Виборець чекає нових людей та ідей

Так, обласний осередок Руху на обласній конференції вирішив на майбутніх виборах блокуватись із БЮТом. Рішення непросте, адже у Верховній Раді ця політична сила працювала разом із «НУ—НС». То що далі? Зміна курсу чи ще один розкол Руху? Відповіді на ці запитання наразі не дасть ніхто. Але в тому, що слабший починає шукати сильних і впливових друзів, можна не сумніватися.

Перші заяви вже зроблено. Обласна організація УНП вважає, що нові вибори — це правильний крок, і партія готова йти президентським курсом. Натомість лідер обласних соціалістів переконаний, що нове голосування не зможе змінити ситуацію, і в новій Верховній Раді будуть представлені старі політичні сили. Але водночас участь соціалістів і навіть їхню перемогу у виборчій кампанії не відкидає.

Більшість політичних сил ще зберігають делікатне мовчання. Адже столичні верхи ще не заявили офіційно про свою участь у перегонах. І найголовніше — нові виборчі списки, перші п’ятірки залишаються невідомими.

А кому хочеться кидатися в передвиборчі атаки, не маючи твердих запевнень, що матимеш гарантовані прохідні місця?

Уже тепер можна припустити, що в області суперечка розгорнеться не тільки між партіями, а й між окремими лідерами. Колишні однопартійці, голови обласної ради та ОДА вже давно не стоять під одними прапорами. На нещодавній прес-конференції, проведеній головою облради Іваном Гладуняком, не раз пролунало, що в багатьох економічних провалах області винна саме виконавча влада. Мовляв, інвестиції в краї впали до мінімальних, і сільські школи почали закривати, і цукрова галузь на межі вимирання... Цих фактів справді не заперечиш. Але чи варто малювати все лише у чорних тонах?

Якби краяни не трудились, не тягнули на своїх плечах і економіку, і сільське господарство, чи вдалося б зменшувати зарплатні борги, підвищувати пенсії, перевиконувати плани бюджетних надходжень? Адже, коли депутати розподіляють зароблені бюджетні мільйони, практично ніхто не звертає уваги, який партійний присмак вони мають. Зате коли йдеться про невдачі та мінуси, одразу згадується партійна приналежність.

Кольори без ідей

Коли ж виключити дітей та пенсіонерів, тоді взагалі кожен третій мешканець краю повинен бути не просто прихильником тієї чи іншої політичної сили, а офіційно перебувати в її лавах. Насправді ж картина зовсім інша.

Скільки не допитуйся пересічних перехожих на вулиці, так і не натрапиш на партійця. Та й про симпатії до тієї чи іншої політичної сили люди говорять неохоче. Столичні політичні перипетії вже давно не викликають сплесків емоцій серед електорату. Якщо на них хто і реагує, то це здебільшого чиновницький люд. Кому, як не йому, стежити за політичними вітрами. Адже від уміння правильно вибрати потрібний колір нерідко залежить і посада, і кар’єрне зростання, і зарплатня врешті-решт. Політичне життя вже давно не вимагає чіткого дотримання певної ідеології. Зрештою, хто може якщо не процитувати, то хоча б виокремити стратегічні програмні засади будь-якої партії? Важливе інше: з ким із лідерів ти зумів здружитися і наскільки міцною виявилася ця дружба.

Скажи, хто твій друг

На кінець вересня в обласному управлінні юстиції було зареєстровано 128 обласних організацій політичних партій. Зрозуміло, що здружитись їм усім надто проблематично. Та й не потрібно. Пріоритети хмельниччан давно визначено — це біло-сердечні та помаранчеві кольори. Як серйозне доповнення до них — доволі широке представництво Блоку Литвина в місцевих радах. Здавалося б, ту омріяну більшість, до якої так важко дійти у верхах, у низах вже давно створено. Та це тільки здавалося.

Як тільки у парламенті демократична коаліція дала тріщину, депутати Хмельницької міської ради одразу ж вирішили зібратися на позачергову сесію, на яку винесли єдине питання — прийняття звернення до Президента. Все мало логічний вигляд: депутати стурбовані політичною ситуацією, що склалася в державі, а тому просять Президента «зберегти коаліцію демократичних сил, відмовитись від шантажу, ультиматумів та попередніх умов, зокрема, таких, що неможливо виконати...». І тут один із депутатів запропонував: «Перш ніж давати поради Президенту і вимагати об’єднання демократичних сил у Верховній Раді, давайте об’єднаємось тут у себе, в міській раді». Справді, чому б процес об’єднання БЮТу і «НУ—НС» не розпочати знизу, тим самим продемонструвавши і єдність ідей, і намагання відстоювати демократичні цінності? Але де там — пропозиція нагадувала голос волаючого в пустелі. Всім було зрозуміло, що ніхто і не збирається об’єднуватись.

Натомість бютівська фракція, не забуваючи про свою чисельну перевагу і козир в особі міського голови, намагалася виступати в ролі лідера. У своєму варіанті послання вона готова була не просто звернутися до Президента, а ще й звинуватити його в багатьох політичних гріхах. Тон був настільки зверхньо-повчальний, що решта депутатів просто не могла не звернути на це увагу і не запропонувати його змінити.

Зрештою, документ вийшов у значно м’якших і патріотично налаштованих тонах. Але від цього ані більшої єдності, ані щирішої дружби в місцевих партійних лавах не стало.

Електоральний попит і партійні пропозиції

На жаль, у міжвиборчий період жодна із політичних сил не переобтяжує себе проведенням соціологічних опитувань, дослідженням громадської думки, виокремленням нагальних суспільних проблем. Складається враження, що тим, хто вже при владі, абсолютно все одно, що думає про них електорат і чого хоче від них. Один недержавний і непартійний проект запропонував хмельниччанам відповісти на запитання, які проблеми для них є найголовнішими. І, як з’ясувалося, це не політичні скандали, а висока вартість і погана якість медичного обслуговування та низький рівень життя.

Люди очікують на зміну саме цих стандартів. І може статись так, що на майбутніх виборах вони повірять саме тим, хто пообіцяє їх змінити. Пообіцяє, а не обов’язково поспішатиме братися за роботу. На жаль, список добрих господарників, талановитих економістів, патріотично налаштованих краян значно менший, ніж виборчий від будь-якої партії.

Хмельницька область.