Нинішня система подачок принижує людей

Шкода, бо вже давно треба було замислитись над тим, що така собі «дрібничка», як брак власної гідності, є серйозною причиною нашого нікчемного життя в державі.

Бо держава — це те, що створюють її громадяни. Створюють під час спілкування з владою, яку самі обирають. А обравши, — повинні цю владу контролювати. Проте чи насправді контролюють? Отож-бо! Отак ми й створили з вами, шановні громадяни, оце нещастя, яке заважає нам жити. Створили самі громадяни через брак власної гідності.

І тому нині через владу страждає ціла нація в центрі Європи. Страждає тому, що — як і за минулих часів, так і нині — владу відділено від народу. Посткомуністична номенклатура, створюючи нинішню систему управління державою, зберегла принципи старої конструкції. А широкі кола суспільства, через брак власної гідності, із таким станом речей змирилися.

Щоб комфортно почуватися собі при владі в ринкових умовах, можновладці прибрали до своїх рук потужні фінансові потоки, розставили своїх посередників, прихватизували державну всенародну власність, нагромадили капітали за рахунок пограбування трудового народу, а тепер час од часу граються у благодійництво, кидаючи під час виборів подачки громадянам, щоб у такий спосіб прихилити до себе їхні симпатії.

Сум і співчуття викликають у мене матеріали деяких обласних і районних газет, присвячені діяльності народних обранців. Як штамповано пишуть автори цих публікацій про якогось нардепа, він

«...значну увагу приділяє насущним проблемам виборців».

Що це таке — «значну увагу приділяє»? Може, якось особливо уважно вислуховує людей, щиро співпереживає їхнім негараздам чи уважно спостерігає за тим, що відбувається? Проте з подальшого тексту статті виявляється, що йдеться зовсім не про приділення уваги, а про гроші.

Бо цей депутат «виділив» 12 млн. грн. на будівництво школи, 7 млн. грн. — на реконструкцію іншої школи, потурбувався про ремонт доріг між чотирма селами та доклався до газифікації ще двох сіл, посприяв виділенню коштів на будівництво водогону, подарував холодильник і телевізор одній лікарні, «вибив» гроші на автомобіль швидкої допомоги для іншої та «потурбувався про придбання» шкільного мікроавтобуса. Крім того: цукерки на надцять тисяч гривень — дітям, квіти — ветеранам, подарунки — інвалідам та престарілим.

Усе це створює певний емоційний ореол величі довкола цього депутата, якого дехто вже сприймає мало не як божка або такого собі князька з центру, адже ж «має вплив, потрібні зв’язки і можливості».

Люди вдячно приймають із його рук подачки, радіючи, що вдалося заткнути хоч якусь дірку серед безлічі місцевих проблем. При цьому вони зовсім не замислюються над питанням, звідки цей їхній обранець узяв і «виділив» гроші, за рахунок чого і яким чином «вибив» автомобіль, «потурбувався про придбання» тощо.

Не секрет, що така система «виділення» вже породила своєрідне змагання між депутатами: хто більше «виб’є» і в кого.

Таке враження, що нам не потрібен уряд, який згідно з Конституцією України розробляє державний бюджет і координує його виконання шляхом управління діяльністю всіх галузей нашого національного господарства і який досліджує та регулює економічні процеси в державі з метою уникнення дисбалансу.

Самоврядування

Для чого тоді місцеве самоврядування, сільради, райради і місцеві депутати? Мабуть, вистачить нам 450 активних народних обранців, котрі у проміжках між законодавчою роботою в столиці, на яку їх поставлено виборцями, час од часу приїжджатимуть до сільради, райради, школи чи лікарні й «виділятимуть», «вибиватимуть» та «турбуватимуться про придбання»...

Бо з одного боку — практика щоденних конкретних господарчих справ нинішнього Кабміну і його намагання сприяти врівноваженому розвиткові, який передовсім виходить з інтересів громадян, а з другого — непомірні апетити можновладців. Хоча вони красиво, впевнено і правильно говорять, але водночас постійно вставляють палиці в колеса воза, якого тягне на собі уряд. Тягне в дуже складних умовах, продовжує утримувати нормальний баланс та ще й виводить на чисту воду авторів кримінальних оборудок на мільярдні суми. Ясно, що такий Кабмін «не вписується» в систему сучасних корупціонерів і його треба будь-що усунути. Кабмін стоїть їм на заваді.

Стоїть на заваді, бо саме уряд і БЮТ запропонували по-новому розподіляти кошти, залишаючи значну їх частку на рівні місцевих громад. Залишати, щоб збільшити економічну й соціальну самостійність громад за місцем проживання громадян, щоб справді на повну силу запрацювало місцеве самоврядування.

А для цього треба, щоб значна частина грошей, виручених на місцевому рівні, залишалася на місцях, а не передавалась у центр, звідки потім приїде добрий дядько-депутат і буде за допомогою подачок гратися у «вибивання», «виділення» та «турботу».

Основна сума прибутку місцевих підприємств і підприємців повинна залишатись у розпорядженні цих підприємств і місцевої громади — таким є один із головних принципів бютівської програми «Український прорив», успішно заблокованої «гарантною» командою можновладців.

Проте й за цих неймовірно тяжких умов, не зважаючи на руйнівні вказівки з Банкової та злісну критику так званих опозиційників, уряд продовжує напружено працювати в режимі гасіння пожежі, шукаючи й видобуваючи кошти на ліквідацію повеней, катастроф та на розв’язання нових проблем на тлі світової фінансової кризи.

А що в цей час «шукають і видобувають» так звані пересічні громадяни? Треба сказати відверто, що серед нинішнього електорату немало й таких громадян, котрі й нині так само чекають на чергові подачки.

Обіцяльники світлого майбутнього

Тим більше, що знов оголошуються чергові позачергові вибори, а отже, знову поїдуть по виборчих округах обіцяльники світлого майбутнього.

Поїдуть по містах і селах робити чергові «десять кроків назустріч людям», обіцяючи «покращення життя вже сьогодні», настирно переконуючи, що «Україні потрібен...» тільки Я, любимий... Поїдуть із валізами купюр, «виділяючи», «вибиваючи» та «турбуючись»...

Я давно не можу змиритись із таким станом справ. Вважаю, що успішний розвиток нашої прекрасної країни можливий лише за умови надання необхідних прав і повноважень місцевим радам. Передусім — прав і повноважень щодо формування самодостатніх місцевих бюджетів за рахунок власних, а не «виділених згори» коштів.

На основі власних спостережень можу засвідчити, що секрет успішного розвитку братніх країн Польщі та Болгарії, їхньої тривалої економічної стабільності полягає якраз у тому, що значна частина коштів залишається в розпорядженні тих, хто ці кошти створює. Бо саме на цьому базується практика справедливості й раціональної організації життя на основі совісті та власної гідності.

Тому я особисто намагаюся не йти шляхом завоювання симпатій виборців за рахунок «виділення» і «вибивання», а допомогти їм усвідомити суть і причини того, що відбувається в державі, а головне — їхню особисту відповідальність за це. Це дуже непросто, але саме цього потребують громадяни України.

Власним коштом я видав кілька книжок на тему совісті й справедливості та безкоштовно розповсюджую їх для того, щоб ліквідувати ганебну систему приниження людей, щоб підвести людей з колін, щоб збагатити їх не подачками, а піднесенням їхньої гідності, самоповаги і шанування правди.

Бо, як учить нас Господь, сила — не в грошах, а в правді; пізнайте правду, і вона вас визволить.

Адже подачки — це засіб подальшого збереження посттоталітарної системи обдурювання людей. Тим часом правда завжди допомагає прийняти правильне рішення і зберегти совість чистою.

Коли станемо на сторону Правди і Справедливості, тоді й оце дивовижне слово — ментальність, яке означає спосіб мислення, стане для багатьох зрозумілим дороговказом на дорозі життя.

Звичайно, якщо Правда буде основою нашого способу мислення.

Віталій КОРЖ, народний депутат України (фракція БЮТ).