Навряд чи кого здивує недосконалість українського законодавства. Деякі «фахівці» списують цей недолік на закономірність, невід’ємний елемент законотворчої роботи. Головний девіз псевдореформаторів: «Закон не може бути хороший для всіх, він може бути хороший лише для обраних». На цьому завжди хтось утрачає, а хтось заробляє.

Дуже небезпечна ініціатива

Дотримуючись настанов окремих бізнес-груп, і народжуються відповідні «кострубаті» законопроекти. Вони дбають про інтереси вузького кола осіб, надання їм максимальної правової свободи. Відтак не доводиться дивуватися так званим «рейдерським атакам». Противники і прихильники «рейдерської» політики дотепер зі змінним успіхом обстоювали свої позиції, що зберігало баланс сил та інтересів. Однак, усвідомлюючи необхідність досягнення істотної переваги в розстановці сил, певні кола ініціюють розгляд у парламенті законопроекту, який передбачає скасування Господарського кодексу України (ГКУ) і прийняття Закону України «Про основні засади господарської діяльності» (реєстр. №3060). Якщо раніше доводилося мати справу з фрагментарними змінами до законодавства, котрі не змінювали докорінно правове регулювання тих чи тих сфер суспільних відносин, то ця ініціатива вже обіцяє катастрофічні наслідки. Адже постраждають не тільки інтереси окремих суб’єктів господарювання, а й держави, територіальних громад, простих громадян.

Пропонований «аналог» у вигляді закону на 23 статті не спроможний врегулювати все різноманіття господарських відносин, на що сьогодні спрямована дія ГКУ. Він нині є «фундаментом», на якому розростається нормативно-правове забезпечення господарської діяльності. Його слід зберегти не тільки тому, що представлена законодавцям заміна є нееквівалентною, а ще й тому, що Кодекс, будучи свого роду унікальним документом, посів своє важливе місце в правовій системі України, заповнивши правовий вакуум, що утворився у сфері господарювання. Цей висновок підтверджується досить високими результатами функціонування Господарського кодексу України упродовж п’яти років з моменту його прийняття, на що звертали увагу й наші науковці, й іноземні експерти.

Спроби скасувати ГКУ суперечать не тільки здоровому глузду, а й політиці української держави, спрямованій на зближення правових систем України і Європейського Союзу. Адже, скажімо, у Франції або Німеччині ефективно діють такі кодифіковані нормативні акти, як Французький комерційний кодекс, Німецьке торгове уложення, протягом кількох століть(!). При цьому їхній зміст періодично модернізується (оновлюється, доповнюється), і ні в кого не виникає навіть думки їх скасувати. Якщо є раціональні ідеї і пропозиції, то, напевно, доцільно їх реалізувати, змінивши і доповнивши деякі положення, але не рубати з плеча, що може згубно позначитися на якості правового поля.

Адже тоді доведеться говорити про серйозне віддалення від принципів соціальної держави і навряд чи можна буде однозначно стверджувати те, що Україна — це соціальна держава, на чому акцентовано увагу в ст. 1 Конституції України.

Інтерес —усунути противагу

Кодекс у нинішньому його вигляді врівноважує публічні та приватні інтереси. Так, положення ч. 5 ст. 11 Господарського кодексу України певною мірою можна визнати унікальним. Адже в ньому сказано, що суб’єктам господарювання, котрі не враховують громадські інтереси, зазначені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги і переваги в здійсненні господарської діяльності. Втративши цю норму, доведеться констатувати усевладдя комерсантів і безсилля органів влади. В тому числі на місцевому рівні, при розв’язанні тих або інших господарських проблем. Адже не таємниця, що на сьогодні відносини між владою великих міст України і різних бізнес-структур є украй складні, й дестабілізація ситуації вкотре спровокує серйозний конфлікт. Не виключено, що знову доведеться коригувати закон, намагаючись відтворити норму ч. 5 ст. 11 Господарського кодексу України.

Виходить, що повернеться «на круги своя», але вже після руйнування ефективної системи заходів «стримувань і противаг», спрямованих на збалансування публічних (держави, територіальних громад) і приватних (суб’єктів господарювання) інтересів. Ми вже не кажемо про те, що проект Закону України «Про основні засади господарської діяльності» взагалі не містить будь-яких положень, котрі визначали б засади прогнозування і планування економічного та соціального розвитку, основні напрями економічної політики, форми її реалізації державою, умови її участі через виконавчу владу та органи місцевого самоврядування в господарській діяльності тощо. Лише оглядово перелічуються в ст. 16 закону засоби державного регулювання господарської діяльності, але якоїсь їх «розшифровки», роз’яснення не наводиться, що, звісно, негативно позначиться на регламентації господарських відносин, як таких.

Комерційний прибуток і соціальний збиток

На наш погляд, нівелюють соціальні гарантії і ті положення законопроекту, що присвячені регулюванню підприємницької та некомерційної господарської діяльності. Якщо у відповідності зі ст. 42 ГКУ підприємницька діяльність здійснюється з метою досягнення економічних, соціальних результатів і одержання прибутку, то в ст. 13 проекту Закону України «Про основні засади господарської діяльності» йдеться винятково про досягнення комерційних результатів у вигляді одержання прибутку. Тобто проповідується принцип «прибуток за будь-яку ціну», а питання соціальних результатів і економічних наслідків від здійснення підприємницької діяльності для розроблювачів проекту є другорядним. Спроби надати ринковим законам необмежений характер, абсолютизація комерційної складовою, за умовах, коли підприємець практично не зважає на інтереси мешканців тієї чи тієї території (як приклад — проблеми, з якими стикається міська влада Києва), можуть призвести до катастрофічних наслідків і применшення прав і свобод громадян.

Аналогічні зауваження стосується і визначення неприбуткової (некомерційної) господарської діяльності, сформульованого в ст. 15 законопроекту. Відповідно до ст. 52 ГКУ некомерційне господарювання спрямовано на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку, однак подібна згадка не зустрічається в ст. 15 зазначеного законопроекту. Вкотре переконуємося в антисоціальній спрямованості проекту Закону України «Про основні засади господарської діяльності», що взагалі не припустимо і навіть неконституційно. Крім цільового обмеження в частині досягнення економічних, соціальних та інших результатів, законопроект запроваджує обмеження з організаційних форм здійснення некомерційної господарської діяльності. Зокрема, в тій самій ст. 15 законопроекту зазначено, що неприбуткова господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарської діяльності в організаційно-правових формах організації та установи. Це не тільки суперечить чинному законодавству, а й порушує права власників (у тому числі держави та територіальних громад) на визначення організаційно-правової форми здійснення некомерційного господарювання. Адже нині воно може здійснюватися і підприємствами (ст. 62 ГКУ), і органами місцевого самоврядування (ст. 78 ГКУ).

Безслідно зниклими можуть виявитися соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання, передбачені ст. 177 ГКУ. Зокрема, нині суб’єктів господарювання можна зобов’язати за рішенням місцевої ради створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю, організовувати їхню професійну підготовку відповідно до закону. Крім того, стаття 177 ГКУ передбачає можливість надання суб’єктами господарювання, так званої, «шефської допомоги» (підприємець може прийняти на себе зобов’язання сприяти розв’язанню проблем соцрозвитку населеного пункту, будівництва і утримання об’єктів комунального господарства та побутового обслуговування тощо). Такого роду положення не відображено в законопроекті «Про основні засади господарської діяльності», що свідчить про незацікавленість розроблювачів у розв’язанні нагальних проблем на загальнодержавному та місцевому рівнях.

Таким чином, під гаслом оптимізації господарського законодавства України і розширення прав і свобод суб’єктів господарювання насправді здійснюється спроба реалізації збиткової політики, спрямованої на створення ідеального середовища для зловживань з боку окремих представників бізнес-еліти, українського політикуму, а також псевдоправозахисних організацій.

Сергій Богачов,голова постійної комісії з питань планування,бюджету і фінансів Донецької міської ради,доктор економічних наук, професор,заслужений економістУкраїни;

Руслан Джабраїлов,старший науковий співробітник відділу економіко-правових проблем містознавства ІЕПІ НАН України,кандидат юридичних наук.