Коли в зарубіжжі — близькому чи далекому — дізнаються, що ти із Запоріжжя, одразу починають радісно посміхатися: мовляв, чули про ваших козаків! У країнах СНД у людей старшого й середнього віку згадка про наше місто викликає в пам’яті ще й образи первістків індустріалізації СРСР — ДніпроГЕСу й металургійного комбінату «Запоріжсталь», а також культових радянських малолітражок марки «Запорожець». В Україні цю низку знайомих символів охоче доповнять островом Хортиця, 700-літнім дубом і Великим Лугом.

Одна з візитівок Запорізького краю

А от науково-технологічною візиткою нашого краю по праву є ВАТ «Мотор Січ», що навіть у самій своїй назві поєднує більш ніж 500-літню історичну традицію землі за дніпровськими порогами, духовну міць її людей, їхню спрямованість у прийдешнє. Справді, найстарше машинобудівне підприємство нашого міста, що рік тому відзначило свій перший 100-літній ювілей, працює не над великовузловим складанням чужоземного ширвжитку, а розробляє й серійно випускає винятково національний продукт. До того ж продукт найвищого ступеня складності.

От уже сімнадцятий рік поспіль продукцію заводу постачають більш ніж у 120 держав, вона несе по всьому світу позитивну інформацію про Україну, її інтелектуальний та виробничий потенціал.

Недарма флагман авіадвигунобудування України, на якому ще у вересні 1916 року було зібрано перший авіамотор «Дека» М-100, виготовлений цілковито з російських матеріалів, завжди був та й зараз залишається в центрі пильної уваги іноземних фахівців.

Своєрідним визнанням тієї очевидної обставини, що ВАТ «Мотор Січ» — в одному ряду з такими грандами світового авіадвигунобудування, як «Роллс Ройс», «Пратт Вітні», «Дженерал Електрик», є той факт, що класичний двигун, який серійно випускали на підприємстві, АІ-20 — це один із двох авіамоторів радянського виробництва, що виставлені в музеї в Мюнхені (Deutsches Museum). Тут представлено, мабуть, найпрестижнішу експозицію науково-технічних і технологічних досягнень усього людства: від винаходу сокири й колеса до останніх новинок хай-теку. А двигунами ВК-2500 запорізького виробництва оснащено особистий вертоліт Президента Російської Федерації, що теж свідчить само за себе.

Як відомо, всяке значуще для країни підприємство — це не тільки встаткування й номенклатура готової продукції. Це насамперед — його люди. А вони — аж п’ять поколінь керівників, економістів, інженерів, конструкторів та робітників найвищої кваліфікації. Політ їхньої сміливої творчої думки, завзята праця, безсонні ночі та мрії про щасливе майбуття втілені в авіадвигунах і товарах народного споживання з логотипом ВАТ «Мотор Січ», бездоганних з погляду експлуатаційних і споживчих властивостей.

Зараз на головному підприємстві «Мотору», в його філіях у містах Волочиську, Сніжному й Лебедині, у закордонних представництвах і сервісних центрах працюють більш як 21 тисяча фахівців. А скільки всього наших земляків за сто із зайвим років пройшло «моторівську» школу відбору кращих із кращих! Серед сотень і тисяч видатних особистостей найперші, безперечно, це імена маршала Радянського Союзу Михайла Судця, що в 20-х роках минулого сторіччя вів за собою заводський комсомол, геніальних — не побоюся цього слова — конструкторів відомих радянських авіадвигунів Володимира Климова й Олександра Івченка, а також знатних організаторів виробництва Василя Омельченка та В’ячеслава Богуслаєва.

Ми кажемо: «Мотор», на думку спадає —Богуслаєв

Герой України, народний депутат V, VІ скликань, академік, доктор технічних наук В. Богуслаєв очолює колектив запорізьких авіадвигунобудівників останні 20 років. Не буде перебільшенням сказати, що ці роки стали чи не найскладнішими в післявоєнній історії підприємства. От хоча б чого було варте лише розірвання багаторічних зв’язків із сотнями партнерів з виробничої кооперації, спричинене на початку 90-х років розпадом СРСР, а потім і широкомасштабна політична атака проти керівництва підприємства, розпочата місцевими агентами впливу низки західних корпорацій з метою покласти конкурента на лопатки й назавжди вигнати з ринку.

Але вистояв, не зламавшись і не зломившись, кадровий кістяк ВАТ «Мотор Січ». І не просто вистояв — помітно перевершив свій власний рівень, досягнутий ще до початку горезвісної «перебудови». Йдеться не про щорічні обсяги випуску профільної продукції (тут з об’єктивних причин показники трохи нижче). А про освоєння виробництва цілої низки авіадвигунів нового покоління, покликаних піднімати в небо літаки й вертольоти ХХ сторіччя — ближньомагістральні й регіональні пасажирські лайнери Ан-140 і Ан-148, військово-транспортні Ан-70, учбово-бойові літаки Як-130, гвинтокрилі машини Ка-50 і

Ка-52, Мі-171 і Мі-28Н та багато інших.

До того ж зроблено це, в основному, за рахунок самофінансування, за відсутності скільки-небудь помітного держзамовлення, пільгових і при цьому «довгих» банківських кредитів, у найтіснішій кооперації із ДП «Івченко-Прогрес» і давніми колегами з Москви, Санкт-Петербурга, Уфи, Омська, Улан-Уде тощо.

Досить прикметно й те, що навіть у найтяжчі дні В. Богуслаєв незмінно давав відсіч тим горе-доброзичливцям, які радили йому поправити становище за рахунок тотального «обрізання» розгалуженої соціальної сфери підприємства, що створювалася працею попередніх поколінь «моторівців» протягом десятиліть.

Недарма й тепер на фінансування своєї «соціалки» завод щорічно використовує більш як 40 млн. гривень.

От чому, перефразовуючи відомий афоризм Володимира Маяковського, тут без найменшої тіні підлабузництва люблять повторювати: «Ми кажемо «Мотор» — на думку спадає: Богуслаєв. Ми кажемо «Богуслаєв» — на думку спадає: «Мотор». Воістину так.

Що добре для заводу — добре й для країни

Сам Генерал, як його шанобливо називають на заводі, віддає перевагу іншому парафразу: «Що добре для «Мотору», то добре й для України». Звідси його принципова цивільна позиція: усіляко зміцнювати братні узи нашої країни з державами Співдружності, насамперед з Росією, Білоруссю, Казахстаном, домагатися максимальної тісної інтеграції «рідної неньки» і країн європейської співдружності, протидіючи спробам втягти її в НАТО. В’ячеслав Олександрович відомий як переконаний і твердий прихильник національно-культурної рівноправності всіх етносів, що становлять народ України. От чому він вітає практичні кроки у справі надання російській мові статусу регіональної, а в перспективі — й другої державної.

Крім того, В. Богуслаєв категорично не сприймає спроб переписати історію, коли нацисти стають «національними героями». «Водночас кожен історично самобутній регіон має право жити за своїми традиціями, не нав’язуючи власних переваг сусідам, — каже В. Богуслаєв. — Тому ми повинні докласти всі зусилля для того, щоб з унітарної держави Україна перетворилася на федерацію її автономних земель».

Більше того: В. Богуслаєв був першим топ-менеджером всеукраїнського масштабу, який ще років з десять тому голосно заявив про свою підтримку всіх цих ідей, що являють квінтесенцію демократії. І це не просто декларації. Попри свою колосальну зайнятість, В’ячеслав Олександрович не стоїть осторонь боротьби за реалізацію життєвих інтересів і конституційних прав мільйонів наших співвітчизників. Багато в чому завдяки його авторитетові та громадянській мужності на стягах Партії регіонів, яку він представляє в парламенті, з’явилися гасла, співзвучні сподіванням переважної більшості населення південного-сходу нашої країни. Не випадково й те, що президента ВАТ «Мотор Січ» обрано до Політради Партії регіонів.

Секрет успіху Генерала

Світогляд лідера цілком поділяє вся його команда. Багато керівників структурних підрозділів підприємства вважають своїм обов’язком приймати активну участь у громадському житті. Тому в органах місцевого самоврядування Запоріжжя та області солідно представлені депутати, які працюють у ВАТ «Мотор Січ». Користь від їхньої активності очевидна навіть для опонентів: у бурхливому морі нинішніх українських реалій наш край — зразок відносної стабільності, спокою і благополуччя. Можна було б жити набагато краще, якби ті виборці, котрі досі наївно вірять вигадкам «помаранчевих», хоча б у день голосування замислилися над тим, від чого застерігають і до чого закликають співгромадян політики масштабу В. Богуслаєва.

Так, В’ячеслав Олександрович — це досвідчений політик, котрий набагато далекоглядніший за нібито аполітичного (насправді, як показує практика, просто байдужого до своєї Батьківщини) «технаря», хоч яким би передовим той не був у своїй професійно вузькій сфері діяльності. Але таким Богуслаєв став саме тому, що, досягши певних висот у своїй професії, не тільки не замкнувся в ній, а й знайшов найвищий рівень застосуванню своїй неабиякій життєвій енергії й талантам. Це багато в чому тому, що він — інтелігент у найкращому значенні слова, плоть від плоті трудового слов’янського люду, робочо-селянсько-козацький його представник. Домігшись у цьому житті всього своєю невтомною працею, піднявшись до вершин соціальної ієрархії з її найнижчої сходинки, він має (якщо не рахувати роботу до призову в армію й навчання у вузі) усього одне місце працевлаштування і щиро бажає, щоб кожний його сучасник і співвітчизник недаремно прожив своє земне життя, щоб він зумів сповна розкрити потенціал, закладений у нього Господом Богом, батьками, суспільством. От, власне, і вся таємниця соціальної активності й особистої успішності В. Богуслаєва.

28 жовтня у В’ячеслава Олександровича — ювілей. Він з’явився на світ у місті Уральську, столиці славного Яїцького козацтва (Республіка Казахстан). Майже вся його біографія пов’язана з Україною. 15 років — з 1973 по 1988 рр. — був директором Волочиського машинобудівного заводу, що будувався й функціонує понині як філія головного підприємства в Запоріжжі. Власне, і ВМЗ, і Волочиськ з його сучасною міською архітектурою — це, по суті, пам’ятник В. Богуслаєву, котрий побудував і сам завод, і чимало об’єктів соціальної сфери цього симпатичного райцентру Хмельницької області. Цілком логічно, що одну з його центральних вулиць названо ім’ям В’ячеслава Олександровича.

Та й столицю запорізького дніпровського козацтва теж неабияк прикрашено завдяки його турботі про людей. Кафедральний собор Святого Всехвального Апостола Андрія Первозваного, чудові пам’ятники першому учневі Ісуса Христа й великому князеві Київському Святославові Ігоревичу Хороброму, розкішний парк ім. В. Я. Климова в Шевченківському районі — це неповний перелік тих архітектурних шедеврів і надбань високого монументального мистецтва, що з’явилися в нас завдяки В. Богуслаєву.

Чи треба казати, що, попри всі свої незліченні регалії, головний «моторівець» не почиває, як то кажуть, на заслужених лаврах. Він, як зазвичай, — у чудовій формі, у т. ч. спортивній та професійній. Характерний штрих до портрета: В’ячеслав Олександрович — чи не єдиний з директорів серійних підприємств авіапрому, який не тільки сконструював свій іменний авіадвигун (в абревіатурі ТВЗ 117-ВМА-СМБ1 останні три букви означають «Саркісов—Муравченко—Богуслаєв»), а й домігся того, щоб спеціально під нього було розроблено і запущено в серійне виробництво новий перспективний літак Ан-140 — «онук» знаменитого Ан-24. Знай, мовляв, наших!

...У дні, коли вся наша неосяжна Русь, увесь авіаційний світ сердечно поздоровляють іменинника, бажаючи йому міцного здоров’я й нових творчих злетів, тисячі запорожців теж шлють йому свій гарячий привіт — «Многая, многая Вам літа, дорогий товаришу Генерале!».