Туристський проект «Поліський трамвай», який переміг на Всеукраїнському конкурсі програм місцевого самоврядування, буде реалізовано на базі вузькоколійної залізниці у Рівненській області. Він започаткує заходи з розвитку «зеленого» туризму у Зарічненському і Володимирецькому районах, де є проблеми із зайнятістю населення, але немає проблем із незайманими мальовничими куточками природи та гостинністю мешканців цього краю.

На реалізацію проекту «Поліський трамвай» держава обіцяє виділити у 2009 році для цих двох районів 700 тисяч гривень. А поки що з обласного бюджету для початку кожному із районів виділено по 50 тисяч гривень субвенції. Цих коштів вистачило хіба що на видання путівників та рекламних проспектів і щитів для туристів, які зважаться на подорож унікальною вузькоколійкою Антонівка—Зарічне, що вважається найдовшою у Європі (її протяжність — 106 кілометрів). До речі, вона проходить по найдовшому в Європі дерев’яному залізничному мосту (на знімку).

Щодо самої міні-залізниці — то це справді раритет, залишений нам у спадок. Побудована вона місцевими купцями у 1905 році, щоб завозити у ці краї товари, а вивозити глину, пісок, ліс. У 30-ті роки, за Польщі, її проклали і до найвіддаленішого села Кухотська Воля, а у 60-ті — до райцентру Зарічне. Так що будувалась вузькоколійка мало не століття. До середини 80-х років нею курсувало два пасажирські потяги і чотири вантажні.

Вузькоколійка Антонівка—Зарічне є музеєм залізничної справи просто неба, до того ж проходить мальовничим, мало зміненим цивілізацією Поліссям із численними озерами, річками, архаїчними селами...

— Був час, коли рух по цій унікальній транспортній артерії вже хотіли закрити, — розповідає місцевий краєзнавець, депутат Зарічненської районної ради Павло Дубінець. — Але люди за підтримки ЗМІ відстояли її. Адже, крім історичного, вузькоколійка має ще й соціальне значення, бо нею користуються селяни з найвіддаленіших населених пунктів, навіть учні доїжджають до шкіл у сусідні села. Діють і пільги — для тих, хто на них має право. А взагалі квитки на «поїздок» (так місцеві мешканці називають потяг. — Авт.) — дешеві: від Антонівки до Зарічного трохи більше шести гривень.

Сьогодні вузькоколійна залізниця Антонівка—Зарічне дає роботу сотні людей. Вона — чи не єдина можливість для тисяч поліщуків добратися із своїх лісових сіл до райцентру.

«Поїздок» йде з невеликою швидкістю — 30—40 кілометрів на годину, зупиняється не лише в селах, а й на вимогу пасажирів, грибників, рибалок. Павло Дубінець розповів, що цим колись скористався підприємливий лісник, щоб невеликими партіями перевезти з лісу заготовлені і порубані дрова...

— Але, попри такі зупинки, намагаємося дотримуватись розкладу руху, бо розуміємо: деяким пасажирам потрібно ще встигнути пересісти на інший вид транспорту, щоб дістатися, скажімо, до Рівного чи куди-інде, — каже провідниця.

Сам потяг — теж раритет. Чотири вузенькі вагончики, які у холоди опалюються вугіллям, тягне паровоз, двигун на якому від танка Т-34, «споживає» на сто кілометрів 200 літрів дизпального. Оскільки він рухається повільно, то пасажири (а в майбутньому і туристи) мають можливість милуватись пейзажами за вікном...

Не позначена на мапах, вузькоколійка все ж відома іноземцям: деякі київські турагентства влаштовують для них подорожі у ці мальовничі місця. Доставляють любителів екзотики вузькоколійкою, де ті сходять для пікніка у місці, яке їм найбільше сподобається.

— То чому б і нам, місцевим, не використати такий маршрут для «зеленого» туризму? — справедливо зауважує голова Зарічненської районної ради Віталій Сарич (на знімку), який схвалює намагання обласної влади хоч у такий спосіб вивести з економічно депресивних його та Володимирецький райони. — Так і народилась ідея проекту «Поліський трамвай».

В Україні, крім рівненської, збереглися ще три діючі пасажирські вузькоколійки: дві — у Закарпатті та одна — на Вінниччині. Кілька таких доріг все ще функціонують у європейській частині Росії, Казахстані. В Європі подібні залізниці використовуються з екскурсійною метою, там навіть створена Європейська федерація туристичних і музейних залізниць. А в Латвії 33-кілометрова вузькоколійка Гулбене—Алуксне оголошена культурною пам’яткою національного значення.

— Тим паче, що такий досвід використання міні-залізниць у світі вже є, — долучається до розмови заступник начальника управління культури і туризму Рівненської ОДА Ярослава Гаврилова. — Тільки потрібно, щоб і про наш проект «Поліський трамвай» дізналось якомога більше людей, тобто треба «розкрутити» його і через туристичні ярмарки в Рівному, і через пресу, що ми й робимо.

Можна зрозуміти зацікавленість влади у розвитку «зеленого» туризму в цих двох депресивних районах Рівненщини. Якби справа пішла, можна було б утримати на роботі працівників поліської вузькоколійки, створити нові робочі місця (будуть потрібні гіди, а з появою невеличких готельчиків чи турбаз — й обслуговуючий персонал). Мали б роботу і власники агросадиб, які приймали б у себе «зелених» туристів. Служба зайнятості готова підтримати зі свого боку таке бажання. Був би збут вирощеного місцевими селянами...

Разом з групою журналістів та депутатів Рівненської обласної ради їдемо маршрутом «Поліського трамвайчика». Сідаємо в Зарічному в «поїздок». За красою, яку бачиш за вікном, не помічаєш старих вагончиків, що потребують ремонту, твердих дерев’яних лавочок... А може, в тому й екзотика, щоб залишити все так, як є? Адже, якщо осучаснити вагончики, вони вже не будуть експонатами музею залізниці просто неба...

«Поїздок» зупиняється серед лісу. Прямуємо за вказівниками до гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Острівський». По дорозі майже на кожному кроці — зелениці, опеньки... Дехто встигає набрати грибів повнісінькі целофановані торбинки. Раптом ліс закінчується і перед нами постає озеро неймовірної краси.

Насолоду від побачення з колоритною поліською природою псують звуки мобільних: це попереджають, що нас вітає оператор мобільного зв’язку Білорусі, називаються захмарні тарифи. Подумалось: а чому на території України маємо таке економічне «диво»?

— Це озеро Велике — одне із трьох, що входять до гідрологічного заказника «Острівський», — пояснює Павло Дубінець. — А ще до заказника входять озера Середнє і Хоромне...

Поспішаємо зачерпнути в долоні озерної води, в якій, якщо вірити місцевим мешканцям, — великий вміст гліцерину. Тим часом Новорічицький сільський голова Петро Андрушко, який чекав на нашу групу, вже встиг напекти у багатті картоплі, що було дуже доречно — апетит на природі нагулюється швидко. Тож і депутат Рівненської облради Ніна Путіліна із задоволенням частувалася печеною картоплею (на знімку).

— Такий маршрут для групи розрахований на один чи кілька днів? — запитую у Віталія Сарича.

— На короткий термін, бо це пов’язано з проблемою ночівлі, якщо тільки туристи не захочуть жити в наметах. Але в майбутньому, якщо «зелений» туризм таки по-справжньому прийде до нас, облаштуємо агросадиби у ближньому селі Острівськ. Кілька таких уже приймають туристів у селі Нобель, що розкинулося на березі мальовничого однойменного озера — другого за величиною в Україні після Світязя, — сказав голова Зарічненської районної ради В. Сарич. — Є у нас разом із колегами з Володимирецького району ще чимало задумів щодо розвитку «зеленого» туризму і щодо наповнення місцевих бюджетів від нього. Але те — у перспективі. Все залежатиме від того, чи облюбують наш край туристи.

— Ми вже облюбували, — поділилися враженнями від побаченого учасники цього пробного туру.

Рівненська область.

Фото автора і Олексія НАГОРНЮКА.