Чотирнадцятирічний Костя Бурий з Гусавки живе кілька місяців у великому сільському будинку сам. Бабуся померла взимку, хворий батько — влітку. А мати...
Директор Гусавської школи Наталя Картун повідомила, що 23 жовтня із Санкт-Петербурга, де проживає ненька восьмикласника, прийшли документи для позбавлення її материнських прав. І одразу їх розглянули на сільвиконкомі.
Зрозуміло, у такій ситуації, здавалося б, найкращий вихід для хлопчини — інтернат, де дадуть і поїсти, і буде тепло. Та Костя затявся: вкорочу собі віку, якщо відправите з Гусавки!
Хоча хлопчина невеликий, худий і начебто мало чим відрізняється від своїх однолітків, та насправді він не по літах дорослий. За коротке життя пізнав багато випробувань. У Санкт-Петербурзі його змушували жебракувати. З ним практично не говорили, а тому він ріс відлюдькуватим, мовчазним. Потім його батьки привезли у село до бабусі, і тут він пішов до школи. Поступово, спілкуючись з однолітками, вчителями, розговорився. Хоча і тепер йому важко висловити свої думки. Особливо, коли хвилюється. У нього є старша сестра.
— Але я її не бачив уже дев’ять років, — зізнається хлопчина.
У бабусі було добре, доки вона не злягла. Два роки Костя її доглядав, порався по господарству, доїв корову. Навіть наскладав з бабусиної пенсії 2000 гривень на колодязь і організував привезення кілець, роботу копачів. Тепер у дворі є своя вода!
— На кого ж мені покидати цей двір, хату, — бідкається. — Тут же хазяйство пропаде...
Навіть у його двір, будинок сторонньому важко потрапити. Костя перестрибнув через паркан, а потім відчинив мені, гостю, хвірточку. Так само з іншого боку веранди зайшов у дім і вже зсередини відімкнув сінешні двері.
— Ходять у нашому селі всякі п’янички, — пояснив. — То я від них і бережуся. А як знатимуть, що я в інтернаті, то що з цього будинку залишиться?
У Гусавці, що поблизу Десни, хати дорогі. Така, як у Кості, коштує 30—40 тисяч доларів. Про це він, можливо, й не знає. Але дорожить бабусиним спадком. Боїться його втратити. Ні за які вигоди не хоче проміняти! Суворе життя рано привчило його до прийняття самостійних рішень.
Корова ще весною після розтелу занедужала, довелося її здати заготовачам. Зате є у нього теличка Малина, яку манкою вигодовував.
— Корми у тебе для неї є? — запитую.
— Я купив сіна. Є буряки.
Двадцять соток картоплі хлопцю допомогли викопати школярі. Тепер вона у погребі. Є ще у хлопця індичка, з десяток курей. І котик, з яким спить вночі. Встає рано. Дає їсти Малині. Варить або смажить собі картоплю. Потім нею і вечеряє. Добре, що в школі смачно на обід годують. Пере сорочки, білизну сам. На щастя, ще за життя бабусі купили пральну машину. Єдине, чого останнім часом бракує, це грошей.
До речі, Локнистенська сільрада, до якої належить Гусавка, встановила у будинку К. Бурого безоплатно газовий лічильник. Звичайно, це вже щось. Та у сільському бюджеті не передбачено кошти на утримання сироти. Поки ж триватиме процес оформлення документів для отримання відповідної щомісячної матеріальної допомоги, хлопцю треба якось жити.
...Костя у неділю паламарює у церкві, допомагає отцю Георгію виконувати церковні обряди. Тітки йому дадуть то молочка, то сметанки. Але не просить. Як дають, то бере. А ні, то ні. Супу наварить. Хліба з яйцем з’їсть.
Восьмикласник любить багато читати.
— Телевізор старий, поламався, — каже він. — Та я й тому радію. Бо коли б тоді уроки вчив!
Школяр він сумлінний і старанний. Сидить, кажуть вчителі, на уроках тихо. Наука йому дається важко. Однак він долає її у силу своїх можливостей. Та без грошей, хоч як крути, самотужки важко.
Менський район
Чернігівської області.
На знімку: Костя Бурий з Малиною.
Фото автора.
