Кожна стіна — це двері

«У сильного всегда бессильный виноват» — стверджував великий байкар.

Не завжди, на щастя. У дрімучому лісі все ж водяться Правда і Справедливість, які не хочуть жити за вовчими законами.

Та під лежачий камінь вода не тече. Підтвердження цьому — історії про тих, хто сам себе, як барон Мюнхгаузен, витягнув з болота безсилля, апатії та пасивності. Хто потрапив у жорна беззаконня і насильства, брехні та бездушності, але знайшов свою Правду. Хто переміг зло, вірячи в мудре: «Стукай і тобі відчинять».

I. До уваги Президента

За великим рахунком, я категорично проти того, щоб з моєї, платника податків, кишені виплачувалися компенсації потерпілим від чиєїсь халатності чи судово-міліцейсько-прокурорського свавілля.

Хай винуватці розщедрюються. Втім, де, скажімо, у куцому бюджетному мішку взяти два мільйони гривень донецьким правоохоронцям, за звинуваченнями яких до семи з половиною років позбавлення волі засудили Світлану Зайцеву? Через рік знайшли справжніх убивць, жінку виправдали. Та повернулася додому вона тяжко хворою на туберкульоз і невдовзі померла, залишивши трьох дітей і хвору матір.

Суд постановив виплатити сім’ї компенсацію, але одразу на захист суспільних інтересів (читай — бюджетних коштів) виступила прокуратура. Їй би за державницьку позицію в ноги впасти, та щось коліна не згинаються. Покійна визнана судом невинною, але ж є слідчі, оперативники, прокурори, причетні до незаконного її звинувачення. Напевне, і слуги Феміди щось недочитали, недослухали, недогледіли...

Чи будуть притягнуті до відповідальності безвідповідальні «професіонали», про що Генпрокурора попросив сам гарант Конституції? Чи все тишком-нишком спустять на гальма, як це не раз бувало?

Он у Харкові слідчий прокуратури Литвинова свого часу так постаралася, що на лаві підсудних опинилися геть невинні. Їх судом виправдали. Що Литвинова, питаєте? Їй згодом доручили розслідувати справу Горбатого, який начебто із спільниками вбив і пограбував жінку. У всіх були, що називається, залізні алібі, але «око государеве» їх не помітило.

Справа потрапила до апеляційного суду (головуючий суддя Задорожній), який, не переймаючись долями хлопців, ігнорував їхні та адвокатів аргументи й надовго ізолював Горбатого від сім’ї, рідних і близьких. Ті не сиділи склавши руки. Результат: Верховний Суд виправдав Горбатого та інших.

Що Литвинова і Задорожній? Трудяться на вищих посадах.

З часом держава, тобто «я, ты, он, она, вместе —целая страна» компенсуємо моральні й матеріальні збитки потерпілих від погононосіїв.

Пишу «з часом», бо швидко лише фальсифікуються справи, а знаходять Істину ох, як довго...

Свідок, обібраний до нитки

Президент отримує... Ні, не так: на ім’я Президента України надходять десятки тисяч скарг, заяв, пропозицій. Скільки потрапляє безпосередньо до його рук — невідомо. Та один документ, впевнений, не залишився поза увагою глави держави. Ідеться про окрему ухвалу на ім’я Віктора Ющенка.

Представники третьої влади, колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області (М. Бородін, С. Кругова, П. Кісь) поінформували гаранта Конституції про порушення законів харківською прокуратурою. Органом, на який покладено обов’язок здійснювати нагляд за додержанням законів. Прецедент, зрозуміло, не в порушеннях (ними давно нікого не здивуєш), а в тому, що про них Президентові розповідає не пересічний Шевченко із Зачепилівки, а слуги Феміди. Що ж їх так зачепило?! Фабула банальна, як чергова поява зірок на погонах.

Сергій Болісниченко (прізвище змінено. — Авт.), підприємець, мав необережність з’явитися в полі зору слідчих, які вели кримінальну справу стосовно ім’ярек. «Подумати тільки, запросили громадянина до справи як свідка, а випустили обібраного до нитки»! — читаємо в окремій ухвалі. Суддя і сентименти несумісні, а тут такі емоції. Втім, дії прокуратури будь-якого сухаря розмочать: під час слідства фірму Болісниченка обшукують і вилучають матеріальних цінностей на 1 161 754 гривні. Забираючи продовольчі товари 2539 найменувань, печатку, бухгалтерську документацію, оргтехніку і гроші, «професіонали» не залишили обібраному ні копії протоколів, ні опису товарів. «Зігріли» тільки постановою про те, що цінності залучаються як речові докази до кримінальної справи. Чужої, зазначте, кримінальної справи, в якій бізнесмен фігурує лише як свідок, обов’язок якого давати правдиві показання, а не відповідати власним майном за чиїсь гріхи. Сергій не став терпіти наруги і, як кажуть, пішов проти системи.

Рішеннями Червонозаводського районного суду м. Харкова дії слідчих органів визнані незаконними, з чим погодилась апеляційна інстанція. До того ж вона зобов’язала обласну прокуратуру прийняти процесуальне рішення, яке б забезпечувало реальне поновлення порушених нею майнових прав бізнесмена. Поки він захищав себе в судах, «око государеве» порушило кримінальну справу за фактом... ухилення від сплати податків підприємцем Болісниченком. Порушує незаконно, на що настирним слідчим указує райсуд. Його постанова залишена без змін апеляційним судом. Бізнесмен, таким чином, зберіг статус свідка і гучно заявив: «Поверніть моє майно!» А ще компенсуйте моральну шкоду. Позбутися засобів до існування, втратити бізнес, партнерів, добре ім’я — це вам не кримінальну справу порушити без законних підстав. «Око» навіть не змигнуло і свідок знову пішов у суд.

Статтею 56 Конституції України передбачено право громадянина на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими чи службовими особами. Суд Болісниченко виграв, незважаючи на шалений опір прокуратури і держказначейства. Аргументи останнього (відсутність у бюджеті коштів на відшкодування шкоди за ст. 56 Конституції) мені зрозумілі. Втім, позиція прокуратури, протизаконні дії якої полегшили гаманці платників податків майже на 1,17 мільйона гривень, теж логічна. Кожен прагне вилізти із кута, в який сам себе загнав. Не вдалося прокурорам, але їсти заварену кашу доводиться державі. Винні «кухарі» стоять осторонь і нахабно посміхаються.

Як не погодитися зі слугами Феміди, котрі звернулися до Президента: «Нам, суддям, образливо за Державу Україна, де мають місце такі випадки і... болісно за громадянина Болісниченка, права якого цинічно розтоптані».

Беззаконня, на жаль, процвітає не тільки в стінах правоохоронного органу. Безпрецедентний випадок стався й у храмі Феміди, де за «неповагу до суду» на сім діб (!) заарештували старшого прокурора, радника юстиції прокуратури Криму.

...Микола Гурепка в республіканській прокуратурі мав славу поганого стройовика. Ну не вмів (і не хотів!) він крокувати в ногу з колегами під командуванням бездарних начальників. Це про них він розповів у відкритому листі, опублікованому в ЗМІ. З нього кримчани довідалися про 79 замовлених убивств. Потім він не змовчав про шахраїв із страхової компанії, яка обдурила 120 тисяч клієнтів. Справу в нього забрали, доводив її до нелогічного кінця колега, в якого незабаром з’явилися зірки на погонах, квартири...

А тут вирішив непокірний податися в політику. Вибори він виграв, але депутатом став опонент. Гурепка звернувся до прокурора. Написав у Центвиборчком — дарма. Незабаром викликали його в суд, куди конкурент звернувся з позовом до нього в сотні тисяч гривень. На одне із засідань прокурор не з’явився з поважної причини, про яку повідомив суд. Але її чомусь суддя не взяв до уваги і заарештував Гурепку. Замість підтримки колеги, котрий став жертвою «помилки» суду, правоохоронця звільнили за проступок, що ганьбить працівника прокуратури.

— Верховний Суд на мою скаргу навіть не відповів, — згадує Микола Васильович. — Тоді я звернувся в Страсбург. Через шість років Європейський суд визнав, що держава Україна стосовно мене порушила Конвенцію про захист прав людини та основних свобод. Верховний Суд тільки через півтора року скасував незаконну постанову про мій адмінарешт, а справу припинив за відсутністю складу правопорушення.

Київський райсуд Сімферополя, що посадив на нари хворого Гурепку, поновив його в правах, зобов’язав державу виплатити компенсацію за вимушений прогул (близько дев’яти років) і моральну шкоду.

Хто понесе відповідальність за багатотисячний збиток, заподіяний державі прокурорами і суддями? Так питання ніхто, на жаль, не ставить. Винні в розправі над Гурепкою гріються на пенсійному полі або сидять у високих кріслах. Поки що недоступні.

Миколу Васильовича таки поновили на посаді, але не одразу: знущання тривали після «відновлювального» суду не один тиждень. Прокурору це не в дивину. Квартиру родини опального борця за правду тричі обкрадали, від’єднували від електропостачання, радили «не висуватися», погрожували.

— Чи варто захищати свої права, якщо навіть над прокурором роками знущалися погононосії? — запитав я Миколу Васильовича.

— Безумовно. Справедливість рано чи пізно настане, але за неї треба боротися. Потрібно відстоювати свої інтереси у всіх інстанціях і йти до переможного кінця.

Із республіканської прокуратури Микола Гурепка звільнився за власним бажанням. «Працювати в прокуратурі з моїми принципами неможливо», — каже.

Вірю. Як переконаний у тому, що кожна стіна — це двері...

Київ—Харків—Сімферополь—Київ.

Мал.Миколи КАПУСТИ.