«Розшукуємо творчу спадщину Тадеуша (Фаддея) Ганицького». Група вчених-музикознавців звертається з проханням допомоги у цій справі й до Посольства Польщі в Україні (Ганицький поляк за походженням, жив та творив у Польщі). Утім, для українців це ім’я маловідоме. Бо було довгі роки незаслужено забуте. Хто ж він такий та чим прислужився Україні?

Дозвіл з умовою

Влада, перш ніж дати «добро», переконалася не лише у професійній, а й у матеріальній спроможності заявника. У доповідній значилося: «Отримав музичну освіту за кордоном, де пробув понад 30 років, утримував у місті Лодзі приватну музичну школу». А ще: «За донесенням могилівського повітового справника, Ганицький, судячи з обстановки в домі, є людиною багатою, отримує до 6000 рублів на рік прибутку від свого маєтку при селі Чемериси Волоські Могилівського повіту, де володіє 512 десятинами землі».

Не забули й про те, що заявник веде добропорядний спосіб життя, під судом не був, ні в чому підозрілому не помічений.

57-річний неодружений дворянин Ганицький тоді жив у місті Бар, давав уроки гри на скрипці та роялі, але не заради заробітку, а через свою закоханість у музику.

У центрі губернії, в Кам’янці-Подільському, не було тоді музичного училища. Зважаючи на це, влада дала дозвіл. Ганицький подав статут нового закладу до затвердження, а сам переїхав до Кам’янця, де 1847 року концертував навіть сам Ференц Ліст. Імперський режим висунув до ініціатора єдину вимогу: викладання вести винятково російською мовою...

Понад війни та лихоліття

Заборона мови не поширювалась на музику. Мовою музики учень знаменитого Іоахіма професор Тадеуш Ганицький (звання здобув ще в Німеччині) зумів причарувати талановитих дітей Поділля, розпізнати в них майбутніх зірок, а вони прославили рідний край. Уже за декілька років у приватному закладі грав чудовий струнний ансамбль, а згодом симфонічний оркестр — 50 музикантів. У світі наростала загроза Першої світової. А Ганицький зі своїм оркестром влаштовував вечір за вечором камерної музики, привчаючи публіку, як писали тодішні газети, «до серйозного та любовного сприйняття музики».

Ні революція, ні зміни влад не могли зламати стремління пана Тадеуша та його соратників. У 1920 році під час реєстрації всіх творчих колективів та шкіл він перетворює свій заклад на народну консерваторію, де є відділи диригентсько-хоровий, інструментальний, сольного співу, театральний.

Енергійний професор встигав ще працювати в музично-драматичній студії імені Леонтовича. Організовував у місті виступи відомих виконавців — скрипаля Ерденка та хорової капели «Думка», виступав у пресі як музичний критик.

Перший професор музики на Поділлі не зупинився перед численними реорганізаціями, що їх вимагала Радянська влада. З народної консерваторії заклад перетворюється на музпрофшколу, а приватне майно Ганицького, інструменти, бібліотека стають колективним майном. Директор звітує, що у 1928 році було подано 207 вступних заяв і відібрано 150 першокурсників, із них 10 відсотків робітників, 7 — селян, 47 — службовців, майже 9 — кустарів, а ще — «собезівці» та вчителі...

Слава вінчає навік

Радянська влада нарешті знайшла кошти на фінансування закладу, зробивши його музичним технікумом. Директором став соратник Ганицького Комінек, а професор перейшов на педагогічну роботу. Він дуже хворів, та не облишив діяльності. Адже ще не досяг головної мрії — створити школу мистецтв. У структурі технікуму засновує дитячу музичну школу, а згодом допомагає відкрити балетну студію. Цей щедрий дарунок досі впливає на культурне життя Кам’янця: тут найбільше на всю Хмельниччину позашкільних мистецьких закладів. Сьогодні їх також непросто утримувати, але здібних дітей так багато, що батьки міста щоразу відкладають непопулярні заходи «під сукно».

Після одного з перших симфонічних концертів публіка вшанувала маестро двома вінками — срібним лавровим та з живих квітів. Мало хто знав, що останні концерти для диригента Ганицького обійшлися дорого: він ледь міг стояти на хворих ногах і диригував, спираючись на стінку оркестрової ями. Квіти від вдячних слухачів приймали оркестранти... Ще кращим дарунком були для Вчителя успіхи учнів. Таких, як Абрам Гурфінкель — перша скрипка струнного оркестру Великого театру СРСР.

...На похороні маестро у 1937 році грав, як вимагала влада, не струнний, а духовий оркестр. До того ж фальшиво. І скрипалі, як діти, яких полишив батько, сходилися до його будинку й цілий тиждень тут стояв сумний плач скрипок. Удова Ганицького Юзефа, з якою він одружився в похилому віці, майже на 30 літ пережила чоловіка. У 103 роки вона ще мала ясний розум і навіть сама писала заяви, щоб приструнити квартиранта, який намірився захопити квартиру Ганицького. Майно, що залишилося по смерті пані Юзефи, було передано секретарю місцевого районного суду, котра доглядала могили подружжя.

Лише деякі музичні твори маестро збереглися. У 20—30 роках мала вийти збірка, але цього чомусь не сталося. Його музично-педагогічна діяльність сьогодні має багато послідовників в Україні, на всій пострадянській території, в Європі та Америці. Ганицького визнають засновником високого культурно-освітнього виховання людини музичними засобами. Тож настав час зібрати всю спадщину маестро. Перші кроки до цього вже зробили Володимир Іванов, автор монографії «Тадеуш Ганицький» та учасники міжвузівської науково-практичної конференції, що відбулася нещодавно в Кам’янець-Подільському національному університеті. Наступного року — 155-річчя з дня народження видатного музиканта і педагога. Ювілеї годиться відзначати дарунками.

На знімку: Ганицький у колі однодумців.

Фото з архіву.