власним народом, говорили його мовою, кохалися в історії й культурі рідної землі. Так і виховував своїх синів —старшого Олександра і молодшого Андрія. Старший став усесвітньо відомим українським мовознавцем (нині ім’я О. Потебні носить Інститут мовознавства Національної академії наук України), молодший, Андрій, — військовим. Навчався в Полоцькому кадетському корпусі, який відкрили в цьому західнобілоруському місті, щоб русифікувати молодих польських та білоруських дворян, пригасити серед них пам’ять про національне повстання 1830—1831 років. Та цар прорахувався.

Молоді польські патріоти мріяли про відновлення незалежності Польщі. Андрієві близькі були ті почуття, і він зійшовся з чільниками майбутнього повстання — Броніславом Бобинським та Казимиром Левицьким. Як клятва, звучав між юнаками девіз Костюшка: «За нашу і вашу свободу!». Разом читали Міцкевича і Шевченка, готувалися до визвольних баталій.

Згодом Андрія Потебню перевели до петербурзького Костянтинівського кадетського корпусу, а по його закінченні (1856 рік) — у 16-й Шліссельбурзький полк, розквартирований у Варшаві. Від цієї звістки радісно забилося серце: після років навчання з польськими друзями їхня батьківщина була оповита для нього ореолом романтики. Уява малювала нові зустрічі на берегах Вісли, атмосферу душевного піднесення, яке прикрасить армійські будні. Та молодого прапорщика чекало зовсім інше. Він писав до брата Олександра: «Першого ж дня візник привіз мене не на ту вулицю, яку я назвав. Хотів розпитати дорогу у двох молодих панянок — вони від мене зневажливо відвернулися. Хтось за моєю спиною з ненавистю кинув: «Москаль!» Стало боляче. Хоча все розумію. Попри моє знання польської мови, попри те, що я їм брат по долі і духу, на мені мундир офіцера російської армії — мундир загарбника...».

Два роки Потебня прожив у стані «внутрішньої еміграції». Потім потрапив до Царськосільської стрілецької школи в Петербург. Тут зблизився з таємними організаціями. В одному з його листів читаємо: «Готовий покласти життя на олтар революції».

1859-го — знову Шліссельбурзький полк, знову Варшава. Нарешті зустрів друзів по Полоцьку, які також опинилися тут. Вони готували повстання. Потебня підтримав наміри польських офіцерів. Узявся створити свою організацію з представників інших національностей, яка у вирішальний момент допомогла б полякам. Цю організацію називають «групою Потебні».

Але туди проник провокатор. Почалися арешти. Й коли стратили трьох товаришів, Андрій з’явився до Центрального національного комітету польського повстання: «Має відбутися акт помсти. Готовий убити головного ката Польщі — Лідерса».

...Після пострілів, що сколихнули всю імперію, Андрій Потебня переїздить до Лондона. Там живе у Герцена, працює в його «Колоколі», звідти й керує своєю групою у Варшаві.

У ніч з 10 на 11 січня 1863 року Центральний повстанський комітет закликав народ до зброї. Патріотична польська молодь нападає на російські гарнізони. На Варшаву суне 120-тисячна каральна армія. Починається партизанська війна. Андрій Потебня вважає: його місце серед повстанців. Герцен заперечує: над Андрієм і так висить смертний вирок! Та Потебня невблаганний.

У Польщі він стає капітаном Війська Польського, очолює чималий повстанський загін. Хоробро б’ється з російськими військами в найгарячіших точках. У ніч з 4 на 5 березня гине.

«Не знала російська куля, що вразила Потебню, яке життя вона зупинила. Чистішої, самовідданішої, самозреченішої жертви очищення Росія не могла принести на олтар польського визволення», — писав Герцен в некролозі в «Колоколі».

...На кам’яній плиті в польській Піщаній Слободі, де загинув і похований наш земляк, вибито: «Тут спочили невідомі повстанці та українець Андрій Панасович Потебня, який кров’ю скропив дружбу між нашими народами. Вічна слава бійцям за нашу і вашу свободу!» І українці й поляки пишаються своїм героєм.

Григорій ХВОСТЕНКО, Владислав ЖМУРКОВ.

Суми—Перекопівка—Суми.