Володимир РИБАК: «У багатоквартирних будинків мають з’явитися господарі — їхні мешканці»

Володимир Рибак — один із небагатьох професіоналів в Україні, хто добре знайомий не тільки із законодавчою базою, з теорією, а й на практиці (й на місцевому рівні, й на вищому) дуже добре знає, що таке житлово-комунальне господарство. Будучи протягом багатьох років керівником багатомільйонного Донецька, починав реформування міського господарства, а потім — на посаді віце-прем’єр-міністра України в уряді Віктора Януковича — «благословив» досить успішне реформування житлово-комунального господарства всієї України. Нині, як голова парламентського Комітету з питань будівництва, містобудування, житлово-комунального господарства і регіональної політики, Володимир Рибак запропонував прийняття багатьох життєво важливих для місцевого самоврядування законодавчих актів — Житловий кодекс та інші.

Стара система себе вичерпала

— Володимире Васильовичу, що саме необхідно поставити сьогодні на чільне місце у вітчизняній галузі житлово-комунального господарства для забезпечення комфорту й добробуту наших громадян?

— Головна проблема сьогодні — це реформування житлово-комунального господарства України, продовження тієї лінії, що започаткував наш уряд у 2006 році.

Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) — найважча і найбільша галузь, що включає дванадцять підгалузей. Тому в питаннях реформування ЖКГ на сьогодні без сміливих і, можливо, непопулярних рішень не обійтися. Єдине, ці непопулярні заходи не повинні зачепити жителів.

Основна проблема житлово-комунального господарства полягає в тому, що вся система керування ним була і залишається в одних руках: ЖЕКи самі надають послуги, одержують гроші й самі себе контролюють. Очевидно — ця система давно себе вичерпала.

Нині необхідно розглядати керування житлово-комунальним господарством зовсім по-новому. Не всі нові методи господарювання, впроваджувані в ЖКГ, форми керування галуззю, експерименти будуть позитивними стовідсотково, однак позитивних моментів, головним із яких є поліпшення житлово-комунальних послуг, що надаються, особливо для населення, виявиться чимало. Тому нині особливо актуальним є дослідження стратегічних аспектів, проблем і перспектив реформування і розвитку житлово-комунального господарства.

— На які аспекти потрібно звернути увагу в першу чергу?

— Слід зазначити, що ЖКГ є галуззю, де легко списувати будь-які, навіть мільярдні витрати, оскільки 25 відсотків основних фондів, від 60 до 80 відсотків яких мають стовідсотковий знос, перебуває в цій галузі. Тому тепер дуже гостро стоїть питання розробки і впровадження ефективної системи контролю в цій сфері. Аналогічна ситуація спостерігається сьогодні з дорогами. У містах України одні й ті самі вулиці покриваються асфальтом, тоді як існують дороги, де десятками років проїхати неможливо, де люди ноги ламають і де ремонт протягом багатьох років не проводили. Тому очевидна необхідність у створенні такого механізму, який передбачав би існування замовника і виконавця, ефективної взаємодії між ними. При цьому бажано було б в таку систему включати тих, хто в цій сфері ніколи не працював: молодих випускників вищих навчальних закладів господарства.

Тарифи мають бути економічно обгрунтовані

— На вашу думку, якої позиції повинна дотримуватися влада в одному із найболючіших для наших громадян питанні — зміни тарифів на житлово-комунальні послуги?

— Слід констатувати той факт, що появі виконавців робіт і відповідальних за їхнє виконання і, відповідно, посиленню контролю при наданні послуг сприяє поява в містах України служб єдиного замовника. У проекті Житлового кодексу, про який йдеться уже не перший рік, розписані права і відповідальність усіх учасників цього процесу: споживачів послуг, експлуатуючих організацій, органів місцевої влади, які повинні докласти всіх зусиль для поліпшення надання послуг населенню.

Нині виникає ситуація, коли в населення завжди є обов’язок платити, а от право одержувати послуги є досить розмитим поняттям, тоді як відповідно до законів ринкової економіки споживач не зобов’язаний оплачувати послуги, котрі не надані.

Тому існуючу сьогодні практику оплати населенням ненаданих послуг ЖКГ необхідно зламати.

Також невирішеною проблемою залишається тарифоутворення на послуги, що їх надають підприємства ЖКГ. Головним органом чинної нині в Україні державної системи контролю формування тарифів є Комісія з цін і ціноутворення, з якою всі приватні підприємства, що надають послуги, мають погоджувати ціни. Перш ніж якийсь орган розглядатиме тарифи, підвищуватиме їх, необхідно пройти цілу систему: ціноутворення, рада з людьми, виконком, сесія і запровадження цих нових тарифів. При цьому варто наголосити, що основною складової проблеми тарифоутворення на житлово-комунальні послуги є їхня обґрунтованість, тобто переглядати тарифи необхідно не в бік їхнього зниження (точка зору споживачів) чи поступового підвищення (точка зору підприємств, що надають послуги), а з метою їх економічної обґрунтованості, відображення в тарифах не тільки собівартості послуг, а й так званої інвестиційний складової з наступним контролем підвищення якості наданих послуги у відповідності з підвищенням тарифів. Крім того, також необхідно розв’язати проблему забезпечення стовідсоткової оплати за отримані послуги.

Доступне житло — це реально

— А які перспективи відновлення житлового фонду в наших містах і селищах?

— Що стосується житла, то якщо подивитися на ситуацію в цілому — в Україні протягом останніх трьох років введення житла збільшується. Можливо, ще не настільки, щоб знизити ціни, — але на 10 відсотків у рік воно зростає.

І наше завдання сьогодні — об’єднати зусилля органів місцевого самоврядування, регіональної і центральної влади, зовнішніх та внутрішніх інвесторів і починати розвивати усі види будівництва. Уряд при цьому має підготувати нормативну базу для того, щоб запрацював закон, який набув чинності, про соціальне житло. Мається на увазі державне житло, що його повинні надавати за спеціальним обліком в органах місцевого самоврядування людям, котрі ніколи його не зможуть купити. Це інваліди, матері-одиначки і всі ті, хто не зможе взяти кредит і придбати собі квартиру. Так робиться в усіх розвинених країнах. В Україні тільки нещодавно прийняли закон про соціальне житло. І до нього ще необхідно прийняти низку постанов і законів, щоб цей документ запрацював. Об’єднавши регіональні та центральні фінанси, ми будуватимемо житло. Так, міський голова Донецька Олександр Лук’янченко поставив завдання перед будівельниками: в кожному районі побудувати по дев’ятиповерховому будинку. Квартири в них надаватимуться незаможним, у тому числі й з усіма комунальними послугами, але це житло не буде приватизуватися і успадковуватися. Це — один напрям, котрий слід розвивати. Далі — доступне житло. Це створення умов для того, щоб працюючі могли брати кредити на тривалий термін. Так, у котеджному містечку, що споруджується в Київській області, «Київміськбуд» пропонує будинки за ціною від $800 до $1 000 за 1 кв. м. Ціна більш-менш прийнятна. І перші 140 будинків, що їх вони почали будувати, розкупили в один момент. Причому не бізнесмени, а звичайні люди. Це — добре. Треба, щоб органи місцевого самоврядування не поспішали роздавати землю. Необхідно зарезервувати землю для будівництва будинків, у які будуть відселені люди з житла, що піде під знесення. Інакше цій самій місцевій владі або її наступникам потім доведеться викуповувати раніше роздані землі вже за значно вищою ціною.

— Наскільки реальні перспективи будівництва так званого доступного житла?

— Що стосується доступного житла, як колишній міський голова, котрий і сам будував, я на місці міської влади не поспішав би навантажувати будівельників інфраструктурою, що їх її зобов’язують зводити за свій рахунок. Адже ці витрати вони перекладають потім на вартість житла. Про інфраструктуру можна говорити в разі будівництва комерційних об’єктів, розважальних закладів — от у цьому випадку, на мій погляд, можна укладати договори про надання елітних чи інших ділянок, що мають переваги, і як компенсацію — зобов’язувати будівельників розвивати інфраструктуру. А от для тих, хто будує сьогодні житло, місцевій владі треба зробити все, щоб менше навантажувати вартість одного квадратного метра. Якби сьогодні в нас житло коштувало від $700 до $1 000 за 1 кв. м (це — дорого, але це — прийнятна ціна, якщо взяти кредит), то житлова проблема не стояла б у нас так гостро. Хоча сьогодні в будівельній сфері України — криза, джерела якої усім зрозумілі...

У Радянському Союзі було вже безплатне житло. Але правда полягала в тому, що люди по 20 років стояли в черзі на нього і тулилися весь цей час казна-де. Сьогодні люди можуть одержувати житло одразу і там жити, виплачуючи гроші за нього. Зрозуміло, ціни на кредит повинні бути такі, щоб у людей після виплати банку залишалися ще гроші на життя. От до цього треба прагнути, і зараз таке розуміння вже є і в банків. Сьогодні вже всі, я думаю, нажилися і на комунальних послугах, і в будівництві, і де завгодно, і починають звикати до того, що вже не буде таких надприбутків, які були. Заробив 10—15 відсотків у бізнесі — і це добре. Уже не буде такого, що 100 доларів уклав, а через два місяці одержав 400. Цей час минув. Нам необхідне й елітне житло. Завжди будуть люди, в яких досить грошей і які хочуть жити в просторих квартирах і будинках. Таке будівництво органам місцевої влади також не треба обмежувати, як свого час дачу не можна було будувати більш як 20 квадратних метрів і ставити там гараж. Горбачов зняв ці обмеження — й правильно зробив. Так і органам місцевого самоврядування необхідно дозволити елітне будівництво без всяких обмежень. Але за рахунок його, за рахунок тих, хто будує елітні особняки та квартири, підвести в «мертві» сьогодні міста дороги, комунікації, воду, газ, каналізацію — і тоді, якщо розглянути ситуацію комплексно, проблему житла в Україні було б знято.

Реформа для людей, а не чиновників

— Які нові форми, на вашу думку, необхідно використовувати для більш ефективного реформування ЖКГ?

Перспективним напрямом реформування житлово-комунального господарства в Україні є створення і розвиток об’єднань власників багатоквартирних будинків (ОВББ), оскільки сприяє появі ефективного власника.

Населення, мешканці, зайшовши до багатоповерхового будинку, повинні усвідомити, що це їхня власність. Відповідно, з появою обов’язків, пов’язаних зі здійсненням усіх необхідних ремонтних та інших робіт з утримання будинку, власники мають одержати право на розпорядження фінансовими коштами на ці потреби. У зв’язку з цим у найближчі два роки доцільно передати мешканцям хоча б 20 відсотків житла, з тією умовою, що держава гарантує перший капітальний ремонт, який включає в себе заміну даху, підвальних приміщень, ремонт прибудинкових територій, тобто будинки, які можна експлуатувати. Необхідно створювати інститут керуючих будинками, об’єднаннями будинків, щоб кошти залишалися в цих будинках, і мешканці могли на власний розсуд замовляти послуги, а також сприяти появі нових підприємств, які захочуть ці гроші заробити, надаючи якісні послуги.

— В Україні вже з’явився такий досвід?

— Так. У цьому сенсі цікавий досвід Котовська та Іллічівська, де функціонує система ЖЕКів при райвиконкомах чи міськвиконкомах. Зламати простіше за все. Міський голова Котовська мені прямо сказав: «От центральна площа, от телебачення. Зупиняйте десять людей і запитуйте, чи влаштовує їх система житлово-комунального господарства. Я вам гарантую, що дев’ять із десяти городян скажуть: влаштовує». Я тоді подумав, що це занадто смілива заява. Однак коли я проїхав, подивився, то побачив, що для малих міст, таких, як Котовськ, можливо, потрібно розвивати саме таку систему. Ми повинні використовувати сьогодні всі форми власності. А приживеться краще. Те, що підтримають люди і ті підприємства, котрі краще працюватимуть. На експерименти потрібно йти. Інших варіантів немає.

Необхідно також, щоб у багатоквартирних будинків з’явилися господарі — їхні мешканці. І для цього готові гарантувати їм від імені держави, що полагодимо дах, замінимо ліфти, упорядкуємо підвали і прибудинкову територію, запишемо в законі їхні права і обов’язки. Треба, щоб у ЖКГ з’явилася управлінська вертикаль, бо найближчими роками в неї необхідно вкласти до 50 млрд. грн. У найближчі два-три роки потрібно кардинально покращити стан котелень і тепломереж. Для цього їх необхідно модернізувати, знайти інвесторів, залучити гроші з центрального і місцевого бюджетів, щоб почати реальне реформування ЖКГ. Адже його всі розуміють по-різному. Я розумію це як ремонт, модернізацію і ефективну управлінську вертикаль. Я не збираюся ЖЕКи ліквідувати. Так, вони працюють погано. Але я хочу спочатку створити їм альтернативу. Тому що розламати — це ми вже проходили. Реформа — це зручна ширма для тих, хто прийшов поцарювати на півроку —рік. Тоді можна займатися реформами. І це може мати непоганий вигляд.

— А де на все це взяти гроші?

— Що стосується фінансів, то для модернізації ЖКГ необхідно включати фінанси центрального бюджету, органів місцевого самоврядування, різні позики. Для цього необхідно оцінити борги підприємств, щоб вони могли брати ці позики — як внутрішні, так і зовнішні. Необхідно також відпрацювати механізм, який дасть змогу закласти гроші, допомогти підприємствам заплатити відсотки за позики.

Таким чином, розв’язання зазначеного кола проблем дозволить забезпечити ефективне здійснення реформ у сфері житлово-комунального господарства, підвищити якість послуг, що надаються населенню, і вирішити низку завдань економічного і соціального розвитку.