4 листопада 2008 року в «Голосі України» було опубліковано статтю виконуючого обов’язки голови Київського окружного адміністративного суду пана Сергія Штогуна «Операція «Ліквідація судів» перейшла у фазу «Ліквідація суддів».

Враховуючи те, що автор зазначеної статті в полемічному стилі виклав свої думки «як науковця, а не як судді» з приводу останніх подій, вважаю за можливе вступити в полеміку з паном Штогуном і висловити свої коментарі з приводу його думок «як науковця», а також деяких дій як судді.

Викликає щирий подив

Перш за все, викликає щирий подив те, що суддя, який розглядає таку надзвичайно важливу для держави справу, знаходить час на те, щоб писати статті в газети, використовуючи нестандартну, як для поважного науковця, лексику (виборців хотіли «кинути»), а не займатися безпосередньо своїми прямими обов’язками судді — розглянути справу в найкоротший строк.

Вважаю за необхідне нагадати, що першу ухвалу про забезпечення позову пан Штогун виніс ще 15 жовтня 2008 року, а другу ухвалу про забезпечення позову пан Штогун виніс 20 жовтня 2008 року. Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України «адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку», але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі». Безумовно, що будь-які закиди з приводу строку розгляду справи можуть бути відхилені паном Штогуном посиланням на процесуальну можливість розгляду справи протягом двох місяців. Але, враховуючи суспільне та юридичне значення справи, яку має честь розглядати пан Штогун, відповідальний суддя, а тим більше суддя-науковець, мав би керуватися, в першу чергу, основною вимогою Кодексу адміністративного судочинства розглянути справу протягом розумного строку, щоб потім не було соромно відповідати на запитання допитливих студентів. При цьому пункт 11 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства дає визначення розумного строку — найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

У цьому контексті хотілося б також пану Штогуну порадити скоріше визначитися із тим питанням, яке його надзвичайно хвилює вже протягом трьох тижнів, — «чи даний Указ Президента — це «нормативний акт» або «правовий акт індивідуальної дії, адже він стосується інтересів конкретної юридичної особи, яку даним актом ліквідовано?», оскільки Кодексом адміністративного судочинства передбачені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Розуміючи зміст запитання пана Штогуна з точки зору глибокої теорії, все ж таки є достатньо підстав вважати, що Указ Президента № 941/2008 «Про вдосконалення мережі адміністративних судів України» є таким, що підпадає під ознаки нормативно-правового акта, адже він стосується «не інтересів конкретної юридичної особи, яку ліквідовано», як розмірковує пан Штогун, а інтересів абсолютно невизначеного кола осіб, потенційних позивачів, котрі мають розуміти, в який суд звертатися за захистом своїх прав. Визначення нормативно-правового акта міститься у Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України №34/5 від 12 квітня 2005 року. Відповідно до зазначеного Порядку нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Очевидно, що Указ Президента про ліквідацію та створення судів за своїми формальними ознаками підпадає під наведене визначення нормативно-правового акта для цілей Кодексу адміністративного судочинства.

Варто також зазначити, що, відповідно до частини 7 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства, адміністративна справа стосовно оскарження нормативно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. Крім того, частиною 3 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що в разі відкриття провадження в адміністративній справі стосовно оскарження нормативно-правового акта суд зобов’язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути оприлюднений. При цьому частиною 5 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що оголошення повинно бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду.

Таким чином, було б надзвичайно цікаво почути пояснення пана Штогуна стосовно того, чому, мабуть, одна з найважливіших справ, яка на цей час перебуває у провадженні Київського окружного адміністративного суду, не може бути вирішена по суті протягом уже більше трьох тижнів, незважаючи на те, що ця справа не має бути надто складною з точки зору необхідності збирання доказів, проведення складних експертиз тощо. Крім того, за три тижні пан Штогун навіть не визначився із форматом судового провадження та не здійснив належних процесуальних дій для забезпечення розгляду справи відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи те, що пану Штогуну, скоріше за все, доведеться все ж таки виконувати вимоги Кодексу адміністративного судочинства стосовно особливостей провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, то розгляд цієї справи «протягом розумного строку» вже, на жаль, виявляється недосяжною мрією як для самого пана Штогуна як зразкового судді-науковця, так і для всіх зацікавлених осіб.

Незрозуміла логіка

Окремого аналізу заслуговує аргументація пана Штогуна, яку він використовує на підтримку своєї ухвали про забезпечення позову. Пан Штогун у своїй статті зазначив: «кожному зрозуміло, що без зупинення дії цього указу розглядати справу по суті було б недоцільно. У випадку задоволення позову ми могли б опинитися в ситуації, коли б стало питання про ліквідацію новостворених судів і незадоволення заяви про забезпечення позову, практично вирішувало б по суті саму справу».

Ні, шановний пане Штогун, не всім зрозуміла Ваша логіка! Все якраз навпаки! Насамперед, недоцільно цю справу розглядати так довго! Саме Ви, застосувавши забезпечення позову та не вирішуючи справу по суті в розумний строк, як того вимагає Кодекс адміністративного судочинства, по суті вирішили справу, не приймаючи остаточного рішення, чим тільки ускладнюєте і без того непросте юридичне становище. Як відомо, деякі судді Окружного адміністративного суду міста Києва продовжують розглядати справи і виносити ухвали, постанови тощо, що викликає багато питань стосовно їх повноважень здійснювати судочинство й, відповідно, законності їх ухвал та постанов.

Якщо глибоко проаналізувати природу засобів забезпечення позову, то їхнє призначення, в першу чергу, полягає у фіксації певного правового становища на період розгляду справи судом, яке дозволить після остаточного вирішення справи максимально ефективно (без значних зусиль та витрат) виконати рішення суду. Але застосування засобів забезпечення позову не може повертати становище в первинний стан, який існував до прийняття оскаржуваного акта, оскільки саме така конструкція дозволяла б говорити про те, що ухвала про зупинення дії акта перетворюється на квазірішення суду без розгляду справи по суті. А в умовах постійного порушення вимог Кодексу адміністративного судочинства стосовно строків розгляду справ такі квазірішення дуже часто перетворюються на реальну мету недобросовісних позивачів. У таких умовах рішення по суті не дуже й потрібно. Прикладом цього є сумнозвісна ухвала судді Келеберди, яка фактично зупинила виборчий процес. Цілком очевидно, що рішення по суті справи від судді Келеберди ніхто не чекав. Таким чином, пане Штогун, що скоріше Ви згадаєте про процесуальні строки розгляду справи, передбачені Кодексом адміністративного судочинства, то менше постанов та ухвал, розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, можуть бути скасовані як такі, що прийняті незаконним складом суду. Але це тема окремої дуже серйозної наукової та практичної дискусії.

Крім зазначеного, слід також сказати, що засоби забезпечення позову є складним юридичним інструментом, застосування якого може бути виправданим тільки за умов повного та неухильного дотримання вимог Кодексу адміністративного судочинства. Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Таким чином, підстава для застосування засобів забезпечення позову є доволі складною та комплексною, а її складові є невід’ємними одна від одної. Чому з Вашої ухвали не зрозуміло, в чому полягає очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам пана Бачуна, а також очевидність протиправності Указу Президента №941/2008 «Про вдосконалення мережі адміністративних судів України»? Окремої уваги заслуговує той факт, що Ви своєю ухвалою також зупинили дію Указу Президента №942/2008 від 17 жовтня 2008 року «Про переведення суддів». Цікаво, в чому полягає порушення прав саме пана Бачуна цим указом? На жаль, відповіді у Вашій ухвалі знайти не вдалося.

Тільки голі факти

У зв’язку із зазначеним хочу нагадати Вам вимоги до ухвал, передбачені Кодексом адміністративного судочинства. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 165 Кодексу адміністративного судочинства складовою частиною ухвали є мотивувальна частина із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу. На жаль, Ваша ухвала про забезпечення позову, ухвала судді-науковця, взагалі не містить мотивувальної частини, що, безумовно, є порушенням вимог Кодексу адміністративного судочинства. І в цьому ракурсі не є важливим, чи у Вас дійсно були обґрунтовані підстави для забезпечення позову. Ви їх не виклали у мотивувальній частині ухвали чим, фактично, позбавляєте учасників судового процесу права на справедливий судовий розгляд, оскільки вони не можуть належним чином оскаржувати Вашу ухвалу та реалізовувати свої процесуальні права, оскільки в ній міститься тільки виклад голих фактів, але жодних мотивів не наведено.

Крім того, якщо вже говорити взагалі про можливість застосування такого засобу забезпечення позову, як зупинення дії Указу Президента № 942/2008 від 17 жовтня 2008 року «Про переведення суддів», то слід згадати й Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»... Враховуючи те, що звільнення та переведення є складовими етапами проходження публічної служби, то логічно було б за аналогією брати до уваги позицію Вищого адміністративного суду України не тільки у справах про звільнення з посад, а й про переведення. Відповідно, питання про можливість застосування такого засобу забезпечення позову, як зупинення дії указу Президента, який стосується переведення суддів, стає далеко не очевидним. Тим більше було б дуже цікаво ознайомитися з мотивами, якими керувалися Ви, пане Штогун, при забезпеченні позову. Але, жодних мотивів, на жаль, в ухвалі не наведено.

Безумовно, в сучасних політичних умовах суддям нелегко. Але якщо Ви, пане Штогун, говорите про Ваше спілкування з представниками секретаріату Президента та Вищої ради юстиції, яке не приносить Вам задоволення, то дуже хочеться почути про Ваше тісне спілкування з представниками інших політичних сил та органів влади. Тільки в такому разі можна скласти об’єктивну картину умов, в яких Вам доводиться розглядати надзвичайно важливу для суспільства та держави справу.

Успіхів Вам у Вашій нелегкій роботі! І не забувайте про Кодекс адміністративного судочинства України!

Вадим КОЛЕСНІЧЕНКО,голова підкомітету з питань звільнення суддів та реагування на порушення законодавства у сфері правосуддя Комітету з питань правосуддя.