Останні вісім років автор як суддя-практик, так і вчений у галузі судоустрою практично ніколи не залишав поза увагою найменші кроки суспільства з реформування системи судової влади в Україні і, як правило, висловлював свої думки з цього приводу на сторінках наукової та періодичної преси.

Що змінилося за три неповні роки?

Зокрема, на сторінках «Урядового кур’єру» 4 березня 2005 року в своїй статті «Судді незалежні і підкоряються лише закону» автор після відомих помаранчевих подій писав: радує те, що новий Президент України Віктор Ющенко одним із головних напрямів програми своєї діяльності вважає створення справедливого правосуддя. Але слід зауважити, що справедливе правосуддя можливе лише тоді, коли воно буде незалежним.

Тоді суддівський корпус перевів полегшено подих, Президент, який завдяки судовій владі зайняв крісло на Банковій, буде як ніхто інший боротися за незалежність судової влади. До судів несли квіти, груди суддів вгиналися від президентських орденів.

Що ж змінилося за три неповні роки, і чому судді попали в таку немилість до гаранта Конституції, адже ліквідовуються цілі суди, звільняються судді, які приймають рішення, що не влаштовують Президента?

У зв’язку з тим, що в провадженні автора перебувають справи за позовом голови Окружного адміністративного суду м. Києва та керівника апарату суду до Президента України про незаконність його указу про ліквідацію цього ж суду, і він став безпосереднім як учасником, так і «жертвою» цих подій, намагатимуся утримуватися від коментарів, а лише викладу їх хронологію і багато що стане ясно. А якщо будуть коментарі, то це будуть коментарі як вченого, а не судді.

Отже, 9 жовтня 2008 року Президент України своїм указом достроково припиняє повноваження Верховної Ради України і призначає на 7 грудня 2008 року дострокові вибори.

Після цього суддя Окружного адміністративного суду м. Києва зупиняє даний указ до розгляду по суті позову однієї із політичних сил до Президента України.

10 жовтня 2008 року Президент фактично звільняє цього суддю з посади, виключивши з Указу «Про призначення суддів» від 2 лютого 2008 року пункт про призначення цього ж судді.

Однак Президент на цьому не зупиняється, і 13 жовтня 2008 року видає указ, яким взагалі ліквідовує Окружний адміністративний суд м. Києва, при цьому утворює Центральний окружний адміністративний суд м. Києва та Лівобережний адміністративний суд м. Києва.

На перший погляд, ніби нічого серйозного не сталося, ліквідовано один суд і створено натомість два зі збільшенням штату. Суддям необхідно радіти, а не скаржитися.

Та відгуки зовсім протилежні — Президент України ліквідувавши Окружний суд м. Києва, позбавив виборців можливості в судовому порядку оспорювати дії Центральної виборчої комісії, вважає відомий юрист і політичний діяч Віктор Мусіяка.

Така стаття з’являється на сторінках інтернет-видання «Оглядач».

Більше того, ліквідація Окружного адміністративного суду буде мати наслідки, пов’язані з виборчим процесом в найбільш негативних його проявах, — пише «Дзеркало тижня».

Експерт нагадав, що у відповідності з КАС України єдиним судом, який може розглядати скарги на дії ЦВК, був суд м. Києва.

Ніякі два новостворені суди не можуть його замінити, оскільки територіальна юрисдикція кожного з них не відповідає визначенню закону, — відзначив Мусіяка.

І дійсно, у відповідності з п.3 ст.19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України або іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їх посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Більше того, ст. 172 КАС України передбачено, що рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії стосовно встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Усі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії оскаржуються до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Свого часу наші законодавці та високопосадовці створили єдиний суд в Україні, який може розглядати видані ними (зверніть увагу) нормативно-правові акти. Адже набагато легше найти важелі впливу на один суд, а не на десятки судів.

Це положення автор як вчений неодноразово піддавав гострій критиці в своїх наукових статтях та публікаціях, і нарешті гвинтівка, яка висіла на стіні, вистрелила.

Тобто стався непередбачений «бунт на кораблі Феміди», і нічого кращого не було придумано, як ліквідувати цей корабель.

Дитячими казками для дорослих є запевнення, що новостворені суди можуть запрацювати в найкоротший строк.

Автор, як ніхто інший, прекрасно знає термін, за який можна організувати роботу суду. Офіційна статистика така: із 21 окружного адміністративного суду України практично всі суди — з часу реєстрації до відкриття пройшло не менше як чотири місяці.

Наприклад, Київський окружний адміністративний суд, який був створений практично нелюдськими зусиллями автора в період з 1 червня 2008 року по 1 жовтня 2008 року і є фактично другим в Україні серед новостворених адміністративних судів за швидкістю відкриття.

І при цьому слід врахувати той факт, що дані суди не проходили стадію ліквідації, а лише утворення.

Тобто, як каже сьогоднішня молодь, наших виборців просто хотіли «кинути» на цьому виборчому процесі, не давши змоги звернутися до суду по захист своїх законних прав та інтересів.

Зрозумівши безглуздя ситуації, в яку потрапили, в секретаріаті Президента України намагаються скористатися п.5 Розділу VІІ КАС України (Прикінцеві та перехідні положення ), де вказано, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні загальні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. В місцевих та апеляційних загальних судах запроваджується спеціалізація суддів з розгляду адміністративних справ.

А норми ж то немає...

І тут народжується ідея про те, що цю категорію справ повинен слухати місцевий загальний суд, яким є Печерський районний суд м. Києва, незважаючи на те, що Окружний адміністративний суд уже проходив перехідний період, і Печерський суд вже виконав цю функцію, і, як кажуть, повторно вступити в одну й ту саму воду неможливо, тому що в КАС України немає норми, яка регулювала б порядок створення адміністративних судів після їх ліквідації.

Однак ця ідея підтверджується двома вагомими аргументами: Указом Президента України №932/2008 від 15 жовтня 2008 року про відновлення на посаді судді та голови Печерського районного суду м. Києва В. Колесниченка і Указом Президента України №933/2008 від 15 жовтня 2008 року про фактичне звільнення голови цього суду І. Отрош.

Тепер уже дуже важко віриться в спонтанне, а не заплановане рішення секретаріату Президента.

Дивує інше — свого часу саме секретаріат Президента доклав немало зусиль для усунення з посади голови Печерського райсуду м. Києва В. Колесниченка, а тут раптом «флюгер» розвертається зовсім в протилежний бік.

Усе було б добре... коли б до Київського окружного адміністративного суду 14 жовтня 2008 року та 15 жовтня 2008 року не надійшли б позови голови Окружного адміністративного суду м. Києва О. Бачуна та керівника апарату цього самого суду А. Пісарєвої до Президента України (треті особи — міністр юстиції України, голова Державної судової адміністрації України, голова Вищого адміністративного суду України) про визнання незаконним та протиправним Указу Президента від 13 жовтня 2008 року про ліквідацію цього ж суду. Слід відзначити, що позивачі фактично проживають на території Київської області, на яку розповсюджується юрисдикція Київського окружного суду.

Більше того, як бачимо, територіальна підсудність такої справи в зв’язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду м. Києва нормами КАСУ не визначена, і тому цілком закономірно, що позивач має право керуватися п.4 ст.19 КАСУ і подає позов в місцевий адміністративний суд за своїм вибором.

Потребує також додаткового уточнення визначення: даний Указ Президента — це «нормативний акт» чи «правовий акт індивідуальної дії», адже він стосується інтересів конкретної юридичної особи, яку даним актом ліквідовано?

Враховуючи, що з восьми суддів цього суду сім були вперше призначені Президентом України, автор, як єдиний суддя, обраний Верховною Радою України безстроково, вимушений був взяти в своє провадження дану справу.

Позивачами також було подано до суду заяву про забезпечення адміністративного позову, в якій вони просять до вирішення справи по суті: зупинити дію Указу Президента України «Питання мережі та кількісного складу суддів адміністративних судів України» №922/2008 від 13 жовтня 2008 року, що і було зроблено ухвалою суду.

Адже кожному зрозуміло, що без зупинення дії цього указу розглядати справу по суті було б недоцільно. У випадку задоволення позову, ми могли б опинитися в ситуації, коли б стало питання про ліквідацію новостворених судів і незадоволення заяви про забезпечення позову, практично вирішувало б по суті саму справу.

Водночас як головуючий по справі, я не виключаю, що в позові може бути відмовлено, і це вирішить суд в нарадчій кімнаті, тим більше, що справа слухається в колегіальному складі — трьох суддів.

Після винесення ухвали про зупинення дії указу Президента із секретаріату почали лунати, м’яко кажучи, некоректні заяви на адресу суду. Так, 15 жовтня 2008 року керівник служби з представництва в судах інтересів Президента України Р. Кирилюк заявив — це є відвертим протиправним втручанням у конституційні повноваження Президента України. Ці питання має вирішувати виключно Конституційний Суд.

Вважаю, що коли б п. Кирилюк уважніше читав Основний Закон, то побачив би, що... там не закріплено право Президента на ліквідацію судів, а лише на їх утворення.

Статтею 106 п.22 Конституції України передбачено право Президента України лише утворювати суди, а не ліквідовувати, як це вказано в оспорюваному указі Президента.

Право Президента України на ліквідацію судів передбачено ст.20 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року, яким і слід керуватися в ході вирішенні цього публічно-правового спору.

Якщо такі права Президента України передбачені в галузевому законі, то вони аж ніяк не можуть бути конституційними.

Радує те, що Президент України визнав правомірність винесеної ухвали про забезпечення позову і добровільно виконав її, скасувавши оспорюваний Указ Президента України від 13 жовтня 2008 року №922/2008 «Питання мережі та кількісного складу суддів адміністративних судів України», відновивши дію абзацу двадцять сьомого статті 1 Указу Президента України від 16 листопада 2004 року №1417 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» та відповідних позицій додатків №1 і №3 до зазначеного указу в редакції, що діяла до внесення змін Указом Президента України від 13 жовтня 2008 року №922 Указом Президента України №940/2008 від 16 жовтня 2008 року, тобто після отримання винесеної ухвали.

Вплив забороняється, тиск дозволяється

Незважаючи на добровільне виконання ухвали Президентом, що є фактично визнання її правомірності, 20 жовтня 2008 року о 17 год. 10 хв. Київський окружний адміністративний суд отримав по телефаксу лист №6196/0/9-08 від 20 жовтня 2008 року за підписом члена Вищої ради юстиції В. Колесниченка, до якого додавався лист №43-02/3577 від 20.10.2008 року за підписом заступника глави секретаріату Президента України — Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України І. Пукшина, в якому вказувалося на нібито неправомірність винесення мною ухвали про забезпечення адміністративного позову О. Бачуна до Президента України по справі №2-а-167\\08 з пропозицією внесення подання про звільнення мене з посади судді.

У вказаному листі мені пропонувалося прибути 21 жовтня 2008 року на 9 годину до приміщення Вищої ради юстиції, хоча правом викликати до себе суддю члени Вищої ради юстиції не наділені.

21 жовтня 2008 року о 9 год. 23 хв. Київським окружним адміністративним судом було отримано через телефакс лист №6199\\0\\9-08 від 21 жовтня 2008 року за підписом заступника голови Вищої ради юстиції М. Шелеста, в якому повідомлялося, що я маю право надіслати на адресу Вищої ради юстиції свої пояснення з цього приводу, що мною і було зроблено.

22 жовтня 2008 року Київським окружним адміністративним судом знову було отримано лист №6269\\0\\-08 від 22.10.2008 року за підписом заступника голови Вищої ради юстиції М. Шелеста, до якого додавалася довідка-пропозиція за результатами перевірки звернення І. Пукшина членом Вищої ради юстиції В. Колесниченко з пропозицією про прийняття подання про звільнення мене з посади судді Київського окружного адміністративного суду.

24 жовтня 2008 року, незважаючи на те, що ВРЮ було поставлено до відома, що я хворію, Київський окружний суд отримав телеграму, що 28—29 жовтня 2008 року на засіданні ВРЮ буде розглядатися питання про моє звільнення з посади судді.

Разом з тим член Вищої ради юстиції В. Колесниченко фактично ніякої перевірки не проводив, він не ознайомлювався із матеріалами справи, не дочекався моїх пояснень, а складена ним довідка є практично дослівною копією апеляційної скарги Президента України на винесену мною ухвалу про забезпечення позову.

А оскільки Колесниченко В. М. не ознайомлювався із матеріалами справи і не міг бачити апеляційної скарги, тому ясно, що вона могла готуватися лише в секретаріаті Президента України.

Однак найбільш небезпечною загрозою для правосуддя є те, що як І. Пукшин, так і В. Колесниченко підмінили собою апеляційну судову інстанцію, давши висновок про звільнення судді за винесену ухвалу, яка ніким не скасована.

Це грубе порушення ст.124 Конституції України, бо привласнення функцій судів іншими органами чи посадовими особами не допускається.

На завершення хочу поставити два запитання Президентові України як гарантові Конституції: а як бути із ст. 126 Конституції України, відповідно до якої вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється?

Напрошується відповідь — вплив забороняється, та шалений тиск з боку секретаріату Президента дозволяється, не кажучи про такі дрібниці, як телефоні дзвінки і т. п.

І що буде, якщо завтра новоутворений Центральний окружний адміністративний суд ухвалить рішення, яке знову не задовольнить Президента?

Він стане вже Правобережним із новим складом суддів і так до безкінечності?

Сергій ШТОГУН,в. о. голови Київського окружного адміністративного суду,кандидат юридичних наук, доцент кафедри правосуддя НУ«Острозька Академія», заслужений юрист України, член науково-консультативної ради Вищого адміністративного суду України.