Попри те, що Україна зі своїми родючими землями спроможна завалити всю Європу зерном та м’ясом, нині ми самі себе прогодувати не можемо. Сором, але змушені закуповувати свинину в Польщі і навіть кенгурятину в Австралії. Й їстимемо ми ковбасу з імпортних субпродуктів, хрящів та соєвого фаршу, доки українські фермери та орендарі відгодовуватимуть не свиней, а суддів, міліціонерів і прокурорів, безкінечно відбиваючи атаки рейдерів та відстоюючи свої майнові права в судах. Їхнього захисту ніяк не може добитися й один із тисяч таких мучеників вітчизняного агробізнесу — підприємець із Херсонщини Олексій Іванов, котрий усе життя працює на землі.

Гарний початок

У Бериславському районі області Олексій Сергійович ще на зорі української незалежності створив успішну агрофірму та кооперативний консервний завод «Прогрес». Нині його ковбасами із задоволенням ласує вся Таврія, але мова не про те. Ще два десятиліття тому засновник заводу, на свою біду, вирішив розширити виробництво і найперше згадав про радгосп «Рубежівський» у селі Михайлівка-Рубежівка Києво-Святошинського району. Вибір був не випадковий: саме тут підприємець починав, працюючи майстром у консервному цеху, і йому краялося серце, коли він чув розповіді колег, родичів та знайомих про занепад господарства. Голова правління кооперативного консервного заводу «Прогрес» без вагань прийшов господарству на виручку, уклавши з ним договір про співробітництво. За угодою від 17 листопада 1994 року, завод отримав у користування занедбаний консервний цех, стару радгоспну контору, склад і п’ять гектарів землі, а натомість зобов’язався реконструювати виробництво, надавати «Рубежівському» техніку і купувати в нього вирощені овочі та фрукти на переробку за цінами, встановленими самим виробником. І справа пішла: нові господарі не тільки капітально відремонтували обладнання та споруди, а ще й придбали за півмільйона доларів «під ключ» ковбасний цех виробництва США, облаштували бійню, звели міні-котельню, створивши у Михайлівці-Рубежівській понад шістдесят додаткових робочих місць. Згодом в обмін на чотириста тисяч гривень фінансової допомоги радгосп та Фонд держмайна України погодилися, щоб надійний партнер приватизував реконструйовані об’єкти. І дочірня фірма «Прогрес-Т» отримала від Києво-Святошинського БТІ пакет реєстраційних документів про право власності на них.

Поганий кінець

Здавалося б, можна працювати спокійно, далі розвивати виробництво і нічим не перейматися. Проте якраз спокою трудовому колективу «Прогресу-Т» так і не дали. Спочатку держава ліквідувала радгоспи, і на базі «Рубежівського» у 1997 році створили колективне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Рубежівська». Та 

агрофірма швидко ввійшла в економічне «піке» і за якихось чотири роки опинилася в процесі банкрутства 

із простроченою заборгованістю понад 598 тисяч гривень. Та на руїнах «Рубежівського» група метикуватих ділків створює сільськогосподарський кооператив «Рубежівський», а той самочинно оголошує себе правонаступником КСП, хоча далеко не всі його працівники до цього кооперативу вступили. Директором СГК «Рубежівський» обирають відомого в певних колах бізнесмена Сергія Помазана. І тут-таки з’являється дивний договір, згідно з яким агрофірма «Рубежівська» продає СГК «Рубежівський» той самий консервний цех і склад готової продукції. Документи, які засвідчують, що власником нерухомості є підприємство «Прогрес-Т», в Олексія Іванова ніхто не відбирає. Та Києво-Святошинське БТІ дивним чином видає другий комплект реєстраційних документів на консервний цех і склад, в яких власником названо саме сільськогосподарський кооператив. Далі позовом про те, хто має більше прав на майно, кілька років «перекидаються» Господарський суд Київської області та Вищий господарський суд України, аж доки власником цеху визнають СГК «Рубежівський» саме на підставі договору купівлі-продажу і дублюючого пакета реєстраційних документів з Києво-Святошинського БТІ. Після цього з подачі керівників кооперативу багатостраждальний об’єкт буквально «розбомбили» — імпортне обладнання на півмільйона доларів, придбане фірмою «Прогрес», демонтували та вивезли в невідомому напрямку, каже Олексій Іванов.

Злочини без покарання

Звісно, Олексій Іванов миритися з несправедливістю не став — подав до прокуратури низку заяв про шахрайство з угодою купівлі-продажу, незаконну видачу правовстановлюючих документів, загарбання майна. Як це відбувалося, показує постанова вже прокуратури Житомира від 20 червня 2013 року за кримінальним провадженням №12013060040001564. Цитуємо: «Допитаний в якості потерпілого Іванов О.С. показав, що 16.01.05 до адміністративного приміщення, розташованого в селі Михайлівка-Рубежівська по вулиці Горького, 15-а, зайшов Помазан С.С. разом з п’ятьма невідомими потерпілому особами. На ґрунті особистих неприязних відносин між ним та Помазаном С.С. виникла сварка, яка переросла в бійку. Під час бійки невідомі особи тримали потерпілого, а Помазан С.С. наніс йому декілька ударів кулаком в обличчя та грудну клітину. Після цього Помазан С.С. наніс декілька ударів в ділянку голови Іванова О.С. дерев’яною палицею... 03.06.04 Помазан С.С. звернувся до Господарського суду Київської області від імені СГК «Рубежівський» з позовом до ПП «Прогрес-Т» та агрофірми «Прогрес» про витребування майна з чужого незаконного володіння, долучивши до позовних матеріалів завідомо неправдивий договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 09.12.03, укладений між ліквідованим на момент складання договору КСП «Агрофірма «Рубежівська» код ЄДРПОУ 00849327 та СГК «Рубежівський». Вказані дії Помазана С.С., які виразилися у наданні суду завідомо неправдивих документів та введенні суду в оману, призвели до прийняття 22.02.06 Господарським судом Київської області рішення у справі №375/5-04/12 про витребування нерухомого майна у приватного підприємства «Прогрес-Т» та агрофірми «Прогрес» (кінець цитати).

У рамках розгляду справи, яка досі перебуває під контролем ГПУ, прокуратура Житомира визнала, що в діях керівників кооперативу «Рубежівський» були всі ознаки криміналу — від зловживання посадовим становищем аж до завдання тілесних ушкоджень. Та розслідування фактично закінчилося нічим. 

Визнавши факт скоєння серії злочинів, прокуратура просто закриває справу 

у зв’язку з тим, що Сергій Помазан помер. Прокурорські працівники і пальцем не поворухнули для відновлення майнових прав Олексія Іванова на виробництво, що коштувало йому так багато сил, грошей і нервів. Син, якого Олексій Сергійович бачив гідним продовжувачем справи свого життя, трагічно загинув в автокатастрофі, дорогою від одного суду до іншого, а злощасний консервний цех у Києво-Святошинському районі так і стоїть пусткою, заростаючи бур’я-нами. 

Майже двадцять років для господарника минуло в марному намаганні відстояти свої законні права — він ініціював п’ять кримінальних справ, був учасником сотень судових засідань, і для нього ще нічого не закінчилося. 24 січня 2014 року Олексій Іванов знову подав до Господарського суду Київської області заяву про перегляд справи за тими обставинами, які з’ясувала прокуратура. Та «введений в оману» суд досі не розглянув її по суті. Чому? Судді не кажуть, ховаючи очі від обуреного підприємця.

Власне, Олексій Іванов уже хоче не так відродження бізнесу, як покарання тих службовців БТІ, суддів та прокурорів, котрі видавали іншим особам документи на його власність, виносили не-

правосудні ухвали та затягували чи закривали кримінальні справи. Та надія на це в підприємця майже згасла. Він смертельно втомився боротися з системою, яка досі «заточена» не на захист прав простої людини.

 

Херсон—Київ—Херсон.

Фото автора.

Замість виробництва в підприємця Олексія Іванова залишилася тільки купа відписок на скарги.