На сторінках нашої газети ми вже розповідали про директора оздоровчого комплексу санаторного типу «Приморський» Мирона Ходу та засновану ним школу здоров’я «Золота рибка». Про неї знають не лише в Україні, а й у Росії. І хоча в Сочі ще з радянських часів діє школа здоров’я, започаткована Надією Семеновою, москвичі та петербуржці залюбки їдуть і в провінційний Приморськ. Бо тут їх не лише гостинно зустрінуть, а й поставлять на ноги, навчивши боротися з недугами та поліпшувати самопочуття. Це справді диво — знову відчути приплив життєвих сил тоді, коли здавалося, що кращі роки вже позаду.

На фініші оздоровчого сезону в «Приморському» відбувся четвертий у нинішньому році випуск слухачів. Усі вони не приховували радості від того, що нарешті скінчився виснажливий марафон процедур та різних обмежень, а в нагороду за велике терпіння і наполегливість чекав святковий стіл із вегетаріанськими стравами. Однак всідатися за нього відпочивальники не поспішали, бо підготували для колективу закладу і свого вчителя невеличкий концерт та випустили стінгазету, в кінці якої поставили автографи. А коли на обличчях сяють посмішки і звучать слова подяки, значить, результат якраз той, на який і сподівалися. Як вважає Мирон Миколайович, у тому велика заслуга самих слухачів, бо вони налаштувалися на оздоровлення, проявили наполегливість і досягли поставленої мети.

Основу контингенту школи становлять жителі Запорізької та Дніпропетровської областей, котрі найкраще поінформовані про неї. Постійно приїжджають сюди донеччани та луганці, а ось представників інших регіонів ще мало. Як сказали кіровоградка Тетяна Бондаренко, полтавчанка Любов Драч, сумчанка Тетяна Сергєєва та черкащанин Микола Тимошенко, записатися у школу здоров’я їм порадили знайомі, котрі вже побували в ній. На особистому прикладі завжди легше переконувати. Втім, добра слава може долетіти будь-куди, бо наша колишня співвітчизниця Вікторія Шерстюк дізналася про «Золоту рибку» з інформаційного сайта в далекому Лондоні. Її коханий потрапив у автомобільну аварію, й у Віки розладналося здоров’я: від сильного болю в шлунку вона майже перестала їсти. Відвідування лікарів нічого не дало, а тут видужання навіч. На випускному Віка дозволила собі навіть пити сухе червоне вино і весело підспівувала сусідам пісні свого дитинства.

Усі, з ким довелося поговорити того дня, в один голос стверджували, що навіть при задавнених хворобах вони почуваються значно краще і відчувають радість повноцінного життя. Ось що розповіла інвалід другої групи мелітопольчанка Зоя Леман, яка хворіє на цукровий діабет більше 25 років:

— Я передовсім хотіла довести собі, рідним та лікарям, котрі списали мене як інваліда, що можу не лише жити, а й бути повноцінною людиною. До приїзду в Приморськ мені щодня кололи 60 одиниць інсуліну, а тепер обходжуся 20. Вміст цукру нормалізувався, і я сподіваюся, що, додержуючись дієти, зможу його контролювати.

А пенсіонерів Івана Пантелійовича Бакуту із Запоріжжя та Марію Михайлівну Борисенко із Дніпропетровська цієї осені чекала операція з видалення жовчного міхура, в буквальному значенні слова нашпигованого камінням. Причому обом їм хірурги сказали, що не варто марно витрачати зусилля — все одно скальпеля не уникнути.

— Я весь квітень пролежала в лікарні, — каже Марія Михайлівна. — Коли виписувалася, лікар тільки хмикнув і заявив, що й до осені без операції не дотягну. Але порятунок прийшов звідти, звідки й не чекала. У нас у Приморську є батьківська хата, і ми з чоловіком та онуками проводимо тут усе літо. Я й на пляж майже не ходила — так біль дошкуляв. Та якось ввімкнула одного разу місцевий телеканал і чую, як якісь московські дами розповідають про Мирона Миколайовича та його школу здоров’я. У таке й повірити важко, тому я хутенько зібралася на маршрутку і — сюди. Проконсультувавшись, записалася на останній заїзд, і тепер дуже хочу подивитися у вічі своєму скептичному лікареві...

До речі, майже половина слухачів школи здоров’я мали проблеми з жовчнокам’яною хворобою, і всі вони за три тижні перебування у «Приморському» забули про неї. А гіпертоніки полікували свою серцево-судинну систему і навіть після відвідування сауни почуваються добре. Щоправда, є маленька таємниця — температура в сауні не перевищує 50—60 градусів, тому вона й цілюще впливає на організм.

Що ще цікавого можна розповісти про «Золоту рибку»? Огрядні люди з подивом відзначають, що вони тут добряче схудли й навчилися виконувати гімнастичні вправи, хоча вперше заходили до спортзалу з острахом. Дедалі частіше до Мирона Ходи приїжджають сім’ями та організованими групами. У цьому заїзді тут були подруги Валентина Єрмак і Любов Долгополова з Мелітополя, Світлана Дмитренко і Світлана Надтока з Дніпропетровщини, пенсіонери Ігор Порфирович та Оксана Артемівна Чурюкіни із Запоріжжя, а найбільшу делегацію у складі Людмили Кучерук, Лідії Москаленко, Ірини Холковської та Галини Явися відправило до школи здоров’я селище Кушугум Запорізького району. Та найвизначнішим фактом є те, що в «Золотій рибці» дедалі частіше відновлюють свої життєві сили корінні жителі Приморського району, цього разу — Валентина Зуєва, котра збиралася їхати в Сочі до Валентини Семенової, а тепер пересвідчилася, що пророки бувають і на рідній землі.

Запорізька область.

На знімку: «циганка» нагадала Мирону Ході та його «Золотій рибці» велике майбутнє.

Фото автора.