Порушення кримінальної справи — початок встановлення істини

Позитивним є те, що «Голос України» інколи виступає з полемічними науковими публікаціями з проблем юриспруденції. Зокрема, мається на увазі стаття доктора юридичних наук Василя Маляренка (6 вересня 2008 року) «Щодо постанови про порушення кримінальної справи».

Шановний автор згаданої публікації, посилаючись на авторитет академіка АПрН України Володимира Зеленецького, вважає, що стадія порушення кримінальної справи, а її кінцем є постанова, породжена радянським уявленням про кримінальний процес, про справедливість і законність, що майже у всіх монографіях та статтях 20—30 років співається осанна мудрості радянської влади, яка придумала таку «чудову» стадію кримінального процесу.

Не можу погодитися з цією позицією автора. Таку «чудову» стадію кримінального процесу, як порушення кримінальної справи, радянська влада не придумувала, хоча, на думку автора статті, вона начебто не потрібна. Відомо, що це поняття визначає не влада, а вчені. Не зовсім правильно і те, що цю стадію не визнає й академік, до якого звернувся автор. В. Зеленецький, навпаки, стадії порушення кримінальної справи надає більш вагомого значення, характеризуючи її як дослідчий кримінальний процес, якому навіть присвячує свої окремі глави в майбутньому Кримінально-процесуальному кодексі з конкретним нормативним регламентом, в тому числі з винесенням відповідної постанови (ухвали). Про це він пише, наприклад, у монографії 2004 року (стор. 199, 208—230), присвяченій прокурорському нагляду за вирішенням заяв і повідомлень про злочини.

Справді, процесуальна стадія, яка умовно називається «Порушення кримінальної справи», має всі атрибути самостійної стадії судочинства, і має не тільки юридичне (правове) значення, а й суспільно-політичне.

Законне і вчасне порушення справи є вагомим засобом захисту інтересів держави, суспільства, прав громадян, їх організацій від злочинних посягань, забезпечення принципу невідворотності відповідальності.

Обґрунтована і законна відмова в порушенні кримінальної справи знімає з громадян незаслужену підозру в скоєнні злочину, запобігає судовим помилкам, позбавляє правоохоронні органи від непотрібної роботи.

Безпідставне порушення кримінальної справи є грубим порушенням законності. У цьому разі несправедливо ставляться під сумнів честь і гідність людей, ущемляються їхні права і свободи, їх відволікають від роботи. Прокурори і слідчі марно витрачають час на виконання непотрібної роботи.

Чимало справ закривається, а причинами цього є поспішність вирішення питання про порушення кримінальної справи, поверхові вивчення, перевірка заяв, повідомлень про злочин, нехтування обставин, що виключають провадження у справі.

Безпідставна відмова в порушення кримінальної справи не сприяє боротьбі зі злочинністю, охороні прав і законних інтересів громадян. Складається хибне враження щодо справжньої протидії злочинам. Невиправдану тяганину породжує й безпідставне направлення за належністю матеріалів про злочин.

Значення стадії

Кримінально-процесуальне значення стадії порушення кримінальної справи полягає в тому, що після прийняття постанови про це допускається проведення всіх слідчих дій, застосування примусових заходів, передбачених законом. У цьому плані порушення кримінальної справи є правовою передумовою для досудового розслідування. Окрім того, в цій стадії визначається місце провадження слідства, дізнання. А також у постанові про порушення кримінальної справи вперше може зазначатися кримінально-правова оцінка діянь, що лежать в основі порушення справи, хоч і попередньо. А це є початком формування обвинувачення. Цей орієнтир на обвинувачення може сприяти правильній побудові відповідних версій та подальшій тактиці розслідування злочину.

Отже, стадія порушення кримінальної справи, а точніше, стадія вирішення питання про порушення кримінальної справи (бо в цьому за законом може бути і відмовлено) має всі атрибути самостійної стадії зі своїми значенням, завданням, процесуальною формою, часовими рамками, які за чинним КПК можуть становити до десяти днів. За проектом нового КПК, прокурори вищого рівня цей термін можуть продовжити до трьох місяців з моменту реєстрації повідомлення про злочин, а якщо така реєстрація не відбулася, то з часу її фактичного надходження до прийняття одного з таких рішень — як порушення кримінальної справи або відмова в цьому. Такі рішення оформляються відповідною постановою, від чого і не відмовляється Зеленецький (стор. 227 згаданої його монографії). Тоді й не доречно було б автору статті, яку ми аналізуємо, посилатися на академіка з тим, щоб «довести» якусь безпредметність, що постанова про порушення кримінальної справи — вінець цієї стадії — є породженням радянських уявлень про кримінальний процес. Автор не розкриває, що це за уявлення. Адже не влада вирішує, що є стадія, не придумує її. КПК та інші законодавчі акти приймаються законодавчим органом на демократичній основі після їх обговорення, в тому числі із залученням фахівців. Видно, що стадії порушення кримінальної справи і постанові про це не варто надавати формального значення і відмовлятися від них. Ця стадія є свого роду фільтром, решетом яке з усіх заяв і повідомлень, що надходять, відсіює ті, де відсутні достатні підстави для порушення кримінальної справи. А лише після цього постановляється, образно кажучи «увімкнути державний рубильник», завести державну машину для застосування всіх заходів до розслідування злочину.

Лише цифра

За даними академіка В. Зеленецького, після розгляду заяв та повідомлень про злочин близько 65—67 відсотків рішень приймається про відмову в порушенні кримінальної справи. Лише в 25 відсотках випадків порушується кримінальна справа і продовжується зв’язок дослідчої перевірки з досудовим розслідуванням злочину.

Тож не потрібно в одну торбу кидати матеріали дослідчої перевірки заяв та повідомлень про злочин і кримінальну справу загалом, що бере свій початок з постанови про порушення кримінальної справи. А пропозиція про невідкладне розслідування злочину з моменту отримання інформації про це теж є неприйнятною, з тим, щоб у багатьох випадках даремно не працювати, не ущемляти права та інтереси громадян.

Для того, щоб не було ніякої плутанини і кримінальну справу розслідували як належить, послідовно, безперервно, необхідно встановити семиденний строк для оскарження постанови про порушення кримінальної справи, як це передбачено для відмови в порушення справи (ст. 99-1 КПК). Суттєву роль у вирішенні цього питання відіграли б органи прокуратури і суд. Справді, доцільно було б також на законодавчому рівні визначити, що є «достатні дані», а також «ознаки злочину», які входять в підстави до порушення кримінальної справи. Стадія вирішення питання про порушення кримінальної справи саме й розрахована на те, щоб встановити наявність законного приводу та достатність підстав для цього.

Чи потрібно поспішати з європейськими стандартами?

Автор статті закликає віддавати пріоритет європейській моделі початку досудового розслідування кримінальної справи. Але не потрібно було б забувати, що в нашому кримінальному процесі відсутній такий орган, як судові слідчі, а це вже суттєво. Тому і не треба поспішати до так званих європейських стандартів.

У статті стверджується, що відмова в порушенні кримінальної справи, як і її порушення, є елементом кримінального переслідування. Це не наше, це все звідти, з Європи. У державі, що вважає себе правовою, демократичною, ніхто нікого не повинен переслідувати. Слова необхідно використовувати за своїм мовним призначенням.

Якщо особа скоїла злочин, то за законом необхідно порушити кримінальну справу, винести про це законну й обґрунтовану постанову, провести об’єктивне, неупереджене розслідування, пред’явити обвинувачення і розглянути справу в суді, винести відповідне рішення з дотриманням усіх демократичних принципів кримінального процесу, але аж ніяк не переслідувати. А якщо взяти до уваги переслідування, то воно зовсім не відповідає принципам судочинства, особливо так званої презумпції невинуватості. Бо алогічно переслідувати людину й одночасно вважати її невинуватою.

Про політичні репресії з допомогою «достатніх» даних для порушення кримінальної справи пише і автор статті, яка нами аналізується, підкреслюючи, що сьогодні кожна більш-менш розумна, багата або впливова людина намагається оскаржити постанову про порушення кримінальної справи.

Але хочу поставити це питання в зовсім іншій площині, виходячи з того, що постанову про порушення кримінальної справи і всю кримінально-процесуальну форму не варто оцінювати тільки негативно, з точки зору переслідування. Процесуальна форма, що ґрунтується переважно на Кримінально-процесуальному кодексі, є не тільки правовою, а й соціальною цінністю. Це форма і початок її матеріалізованої частини — постанова про порушення кримінальної справи, можуть використовуватись, і в цьому їх цінність і майбутність, для реабілітації осіб, зняття з них будь-якої підозри, обвинувачень, особливо у скоєнні злочину. Виправдати людину, реабілітувати її на найвищому рівні вправі лише суд своїм виправдовувальним вироком. Цим, наприклад, скористався один із активних учасників ДКНС генерал Варенніков, який не прийняв амністію, і тільки він один із числа «гекачепістів» має виправдовувальний вирок Верховного суду СРСР. Інші заколотники, напевно, побоялись судового розгляду. Якщо добиватися такого вироку, то не потрібно лякатися порушення кримінальної справи і подальшого провадження у ній. Особливо це стосується високопосадовців, які не вважають себе винуватими у вчиненні злочинів. У цьому разі лише виправдовувальний вирок суду може їх реабілітувати, захистити їхні честь і гідність, розвіяти негативний людський поголос, плітки, неправдиві чутки. Інший крок до цього вважаємо малоефективним. Тож нічого боятися порушення кримінальної справи, бо це є початком до встановлення істини.

Думається, в майбутньому порушувати кримінальні справи, використовувати кримінально-процесуальну форму будуть винятково заради розвіювання підозри у вчиненні злочину, пліток, образливих чуток тощо. Але вже і в наш час порушення кримінальної справи може розглядатися як попередній етап кримінального процесу, що може слугувати засобом реабілітації та захисту прав і законних інтересів людини, а не тільки сприяти переслідуванню, тобто кримінально-процесуальному обвинуваченню.

Олександр МИХАЙЛЕНКО,заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.