На Сумщині від 17 колишніх потужних цукроварень лишилися ріжки та ніжки. Дві чи три — законсервовані, решта шкіриться до неба руїнами, на яких бур’яни у людський зріст. За відсутності переробної фактично віддала Богові душу й буряківнича галузь. Один лише факт. Якщо торік під цукровими плантаціями в регіоні було майже 20 тисяч гектарів сільгоспугідь, то нинішнього не набралося й 10 тисяч — половини торішнього, що майже в 14 разів (!) менше, ніж засівали в середині 80-х. Торік, щоправда, галузь ще сяк-так борсалася. Її калічну плавучість з усієї сили намагалися підтримати «аж» дві цукроварні. Одна з них — у селищі Великий Жовтень.

Саме керівництво цього заводу — одного-однісінького на всю область — обіцяло запустити переробне виробництво й нинішнього року, прокоментував ситуацію перший заступник начальника обласного управління агропромислового комплексу Володимир Шахов. Аж потім показали зуби: мовляв, через недостатність буряків сезон цукроваріння відкладається до кращих часів. Відтак буряківники Сумщини змушені транспортувати сировину на переробку за тридев’ять земель — до Харківської і Полтавської областей.

Утім, не лише переробники винні у занепаді буряківництва в регіоні, який свого часу щороку видавав «на-гора» більш як 800 тисяч тонн цукру. Візьмемо той-таки горезвісний «паритет» цін. Скільки клялися, скільки божилися селянам привести їх до відповідності — всі українські лани двічі можна засіяти тими обіцянками. Та як відомо: обіцянка-цяцянка — довірливому радість. Лише за торішню осінь (усього за якісь три місяці) ціна на мінеральні добрива злетіла в 2,5 разу — з 1,4 до 4,5 тисячі гривень, на пально-мастильні матеріали — майже в півтора разу, не застоялися на місці також ціни на гербіциди, техніку тощо. Однак і це ще не все. Попри фанфарні декларації урядовців про братський союз «меча і орала» банківські кредитні ставки фактично «висять» на позначках п’яти-семирічної давності й дедалі «гарячіше» стискують у своїх «дружніх обіймах» захлялі шиї селян. І нікому немає діла, що вартість сировини залишається замороженою з 2005 року і тримається на позначці 200—210 гривень за тонну, тоді як трудовитрати тільки за останній рік зросли майже втричі. Тому і ввозять щорічно з-за «бугра» на переробку (за квотами, а більше контрабандою) сотні тонн дешевої цукрової тростини й тим самим свідомо заганяють селян у розставлені ними ж капкани. Ось вам наглядна картина можновладної «підтримки» вітчизняного цукровиробника, в результаті якої торік «рентабельність» буряківничої галузі становила по державі мінус 14 відсотків.

Обласна адміністрація вирішила самостійно рятувати буряківництво — завершується розробка спеціальної програми поступового відродження і буряківничої галузі, і переробних виробництв.

— Для Сумщини достатньо трьох цукроварень, але модернізованих із залученням на всіх циклах переробки сучасних світових технологій, — переконаний Володимир Шахов. — Середній вихід цукру в Україні нині становить лише 11,8 відсотка, тоді як на Заході — більше 17 відсотків, і якість цукру набагато вища. Утопія? Ні. Перші нечуваний прорив зробили лохвицькі переробники в Полтавській області, де вихід цукру ось-ось перевершить 15-відсоткову позначку.

Водночас в області розуміють: без буряків переробні заводи — приший кобилі хвіст. Тому основний акцент у вищезазначеній програмі ставиться на реанімацію буряківництва та поетапне відновлення площ під цукристими. Звісно, на голому ентузіазмі намічені плани ламаного гроша не варті. На першому етапі сільгоспвиробникам підсобить обласний бюджет, який забезпечить їх частиною коштів з надпланових надходжень. Решта буде покрита коштами інвесторів, які зголосилися підставити плече... замість держави. Вжиті заходи допоможуть області наступного року довести посіви цукристих до минулорічного рівня. А там, дивись, можновладці схаменуться (не вічно ж пастись їм на зарубіжних «квотах». — Авт.) і також згадають про вітчизняного товаровиробника...

Сумська область.