Нині не лише політики, а й пересічні громадяни дискутують про можливе надання Україні кредиту Міжнародного валютного фонду (МВФ): 16,5 млрд. дол. на 15 років під 4 відсотки річних. Одні впевнені, що це — велике благо, яке вилікує хвору економіку, інші переконують: кредит — ярмо на шию України, яка після нього ще не скоро очухається.

Тим часом для винесення питання про кредит на засідання Ради директорів МВФ потрібне ухвалення Верховною Радою антикризового закону, проект якого в цілому позитивно оцінений частиною народних депутатів 29 жовтня і мав розглядатися вчора (на момент підготовки матеріалу ще не було відомо, чи він прийнятий).

Тож кредит МВФ — благо чи ярмо? Опоненти посилаються на кабальні умови безпрецедентно великої позички, вважаючи непереконливими аргументами докази про «дешеві» гроші з Меморандуму, який ухвалили уряд і МВФ. Представники деяких політичних сил заявляють, що оприлюднено лише загальні умови кредиту, але є й інші, які уряд замовчує. Й це може призвести до непередбачуваних наслідків: кредит обернеться для України економічним рабством, а виконання його вимог призведе до зубожіння населення.

Тим часом очільники уряду, особливо прем’єр Юлія Тимошенко, дедалі частіше заявляють, що кредит МВФ, зокрема, стабілізує валютний ринок і поверне курс гривні до рівня 5 грн. за долар. Що насправді насторожує, оскільки ці гроші мають спрямовуватися на вирівнювання платіжного балансу, підтримку банківського сектору, здійснення реформ. А підтримка національної валюти в такий спосіб, на думку незалежних експертів, зажене країну в яму, з якої вона ще не скоро вибереться. Такий крок, вважають вони, дуже схожий на намагання уряду захистити інтереси імпорту — дати дорогу зарубіжному виробникові. Це смертельно небезпечно, оскільки призведе до краху українського. Виходить, що стараннями нашого уряду вітчизняна економіка приречена?

Загалом історія з наданням нинішнього кредиту МВФ дуже схожа на повторення уже пройденого: економічні проблеми 1998 року починалася так само. «Порятунок» кредитом від МВФ на неймовірно важких умовах закінчився глибокою кризою 2000 року, з якої насилу вдалося вискочити. Погасити останню частину того кредиту Україна мусить до кінця року. Але у нас відразу з’являється новий! Нинішня ситуація дуже схожа на теорію керованого хаосу, з яким начебто ведуть боротьбу, а в результаті всі одержують бажане: одні — знекровленого конкурента, інші — поповнення власних банківських рахунків...

Є й другий бік «медалі»: незалежні експерти переконані, що українська криза має стосунок до світової лише на 20 відсотків і складається переважно із внутрішніх проблем. Тому розв’язувати їх з допомогою далеко не дешевого кредиту МВФ необов’язково. Утім, на їхню думку, і без світової кризи нинішньому уряду потрібні були б позички, щоб фінансувати свою недолугу економічну політику. Виходить, кредит МВФ — ліки не від тієї хвороби, на яку посилається Кабінет Тимошенко...