Як система «адресної приватизації» нібито й померла, а метастази її живуть і намагаються перемогти...

Один із сюжетів ТСН 17 вересня 2010 року, з посиланням на газету «КоммерсантЪ-Украина», був присвячений фактично палацовому перевороту в надважливій галузі економіки України. «Колишні менеджери компаній Дмитра Фірташа очолили одразу декілька потужних підприємств титанової галузі. Услід за керівниками «Сумихімпрому» і «Титану України» Мінпромполітики призначило керівником Запорізького титаномагнієвого комбінату вихідця з тієї ж Group DF, що належить згаданому підприємцеві», — пише «КоммерсантЪ-Украина» у статті «Титан індустрії».

Отже, ще тоді отримала своє продовження вже давно відпрацьована в Україні практика відомої дитячої казки про вершки і корінці. Це коли підприємство зі статусом державного чи навіть казенного, котре до того ж торгує часто унікальною і високоліквідною продукцією, залишається в боргах як у шовках. Бо воно, де-факто, виявлялося приватизованим вихідцями з урядових чи впливових парламентських кабінетів. З’явилося навіть поняття формального власника (держави) і фактичного власника, тобто того, хто призначив підприємству директора. А вже останній забезпечував державі збитки (корінці) — фінансові та соціальні, а ось фактичним власникам — прибутки (вершки) через продаж продукції якійсь підставній фірмочці, котра вже потім здійснювала перепродаж за реальною ціною.

Однак, зрозуміло, все це було не єдиним завданням такого менеджменту. Бо поки там, нагорі, все без змін, то й прибуткам нічого не загрожує, а коли — як у кіношній Малинівці — влада знову поміняється, то що, одразу втрачати за просто так зовсім не зайві активи? Через те керівництво підприємства зазвичай готує останнє до приватизації (а зовсім інші люди вже в Києві забезпечують під це діло необхідний дозвіл і відповідну нормативну базу). Додамо, що мовою такого роду, як у народі кажуть, «прихватизаторів», «готувати до приватизації» означає одне — довести до ручки. Це щоб пішов державний актив за безцінь та ще й за те дякую сказали...

Однак на такий ласий шматок можуть з’явитися й інші покупці — у країні ж бо демократія! Тому на завершальному етапі такої приватизації робиться все, щоб «чужі тут не ходили». 

Процес уже навіть отримав свою назву — «адресна приватизація». 

Тобто придбати означений, підкреслимо, ДЕРЖАВНИЙ АКТИВ, мають можливість тільки дуже правильні покупці. Яких ретельно «відбирають» ще на етапі підготовки конкурсу. Однак часом і кінь на чотирьох ногах та й той спотикається, і тоді в дію вступає популярний нині «план Б»...

Ось уже згадуване підприємство ПАТ «Сумихімпром». Хто не знає, то коротенька про нього довідка: тут працюють п’ять тисяч осіб. Згадане ПАТ посідає перше місце в Україні з виробництва комплексних і суперфосфатних добрив з часткою в 35 відсотків, а також друге місце з випуску двоокису титану. Частка експортних продажів у збуті продукції комбінату становить понад 90 відсотків. Підприємство входить до першої п’ятірки найбільших українських експортерів хімічної продукції. 100 відсотків акцій ПАТ «Сумихімпром» перебуває у власності держави.

До сказаного, напевно, варто додати й те, що, за даними «Экономических известий» (Виктор Семенов «Фонд госимущества Украины отложил приватизацию ПАО «Сумыхимпром» — что дальше?», 18.06.2014 року), описана нами вище схема «підготовки» була реалізована в Сумах в її класичному вигляді. «Ще в серпні 2010 року, — пише В. Семенов, — олігарх зумів «посадити» в крісло керівника державного заводу-гіганта «свою» людину — Ігоря Лазаковича, котрий раніше працював куратором гірничо-збагачувальних комбінатів в компанії «Ostchem Holdіng», 90 відсотків якої належить холдингу Дмитра Фірташа «Group DF». З тієї миті заборгованість «Сумихімпрому» перед пов’язаними з Фірташем компаніями стала неухильно зростати. У результаті вже до початку 2012 року підприємство було штучно доведено до банкрутства. Ось цифри: за підсумками 2012 року збитки «Сумихімпрому» перевищили 200 мільйонів гривень — за виручки у 2 мільярди гривень. Порівняно з 2011-м збитки підприємства зросли у 80,5 разу. Крім того, до кінця 2012 року структури Дмитра Фірташа сконцентрували в себе велику частину боргу «Сумихімпрому», унаслідок чого отримали право призначити комітет кредиторів (це найвищий орган управління боржником), в якому й посіли чотири із п’яти місць. А керівником санацією підприємства-боржника в грудні 2012-го був призначений той-таки Ігор Лазакович. У результаті, після доведення «Сумихімпрому» до штучного банкротства, все було готово до того, щоб олігарх купив завод за безцінь».

Однак несподівано з’ясувалося, що на два пробні пакети акцій (щоб перевірити попит тощо) — загальним розміром у 7,242 відсотка, — окрім ТОВ «Будброк», яке, мабуть, небезпідставно вважають підконтрольним добродію Фірташу, претендує ще хтось. Стосовно небезпідставності, то тут запропонуємо читачеві думку «Дзеркала тижня» у статті «Сумыхимпром» — ошибка адресом» від 20.06.2014 р.: «Ця шанована структура («Будброк». — Авт.) є співвласником «Черні-гів-», «Чернівці-», «Рівне-», «Вінниця-», «Івано-Франківськ-», «Волинь-», «Закарпат-» і «Львівгазу». Тобто саме тих облгазів, контроль над якими здійснює Фірташ».

А вже стосовно участі ще одного претендента на акції, а саме компанії «Бізнес-Інвест», то з ним «несподівано» відбулася ціла детективна історія, яку ми запропонуємо у викладі того-таки «Дзеркала тижня»: «Мало це такий вигляд: під час звернення президента «Бізнес-Інвесту» співробітники біржі старанно вдавали, що зайняті обслуговуванням інших клієнтів, одним із них займалися понад дві години. А ось представника «Бізнес-Інвесту» наполегливо не помічали майже весь робочий день. Нагадаємо, що на не переобтяжену потоком клієнтури біржу прийшов клієнт, готовий брати участь у торгах із стартовою ціною 31,5 мільйона гривень».

Довелося, як пише ціла низка вітчизняних видань, викликати міліцію, і лише це дало змогу (хоча й наступного дня!) здати, очевидно, небажаному учаснику пакет документів. А інакше він просто не був би допущений до торгів. Але на цьому «дива на віражах» не закінчилися (цитуємо за «Экономическими известиями»): «На шляху до участі в приватизаційному аукціоні компанію «Бізнес-Інвест» чекала ще одна штучно створена перешкода — у банку «Надра», який обслуговує рахунки «Східно-Європейської фондової біржі». Співробітники цього банку під час підготовки до аукціону не підтвердили Фонду держмайна отримання гарантійного внеску від «Бізнес-Інвест» (до речі, це цілих 6 мільйонів гривень! — Авт.) у встановлені терміни. У результаті ці нібито не перераховані вчасно гроші могли стати підставою для відмови компанії «Бізнес-Інвест» брати участь у приватизаційному аукціоні».

Зрештою, схоже, всі згадані «маленькі хитрощі» набридли навіть Фонду держмайна: «Ураховуючи той факт, що і банк «Надра», і «Східно-Європейська фондова біржа» підконтрольні одній людині — відомому (тепер у тому числі і за кримінальною хронікою) українському олігархові Дмитру Фірташу, — керівництву Фонду держмайна України довелося скасувати призначений на 12 червня аукціон із продажу двох пакетів акцій «Сумихімпрому» («Экономические известия», 18.06.2014 р.).

То що, можна вже плескати в долоні з приводу «хепі-енду»? Та не дуже-то й поплескаєш... Бо (читай вище), на наш неосвічений погляд, добродія Фірташа поки що цілком влаштовує статус-кво — адже потужне і формально доведене до ручки підприємство він осідлав надзвичайно щільно. Це по-перше. По-друге, 

Фонд держмайна за перших п’ять місяців поточного року наторгував аж 0,5 відсотка плану. 

Через те є сподівання, що зі зміною керівництва у цьому поважному відомстві зміняться підходи і до вершків з корінцями, і до бірж, які в описаний спосіб торгують державним багатством. Та й іншим «маленьким хитрощам», як нам здається, нарешті має бути дана принципова оцінка.

Власне, ми на таке можемо хіба що сподіватися. А ще трохи уважніше дивитися і на те, як наші обранці на найвищих щаблях контролюють надважливі економічні процеси в державі. Бо скільки ж нам будуть діставатися вічно не ті вершки чи не ті корінці?