На безпрецедентний крок пішов командир військової частини 48-го арсеналу озброєнь полковник Олег Омелянчик — він відмовився приймати смертоносний неліквід, який привезли з двох інших частин. Зрозуміло, що полковника одразу усунули з посади. Але й застарілі боєприпаси більше не везуть на арсенал, розташований за три кілометри від райцентру Калинівка і двадцять кілометрів від Вінниці.

«Якби не Омелянчик, ми дотепер не знали б, що робиться на арсеналі»

У березні—квітні цього року на Калинівський арсенал озброєнь почали звозити застарілі міни, ракети, інші види боєприпасів з двох військових частин, що дислокуються у містах Славута на Хмельниччині та Брюховичі Львівської області. У вересні мала прибути нова партія боєприпасів. Принаймні так стверджує колишній командир військової частини арсеналу полковник Олег Омелянчик.

— У документах зазначалося, що частина озброєння, привезеного до нас, належить до першої категорії, — каже полковник, — але навіть неозброєним оком було видно, що звозять до нас мотлох.

Щоб мати докази своєї правоти, тодішній командир доручив сфотографувати озброєння першої категорії. Отож великий фотостенд полковник доставив на сесію Калинівської районної ради. Депутати вперше на власні очі переконалися, які заіржавілі ракети і міни зберігаються у них під боком. На знімках чітко видно також зіпсовану тару, в якій містяться 120-міліметрові міни, або те, як ці самі міни укладено у пристосовану тару. Всі знімки підписано. Конкретно вказано допущені порушення. Наприклад, на 30 відсотках ящиків, доставлених із Славути і Брюховичів, відсутні кришки і вони забиті дошками. Частину ракет доставили в тарі, яка непристосована для їх укладення штабелями. На деяких ящиках відсутні маркування — що в них, невідомо.

Були випадки некомплекту озброєнь: у документах значилася більша кількість, ніж було насправді. Недостачу довозили після зроблених зауважень.

Голова комісії з питань охорони природи, благоустрою і комунального господарства Леонід Скакун у своєму виступі, між іншим, зауважив, що невідомо де зроблено ці знімки. Мовляв, чи можна їм довіряти? З цього приводу колишній командир частини сказав недвозначно, що після того, як він відмовився приймати таке «добро», у нього почалися неприємності, які закінчилися усуненням з посади. Полковник наголосив, що громада має знати, що робиться на арсеналі. Бо йдеться про безпеку тисяч людей. Він також висловив щиру вдячність усім, хто не підтримав ідею створення в Калинівці на базі арсеналу центру з утилізації боєприпасів.

— Це не тільки нонсенс — ліквідовувати боєприпаси на місці їх розташування, — наголосив пан Омелянчик. — Це заборонено нашим законодавством.

«Ми виграли не війну, а тільки бій»

Два роки тому, у 2006-му, у Калинівці на базі 48-го арсеналу планували створити центр з утилізації озброєнь. Тут планували знищувати застарілий смертоносний метал з усіх арсеналів держави. Було видано указ Президента про створення такого центру. Високі військові чини всіляко переконували керівників району і місцеву громаду в тому, що реалізація їхньої програми піде на користь, бо стане менше небезпечних озброєнь. Однак депутати райради разом з представниками громади все одно не проголосували за надання дозволу на створення такого центру. Голова районної ради Анатолій Нагребецький дотепер тримає у своєму столі відповідь з Міноборони. У ній конкретно сказано про те, чому військові не виконали указ глави держави. Бо калинівська громада не дозволила їм це зробити.

— Але ми виграли не війну, а тільки бій, — каже один з депутатів райради. — Я це зрозумів сьогодні, коли дізнався про те, на якій пороховій бочці всі ми сидимо.

— У Брюховичах землю військової частини уже продано, — таку інформацію полковник Омелянчик надав депутатам на сесії. — Тому озброєння звідти все одно вивезуть. Це планувалося зробити у вересні. За моєю інформацією, поки що звідти боєприпаси не надходили.

Депутати уточнили цей факт у присутнього на сесії нового командира частини. Він, полковник Ігор Степанченко, повідомив, що за час його перебування на посаді впродовж останніх місяців з інших частин боєприпаси на 48-й арсенал не завозили.

Під час обговорення питання депутати запитали полковника Омелянчика, чи варто надсилати звернення до міністра оборони з вимогою припинити завезення боєприпасів з інших частин. Адже навряд чи керівник закритого військового відомства стане дослухатися до думки райради.

— Варто, — по-військовому чітко відповів полковник. — Громадська думка для них нині значить дуже багато. Якщо підніметься громада, вони не підуть проти її волі. А за мовчазної згоди можна що хочеш робити.

Крім звернення до міністра оборони з вимогою не завозити на калинівський арсенал старе озброєння, депутати порушили питання про надання дозволу комісії на ознайомлення з ситуацією на складах арсеналу. До складу комісії ввійшли ті депутати, які мають відповідний дозвіл на відвідання таких об’єктів. Згоду працювати в такій комісії дав також колишній командир полковник Омелянчик.

— Якщо тільки нас поведуть по маршруту, який називають для «галочки», я здійму такий галас, що мало не здасться, — сказав з трибуни полковник. — Громада має жити у безпеці. Минув час для замилювання очей. До чого воно призводить, ми вже побачили двічі в Новобогданівці, Артемівську, Лозовій...

Не можуть поділити — кому порох, а кому гільзи

Як пояснюють військові, процес утилізації стримує... протистояння між двома міністерствами. Мінпромполітики має необхідну базу для утилізації. Але Міноборони не знаходить з ним спільної мови.

— На арсеналі в Калинівці створено базу для першого етапу утилізації боєприпасів, — каже полковник Омелянчик. — Так чи інакше, розбирати «добро» маємо на місці. А вже потім — гільзи в один бік, а порох — в інший.

За словами полковника, робити це треба не щодня, а щогодини. Бо інакше і за сто років не впораємось. Є для цього спеціалісти. Але отримати ліцензію на розборку боєприпасів — непосильна справа. Як висловився один з військових, «нагорі» не можуть поділити, кому дістануться гільзи, а кому порох. Все впирається в отримання вигоди. Підтвердженням стало запитання до колишнього командира депутата Володимира Ганжі:

— Скажіть, а навіщо вам повертають тару з-під боєприпасів, адже вона й без того стара, а під час транспортування стає непотребом?

— Так «бабки» відмивають, — без роздуму відповів пан Омелянчик. — Приблизно 80 тисяч таких ящиків є на арсеналі. Така кількість зіпсованої тари — одна з причин можливої пожежі. Це все одно, що запалити сірник і чекати, що буде далі...

Деякі з боєприпасів могли б ще використовуватися для навчань підрозділами різних силових структур, таких як «Беркут», «Ягуар» тощо. В цьому переконаний колишній командир. Але нема наказу міністра оборони про їх передачу іншому відомству. Хоча про цю справу йдеться вже не раз.

Причина всіх вибухів — людський чинник

— Я не вірю в те, що причиною вибухів у Лозовій є пожежа, — каже полковник Омелянчик. — У нас був випадок, коли вогонь підійшов за 50 метрів до арсеналу. Ми все одно погасили його. Хіба в Лозовій не могли цього зробити?

Основна і єдина причина усіх вибухів, на переконання співрозмовника, це — людський чинник. «Час від часу я проводив експеримент, — каже полковник, — знімав своїх орлів з робіт з боєприпасами, заводив у приміщення і пропонував роздягнутися. Обов’язково знаходили у таких випадках сірники».

Нині на території арсеналу знаходиться розчищене гілля. Новий командир, на прохання свого попередника, уточнив, що його не спалюють. Так воно й лежить на території. Кому не зрозуміло, що загорання може спричинити навіть удар блискавки. «Спишуть на стихію, — каже Олег Омелянчик, — а насправді причина в іншому. Ми відвозили такий сухостій на спеціальний майданчик і спалювали його».

Ще одна причина можливих вибухів на арсеналі — старіння самих боєприпасів. «Гвинтівка, яка висить на стіні, сама може вистрелити».

Не виключають і можливість диверсії. Охороняють арсенал не солдати, а служба військової охорони (ВОХР). Набирають їх з цивільних. Полковник Омелянчик каже, що особисто проводив співбесіди з кандидатами в охоронники. За його словами, дуже важко підібрати відповідальних людей.

Коли кореспондент фотографував місця спостережних пунктів, охоронники в об’єктив не потрапили. Отже, їх в той час не було на названих пунктах?

— Професіоналам достатньо півгодини, щоб спланувати операцію з проникнення на територію арсеналу, — каже полковник О. Омелянчик. — Щоб цього не сталося, треба посилювати охорону і вимагати чіткого виконання всіх інструкцій. Якщо вартового немає на посту...

Коментар

Анатолій Нагребецький, голова Калинівської районної ради:

— Депутати уже двічі обговорювали ситуацію навколо арсеналу. На засідання постійної комісії запросили, крім військових, представників МНС і СБУ. Ми маємо знати, що там за тим дротом робиться. По-друге, треба будь-якою ціною не дозволити більше ввозити боєприпаси. Сесія показала, що депутати в цьому налаштовані діяти одностайно. Саме так голосували за звернення до міністра оборони з вимогою не завозити в Калинівку боєприпаси. Ми також звернулися за підтримкою до депутатів Вінницької районної ради. Раптом станеться біда, вона зачепить деякі їхні села. Сподіваємося на розуміння обласних структур, які відповідають за безпеку громади.

Факт для роздумів

Спілкуватися з кореспондентом новий командир частини полковник Ігор Степанченко категорично відмовився. З часом ми зрозуміли чому. У розпорядженні редакції є копія «Телеграми безкатегорійної». У ній командирам військових частин, що обслуговують арсенали озброєнь, забороняється пропуск журналістів на територію частин. Цитуємо: «Допуск представників ЗМІ до військових частин без відповідного дозволу забороняю». Підписав документ полковник А. Артющенко, начальник Центрального ракетно-артилерійського управління озброєння Головного управління логістики Командування сил підтримки ЗС України.

Вінницька область.

На знімку: полковник Олег Омелянчик, колишній командир частини 48-го арсеналу озброєнь, представив на сесії Калинівської райради стенд з фотознімками, на яких заіржавілі ракети, міни, інше озброєння, яке доставили в Калинівку.

Фото автора.