Реформа житлово-комунального господарства назріла і перезріла. Про неї ми вже говоримо понад півтора десятка років, утім реальних кроків до останнього часу не зроблено, хоча й були прийняті всі законодавчі акти для цього. Тим часом галузь — на межі краху.

Непереглядання розмірів тарифів протягом років, у той час як основні складові їх (мінімальна заробітна плата, енергоносії) регулярно зазнавали змін убік підвищення, призвело до критичного фінансового стану комунальних підприємств. У найгіршій ситуації опинилися підприємства теплопостачання, що заборгували мільярди гривень за використаний природний газ. Кризовий стан комунальних підприємств пов’язаний з тим, що протягом багатьох років галузь практично «кредитує» населення, надаючи послуги за тарифами, які не покривають виправданих витрат таких підприємств на виробництво, передачу та постачання теплової енергії, водночас як держава несвоєчасно та не в повному обсязі (станом на червень ц. р. у середньому лише на 70 відсотків) компенсує різницю між тарифами і собівартістю послуг.

Щодо відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію для комерційних споживачів та бюджетних установ, то 12 міст — обласних центрів — досі мають затверджені державними органами тарифи на послуги теплопостачання для комерційних споживачів також у розмірах, менших за собівартість. Але субвенція з державного бюджету на відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію передбачає таке відшкодування лише за тарифами, затвердженими для населення, а питання відшкодування цієї різниці для комерційних споживачів і бюджетних установ не вирішується.

Не можу втриматись, щоб не продемонструвати абсурдність тарифної політики на прикладі «Рівнеоблводоканалу», який я очолював до обрання міським головою у 2008 році. Щорічно підприємство в кінці літа підвищувало тариф на 10—15 відсотків і протягом років не мало жодних фінансових проблем. Після передачі функцій регулювання Києву тарифи до 2014 року не піднімали, і як наслідок — великі борги, у тому числі із заробітної плати. Майже припинилося відновлення інфраструктури, та ще й напруга в колективі. Тепер тариф доводиться збільшувати удвічі, а це не 10—15 відсотків, які були б практично непомітними для споживачів.

Враховуючи тенденції підвищення вартості енергоносіїв, безумовно, необхідно втілювати в життя програми енергозаощадження та оснащення житлового фонду засобами обліку теплової енергії. Ці програми потребують значних капіталовкладень і державної підтримки. Також варто звернути увагу на недофінансування або припинення фінансування державних програм: Державної цільової економічної програми енергоефективності на 2010—2015 роки (постанова КМУ від 01.03.2010 р. № 243), Державної цільової програми підтримки соціально-економічного розвитку малих міст на 2011—2015 роки (постанова КМУ від 29.11.2010 року № 1090), Державної  цільової економічної програми модернізації комунальної теплоенергетики на 2010—2014 роки (постанова КМУ від 04.11.2009 р. № 1216), Загальнодержавної програми «Питна вода України» на 2006—2020 роки (закон України від 03.03.2005 р. № 2455- ІV), Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009—2014 роки (закон України від 24.06.2004 р. № 1869-ІV) тощо.

Не сприяє впровадженню нових технологій ресурсна обмеженість місцевих бюджетів. Їхні власні ресурси, що можуть спрямовуватися на енергоефективність, не забезпечують необхідних коштів на потреби термомодернізації. У зв’язку з цим вони можуть використовуватися хіба що на фінансування демонстраційних і пілотних проектів. І найголовніше: у Бюджетному Кодексі України не передбачено можливості залишати в бюджеті міста кошти, зекономлені внаслідок впровадження у місті проектів із енергоефективності за рахунок бюджетних установ та місцевих бюджетів. Тобто: законодавчо не передбачено стимулів для проведення таких заходів. Також стримує проведення енергоощадних заходів обмежений термін фінансових зобов’язань місцевого бюджету. Місцева влада не може гарантувати виконання своїх фінансових зобов’язань, що перевищують один бюджетний період. На сьогодні бюджетний період становить один рік. Із переходом на програмно-цільовий метод бюджетування бюджетний період збільшиться до трьох років, що дасть змогу хоча б частково вирішити цю проблему.

Міські ради пропонують запровадити мораторій на зміну вартості енергоносіїв протягом бюджетного року та забезпечити офіційне оприлюднення відповідними органами центральної виконавчої влади рішень про такі зміни не пізніше 15 липня року, що передує бюджетному. Це дозволить підприємствам своєчасно враховувати такі зміни під час формування економічно обґрунтованих витрат для встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги.

Варто виокремити значні вимушені затримки у часі зі встановленням тарифів на житлово-комунальні послуги через неспроможність Держцінінспекції вчасно і якісно надавати висновки щодо розрахунків економічно обґрунтованих планових витрат, пов’язаних з наданням цих послуг. Пропонуємо внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», якими вилучити такі повноваження Держцінінспекції.

Неврегульованим залишається законодавство з питань тарифоутворення у сфері поводження з твердими побутовими відходами. Так, з листопада 2012 року тарифи на захоронення побутових відходів має затверджувати Національна комісія, що здійснює державне регулювання у галузі комунальних послуг. Проте Нацкомпослуг може затверджувати тарифи лише тим підприємствам, діяльність яких вона ліцензує, тоді як ліцензії на вивезення, переробку та захоронення сміття законодавством не передбачені.

Це призвело до погіршення фінансового стану підприємств, які утримують полігони побутових відходів і здійснюють їх вивезення та утилізацію (тариф на послуги не переглядався з 2011 року, а екологічний податок, що справляється за розміщення відходів, за цей період збільшився майже удвічі). Крім цього, немає методики розрахунку тарифів на захоронення побутових відходів. Пропонуємо повернути органам місцевого самоврядування повноваження щодо встановлення тарифів на послуги із захоронення побутових відходів.

Для прикладу розповім про ситуацію, що склалася в Рівному, де торік завершилося будівництво сміттєпереробного заводу. Після йогопуску зі змінами в законодавстві місто не має права встановлювати тариф на переробку відходів. А Нацкомісія встановлює тариф лише тим, хто має ліцензію. А її ліцензію через прогалину в законодавстві немає кому в Україні встановити. От і стоїть завод, наче пам’ятник у полі. До речі, німецький інвестор мав постачати перероблене в альтернативне паливо сміття на місцевий цементний завод фірми «Dіkergoff», який переобладнав під це свої печі.

На даний час у державі немає джерела фінансування капітального ремонту житлового фонду. В тарифі квартирної плати такої складової немає. Всі витрати лягають на міські бюджети, бо механізму накопичення коштів для проведення капітального ремонту багатоквартирних будинків, в тому числі за кошти власників житлових приміщень, також немає.

Зупинюся на цьому детальніше, оскільки і нинішня реформа вирішень цього питання не передбачає. Вочевидь, що за рахунок міських бюджетів капітальні ремонти будинків виконати неможливо, а державні програми не фінансуються, тож залишаються кошти мешканців. Наприклад: у дев’ятиповерховому будинку треба замінити ліфт вартістю 150 тис. грн. Це означає, що кожна квартира повинна додатково внести понад  4 тис. грн. разово. А ще є дах, «внутрянка» тощо. І на ці витрати пільги і субсидії не поширюються. Де ми знайдемо таких заможних мешканців? Тому пропоную капітальні ремонти фінансувати з трьох джерел: держава, місто і мешканці. Пропорції — це тема дискусійна, але необхідно законодавчо встановити ці правила, щоб і мешканці всіх будинків були рівними.

З метою врегулювання проблемних питань діяльності ОСББ, взаємовідносин між керуючими компаніями та співвласниками житлових будинків, проведення капітальних ремонтів житлового фонду, забезпечення житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов, питань перегляду «квартирної черги» необхідно терміново ухвалювати новий Житловий кодекс.

Багато проблем і в ліфтовому господарстві Рівного. Вартість заміни одного ліфта — близько 200 тис. гривень. Виходячи з можливостей міських бюджетів, виконуються вибіркові капітальні ремонти ліфтів та продовжуються терміни їх експлуатації на 2—3 роки. Проте це не розв’язує проблеми. З огляду на катастрофічну ситуацію з ліфтовим господарством у державі загалом, необхідно негайно шукати реальні джерела фінансування.

У зв’язку з прийняттям Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» значно ускладнилися процедури проведення капітального ремонту об’єктів комунальної власності, будівництва нових. Для проведення капітальних ремонтів об’єктів комунальної власності за бюджетні кошти згідно з постановою КМУ № 560 від 11 травня 2011 року необхідно проводити обов’язково експертизу проектно-кошторисної документації, що вимагає додаткового часу та значних коштів. Пропонуємо скасувати обов’язковість проведення державної експертизи проектно-кошторисної документації для капітального ремонту житлового фонду (покрівля, ліфтове господарство), інженерних мереж тощо, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 р. № 560.

І останнє: питання повернення органам місцевого самоврядування повноважень здійснення функцій архітектурно-будівельного контролю.

Це найбільше дошкуляє міським головам, у яких практично немає адміністративних важелів для здійснення контролю за виконанням замовниками будівництва вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури, оскільки повноваження щодо введення об’єктів в експлуатацію є винятковою компетенцією інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю. Питання висвітлювалося щорічно на муніципальних форумах. Відповідний законопроект був розроблений Мінрегіоном та внесений урядом до парламенту (проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання містобудівної діяльності та державного архітектурно-будівельного контролю реєстр. № 4629 від 03.04.2014). Разом з тим під час голосування у залі законопроект не набрав необхідної кількості голосів. Враховуючи високу підтримку цього питання органами місцевого самоврядування, позитивний висновок профільного комітету Верховної Ради України, просимо народних депутатів повторно повернутися до розгляду цього законопроекту.

І насамкінець декілька слів про реформу місцевого самоврядування, яку ми всі чекаємо з нетерпінням і підтримуємо. Маю лише одну пропозицію, яку підтримують багато міських голів. Йдеться про систему виборів до місцевих рад. Я — категоричний прихильник законодавчого скорочення кількості депутатів (для таких міст, як Рівне, це могло б бути до одного депутата на 10 тисяч мешканців) і ще більший прихильник мажоритарної системи виборів. Прочитайте презентовану концепцію місцевого самоврядування. Чи там є хоч одна політична функція? Це винятково господарські питання. Хоча й розумію, що через свої осередки партійні лідери в Києві хочуть мати вплив на місцеві ресурси та платформу для політичного піару. Це дуже шкодить справі.

Розумію: є проблеми з бюджетом у держави, Україна переживає непростий період, але дуже сподіваюся, що ми все-таки найближчим часом почнемо зазначені реформи. Понад те, у центральної влади є така істотна підтримка суспільства.

Володимир ХОМКО, міський голова Рівного,  голова Асоціації  міст Рівненщини. 

ЦИФРА

Якщо в 2012 році субвенція з держбюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення становила 14,4 млрд. грн. із запланованих 

 

15,9 млрд., то в держбюджеті 2013 року на ці цілі коштів було передбачено втричі менше. До того ж з передбачених 5,1 млрд. грн. фактично було виділено лише 2 млрд. У держбюджеті на 2014 рік заплановано лише 2,9 млрд. грн. на відшкодування різниці в тарифах. При цьому загальна заборгованість держави з відшкодування різниці в тарифах на теплопостачання сягнула 10 млрд. грн.

ПропозицІЇ

На мою думку, для поліпшення фінансово-економічного стану комунальних підприємств було б доцільно вжити таких заходів:

- списати комунальним підприємствам пені, штрафні та фінансові санкції, нараховані на спожиті енергоносії у період з 1 січня 2011-го по 1 січня 2014 року;

- передбачити механізм ненарахування фінансових санкцій за несвоєчасні розрахунки за спожитий газ на обсяг невідшкодованої різниці у тарифах;

- компенсувати у повному обсязі заборгованість з різниці у тарифах на послуги з теплопостачання, що вироблялися, транспортувалися та постачалися установам та організаціям, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів;

- призупинити виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо стягнення заборгованості з теплопостачальних підприємств.