Ізраїльсько-німецький досвід виплати репарацій за злочини нацизму навряд чи допоможе Україні одержати компенсації за голодомор від Росії, вважає ізраїльський історик Шимон Редліх.

На відміну від нацистів, аргументує він свою думку, радянський режим ніде не документував намірів здійснити геноцид проти українського народу: «Наскільки мені відомо, радянських документів, котрі б чітко визначали ту варварську політику голодомору, як таку, що спрямована саме проти українського етносу, — немає. У радянських матеріалах усе ховається за великим нашаруванням різних слів і формулювань...». Путінська Росія, наголошує вчений, це не Німеччина Аденауера: вона не визнає власної історичної відповідальності за скоєні попередниками злочини.

Вочевидь, Шимону Редліху відомо не все. Принаймні народний депутат, «нашоукраїнець» Ярослав Кендзьор повідомив у коментарі «Німецькій хвилі», що вже розсекречена документальна база з архівів НКВС дає достатні юридичні підстави розглядати голодомор як чітко спрямований проти українців геноцид. Тому, переконаний пан Кендзьор, Україна може з повним правом скористатися досвідом ізраїльсько-німецької угоди 1952 року про виплату репарацій. Може, але не буде. Як запевнив начальник департаменту з питань культури і гуманітарної співпраці МЗС Михайло Скуратівський, Україна не має претензій до жодної країни світу, як до такої, що несе відповідальність за голодомор тридцятих років. Засудження злочину потрібне з моральних, а не матеріальних міркувань. Тому тим паче важко зрозуміти позицію Росії, що межує зі святотатством і є наругою над пам’яттю мільйонів жертв голодного мору.

Для довідки: у щойно ухваленій резолюції Європарламенту із засудження голодомору як злочину є посилання на міжнародну конвенцію 1948 року, котра вперше дала юридичне визначення геноциду. Тому якісь зловтішання з приводу відсутності слова «геноцид» у тексті резолюції є ознакою або необізнаністі в темі, або свідомої фальсифікації фактів.