(Уривок з документальної повісті)
Гестапівці давно вже звернули увагу на цього начебто непомітного, невеликого зросту залізничника в незмінній темно-сірій кубанці. Де він з’являвся — там починалися неприємності. Збігів стало стільки, що фашисти почали стежити за Тимощуком.
Треба було бути обачнішим. Товариші кілька разів намагалися навіть умовити Панаса піти в ліс до партизанського загону. Добре, що перекидання зв’язкових до міста й назад було тоді організоване досить надійно. Але Тимощук навідріз відмовився. І залишалося тільки заборонити йому бувати на станції Київ-Московський, де він особливо набрид гестапівцям.
Панас не міг відсиджуватися ні в лісі, ні на конспіративній квартирі. І на це в нього були свої причини: після розгрому першого складу підпільного міськкому, арешту деяких керівників трохи порушилися зв’язки між підпільними організаціями окремих районів.
Однією зі з’єднувальних ланок і став Тимощук, котрий знав багатьох керівників міської і районної підпільної організації особисто, а до інших або мав пароль, або сподівався знайти їх через перевірених людей. Тільки за останній час він зустрівся з водниками на Подолі, зі святошинськими патріотами. Не залишав без уваги й дарницькі підпільні організації, організацію на станції Київ-Московський. Члени цих підпільних груп вели роботу з допомоги Червоній Армії у визволенні Києва, зриві планів німецького командування щодо знищення столиці України. Вони роз’яснювали киянам становище на фронті, розповсюджували листівки, які переписували від руки, або ті, що скидали з літаків. Іноді навіть доставляли газети, які зачитували до дір. За можливості проводили й диверсії, в яких Тимощук неодмінно хотів брати особисту участь. Утім, нерідко уникнути переслідування було дуже важко.
Хоч яким би обережним був Панас (на той час накопичився вже досвід підпільної роботи й конспірації), все-таки когось він прогледів. 16 травня почалися арешти в Дарниці членів місцевої підпільної організації. Чи то гітлерівці зуміли заслати в організацію провокатора, чи то гестапівські агенти зуміли всіх вистежити, але у квартири підпільників одразу прийшли фашисти...
Однак деяким підпільникам усе ж вдалося уникнути арешту, багато хто з них намагався попередити товаришів про небезпеку. Трагічно склалася доля Панаса Тимощука. З ним сталося те, чого він сам чекав з хвилини на хвилину.
Він ішов на зустріч із товаришами-підпільниками. Повернувши з вулиці Червоноармійської, вийшов на вулицю Горького. У нього в запасі було ще кілька хвилин, а вони домовлялися приходити точно в певний час, щоб ніхто нікого не чекав. Так було безпечніше.
Виждавши ще кілька хвилин, повернув за ріг. Цієї ж миті до будинку, куди він повинен був увійти, під’їхав легковик, звідки вискочили гестапівці, а за ним — вантажівка із солдатами.
Тимощук миттєво зорієнтувався, повернув назад і неспішно покрокував у зворотний бік. Але його вже помітили. Панас метнувся через вулицю. Попереду був прохідний двір. Але щось боляче штовхнуло його в ногу, збило на тротуар.
Випустив кілька куль по переслідувачах. Ті залягли, утім, стрілянина посилювалася. Ще одна куля влучила в ногу. Коли патрони закінчилися, він із внутрішньої кишені дістав гранату...
Так загинув один з керівників Київського підпілля, машиніст Панас Тимощук. Посмертно його було удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
