У посланнях глав держав до парламенту традиційно визначаються завдання, що стоятимуть перед країною у найближчій перспективі, і курс, яким вона рухатиметься для реалізації цих завдань. Перше звернення Дмитра Медведєва у ранзі президента РФ до Федеральних зборів було присвячене двом основним темам: перерозподілу повноважень у владі і наступальній тактиці Кремля у зовнішній політиці. Якщо перша позначалася не дуже миролюбними планами стосовно виконавчої гілки, очолюваної попередником пана Медведєва, — повноваження прем’єра мають бути обмежені, уряд, суворо підпорядкований Держдумі і президенту, повинен щороку звітувати про зроблене, то друга неприховано позначалася агресивними намірами проти тих країн, політику яких у Москві трактують як неприйнятну для Росії. І з цієї другої теми випливало, що нинішній лідер РФ неухильно дотримуватиметься путінського курсу в зовнішній політиці Кремля.

Звинувативши США в намаганні одноосібно контролювати планету, Дмитро Медведєв заявив, що світом не повинні керувати з однієї столиці. Зауваження, звісно, справедливе, але той, хто уважно слухав промову російського президента, міг дійти висновку: те, що не дозволяється Вашингтону, чомусь прийнятне для іншої столиці. Риторика, спрямована проти «однополярності світу», її ж таки й виправдовувала, але з протилежним знаком, — у доказах про потребу якісно нової геополітичної ситуації, у якій авангардну роль відіграватиме Москва.

Наголосивши, що серпневу війну на Кавказі ініціювали Сполучені Штати — аби ввести свої військові кораблі в Чорне море і розгорнути американські системи ПРО в Європі, пан Медведєв запевнив, що Росія не залишить без адекватної відповіді ці виклики. Якщо зважити, що деякі відповіді були превентивними — кораблі ЧФ РФ з Севастополя вирушили «у морський круїз» до берегів Грузії майже за тиждень до активних воєнних дій, — то можна повірити в «адекватність» подальших планів Москви. По-перше, «Росія не дасть себе втягнути у гонку озброєнь, але буде придушувати системи ПРО США». Медведєв повідомив, що передумав розформовувати ракетну дивізію в Ковельську. Крім того, в Калінінградській області буде розгорнуто ракетний комплекс «Іскандер» і звідти здійснюватиметься радіоелектронне придушення нових об’єктів американських ПРО в Європі. По-друге, «Росія сприятиме врегулюванню осередків нестабільності в суміжних районах», зокрема в Придністров’ї та Нагірному Карабасі, що не може не насторожувати Україну, адже «примус до миру» можуть перенести безпосередньо до її кордону. І по-третє, Росія не збирається залишити в спокої Грузію. З причини досить поважної: «Наш народ духовно і морально багатий, нам є чим пишатися, є що любити, є що відстоювати і що захищати, є до чого прагнути. Тому ми не відступимо на Кавказі». Оскільки народам Кавказу також є що любити і тим паче що захищати і що відстоювати, виникає підозра: чи насправді та країна, що пишається своїм втручанням у внутрішні справи інших держав, настільки духовно і морально багата, як переконує в цьому себе і світ?

І, нарешті, ще одне запитання. Якщо США багаті на системи ПРО, Росія на «Іскандери», а разом вони не злиденні на атомну зброю, чи не може нашому «двополярному світові» загрожувати криза зі страшнішими наслідками, ніж свого часу Карибська?