Запізнілі феміністки: велика книга для прочитання

Я не раз повертався до своїх цих літературних нотаток по книзі, що ввійшла у 100 кращих творів минулого століття. Книга значилася як обов’язкова для прочитання кожним інтелігентом-європейцем. Написала її жінка. Назву прізвище її чоловіка — Жан Поль Сартр. Французький письменник, філософ і публіцист, глава французького екзистенціалізму. Учасник руху Опору (Друга світова війна) під впливом Е. Гуссерля і М. Хайдеггера побудував «феноменологічню онтологію», в основі якої — протиставлення об’єктивності і суб’єктивності, свободи і необхідності; намагався доповнити марксизм екзистенціональною антопологією («Критика діалектичного розуму», 1960). Основні теми — абсолютної свободи, абсурдність буття. Реальне є — лише існування людини та її переживання — страх, самотність, турбота тощо. Соціологія та етика для індивідуума — це індивідуалізм і песимізм. Як уписувалася тема, що її порушує його дружина мадам Бовуар у жіночу емансипацію? Вона їй віддавалася цілковито. Вона хотіла якогось іншого життя і для себе, і для всіх інших жінок. Жінка має бути вільною. Їй повинно бути надано вільне право вибору, чим займатися і чому себе присвячувати. Однак емансипація — зло, коли вона, жінка, тікає від жіночності, коли жінка немов сама себе зраджує і стає бляклою подобою чоловіка, витравлює у собі все прекрасне, культивує все чоловікоподібне, неприродне, тобто діє всупереч Природі.

1949 року дружина Жан Поля Сартра Симона де Бовуар видала дослідження «Друга стать». Ця книга протягом багатьох років стала немовби статутом буття для жінок-західниць, котрі проповідують свій фемінізм. Чи випадково, що книга-повчання (або точніше — «відкритої душі жінки») занесена до списку ста книг, які обов’язкові для прочитання? Звичайно, не випадково. Навіть витончена у пошуках чтива людина знайде тут своє, що здавалося їй у загальних рисах немов зрозумілим, а насправді — складним. Якщо Україна — європейська держава (кращі люди в ній прагнуть до Європи), то, гадаю, мій дайджест-переказ книги послужить добру і нашій землі. Хочу відзначити перекладачів цієї книги — подружжя Воробйових. У нелегкий той час моралі і заборони слів про таємне і в коханні, і в сексі, вони мужньо зробили переклад, і спасибі їм від душі каже розумний читач. По собі знаю, яка слизька ця тема була в минулому. Обіймаючи посаду головного редактора видавництва «Реклама» (пропаганда радянського способу життя), я з колегами зробив книгу «Жінкам адресується». Три дні, щоранку, стояв на килимі Держкомвидаву. У книзі публікувалася стаття сексопатолога, якогось Борисенка. Для чого? Чому? І як — головне! А в цей час у Білій Церкві, де друкувалася книга, вкрали 30 тисяч примірників. Книга з-під поли коштувала 150 карбованців. Удень до мене приходили навіть із ЦК по книгу. Таємно усміхаючись, просили зробити послугу... Секс у СРСР був. І люди різного віку хотіли знати «про це» більше. Я, на жаль, у матеріалі (газетна площа) дещо знімаю...

Уважатимемо, що змагальність мужчина-чоловік — дружина-жінка за професією (а джерела руху за емансипацію в Європі відносять до 1789 року — слідом за «Декларацією прав людини» якоюсь Олімпією де Гуж була проголошена «Декларація прав жінки») публікація мадам де Бовуар не плелася у хвості. Для наших читачів, що познайомилися в російському перекладі з уривками із книги «Друга стать», скажемо, що на той період, коли вона побачила світ, Симона де Бовуар вела літературний відділ у журналі «Нові часи» («Тан модерн»). Заснував цей щомісячний журнал 1 жовтня 1945 року Ж. П. Сартр разом з лівими діячами культури. Журнал підтримував ідею захисту миру, висловлювався проти агресії американців у В’єтнамі і французів в Алжирі. Він відводив чимало місця питанням психоаналізу, соціології. Праці Симони де Бовуар як письменниці (1908—1986) (і вона, і її чоловік — учасники французького руху Опору) — романи «Гостя» (1943), «Чужа кров» (1945), «Чарівні картинки» (1966, перевид. — 1968), повісті — «Мандарини» (1954), автобіографічна трилогія «Мемуари добре вихованої дівчини», книги нарисів, п’єси і т. п.

Здається, «Друга стать» — річ неперевершена. Публікую уривки з цього шедевра, керуючись перекладами книг. Читачі добре пам’ятають і розуміють, що вибір уривків — завжди суб’єктивний.

ІІ

Одкровення жінок

...Одне відверте свідчення двадцятивосьмирічної жінки, вихованої у хорошому товаристві:

«Я була щасливою нареченою. У мене нарешті з’явилося почуття захищеності, усі звертали на мене увагу. Мій жених був зачарований мною, голубив мене, і це для мене було чимось новим. Від його поцілунків (інакше він не пестив) я так збуджувалася, що не могла дочекатися весілля... У день його я просто зомліла, моя сорочка змокла від поту. Й усе від думки, що мене очікує незвідане, котрого я так жадаю, для мене тепер не буде таємницею. Я по-дитячому уявляла собі, що відбудеться. Мій обранець, такий прекрасний і розумний, справить мені малу нужду, куди треба... І ось ми у спальні. І все почалося з якогось розчарування. Він мені сказав: чи не вийти йому? Я, певна річ, попросила вийти, я справді соромилася його. Але в моїй уяві хвилююча сцена роздягання грала значно цікавішу роль. Я лягла в ліжко, він з якимось пробачливим поглядом зайшов до кімнати. Вже потім він зізнався, що його охопив страх: дивився на мене, я для нього була зразком неповторної молодості, очікуваної радості. Та навіть і не приголубивши мене, швидко роздягнувшись, погасив світло і відразу спробував взяти мене. Мені було дуже страшно, і я попросила його не торкатися мене. Мені захотілося цієї миті бути від нього якомога далі. Мені було дуже страшно від його оволодіння мною з наскоку, без усякої ласки. Мені здавалося тепер, що він грубий, і через деякий час я дорікнула йому за це. Але я зрозуміла, що це була не брутальність, а звичайна нетактовність, відсутність чуйності. У цю ніч усі його домагання були даремні. Мене охопило розчарування, я соромилася власної безпорадності: винна в усьому я... Одне слово, в цю ніч я була вдоволена лише його поцілунками. Через десять днів йому все-таки вдалося позбавити мене невинності, статевий акт тривав усього кілька секунд, я нічого не відчула, крім певного болю. Яке розчарування! Пізніше в мене були приємні відчуття під час нашого кохання, але все це нам далося нелегко. У Празі ми зупинялися у холостяцькій квартирі мого дівера, і я малювала собі картини, що він відчує, довідавшись, що я спала в його ліжку. Там я вперше відчула оргазм, і це було щастя. У перші тижні чоловік щоночі брав мене. Я часто досягала оргазму, але мене це не втішало, радість була занадто недовгою, а я збуджувалася так сильно, що готова була від досади плакати... Після двох абортів... злягання з ним усе менше і менше мене задовольняло. Оргазм був рідко. А чоловік кінчав завжди раніше за мене. Я завжди напружено чекала: скільки часу він ще зможе? Він одержував задоволення, а я ні, я ненавиділа його. Іноді під час акту я уявляла, що лежу з дівером або лікарем, який приймав у мене аборт. Чоловік намагався збудити мене пальцем... Я справді збуджувалася, але одночасно мені здавалося, що все це — негідно і ненормально, тим більше, що це не давало мені задоволення... Увесь час, поки ми жили разом, чоловік ніколи не голубив моє тіло. Якось він сказав, що зі мною він не міг розслабитися, не посмів піти на це... Він ніколи не бачив мене голою, адже ми не знімали нічного одягу, а робили ми все тільки вночі».

Багато жінок бувають щасливі в перші роки подружнього життя. «Жінки, котрі були задоволені сексуальними стосунками з чоловіками, не знаходять у собі сил, щоб розірвати невдалий шлюб», — вважають фахівці.

...Вважати, що шлюб, побудований на звичаях, може перерости в кохання — це лицемірство... Плотське кохання, навіть коли воно є і залишається після весілля або зароджується після нього, ніколи не може тривати роками. Природно, для сексуального кохання вірність необхідна: адже взаємне бажання двох закоханих багато значить. Для них, можливо, це неповторно. І вони не бажають ділити свої сексуальні стосунки з третіми особами. Вони хочуть продовження незамінності. Але вірність має сенс лише доти, доки вона спонтанна. Однак спонтанна магія еротики швидко розвіюється... Часто жінка, віддаючись чоловіку, впадає в еротичне уявлення. Знавець жіночих сердець Стекель розповідає про одну двадцятип’ятилітню жінку, котра «може пізнати легкий оргазм із чоловіком, просто уявляючи собі, що якийсь сильний і вже літній чоловік грубо бере її проти її волі». Вона уявляє, що її гвалтують, б’ють, що вона поруч не зі своїм чоловіком, а з іншим. Чоловік теж «плаває» і мріє: голублячи дружину, він уявляє, що пестить коліна якоїсь танцівниці, яку він бачив у мюзик-холі, або груди якоїсь привабливої дамочки, фотографією якої він милувався... Буває, що він уявляє: хтось хоче його дружину, бере її, гвалтує, у результаті таких картин бачить у ній іншу жінку. «... Партнери стають тонкими акторами, розігрують такі комедії, що знищують усякі кордони між мріями і реальністю», —каже Стекель. В інших випадках виникають певні збочення: йому необхідно бачити свою дружину оголеною або знати, що в неї є коханець — тільки за цього вона для нього цікава і він хоче її. Іноді він з садистською завзятістю присипляє в ній бажання до себе... У жінок, що хочуть розбудити у чоловіка володаря і тирана, що спить у ньому, навпаки, з’являються мазохістські (ненормальні) схильності. Я знала одну даму, виховану в монастирі, досить набожну, яка вдень владарювала і не терпіла заперечень, а вночі палко благала чоловіка бити себе, що йому, бідному, і доводилося робити, переборюючи жах. Але і самі збочення тривають, процвітають у шлюбі, коли у чоловіка і дружини залишається лише заорганізована, холодна і занадто вже серйозна форма — це найстрашніші наслідки сімейного, начебто і нормального життя.

Істина в тому, що фізичне кохання не може бути ні самоціллю, ні простим засобом задоволення і задовольняти. Воно не може стати сенсом життя, але одночасно його зміст тісний пов’язаний з щастям життя...

VІ

Таємниці материнства

...Не заміжжя, а материнство перетворює жінку на повноцінну особистість. Дитина — її щастя, виправдання її існування. Ставши матір’ю, вона цілковито реалізує і свої соціальні можливості, і можливості своєї статі. У самому народженні дітей — сенс і мета інституту шлюбу.

...Той факт, що пологи іноді можуть тривати більше доби, а в інших випадках дві—три години, не дає приводу зробити якісь узагальнення. Є жінки, для яких пологи перетворюються на справжні проблеми. Так було з Айседорою Дункан: весь період вагітності вона перебувала у тривозі, і постійне психологічне напруження, безумовно, занадто загострило болі під час пологів. Вона пише:

«Можна говорити що завгодно про іспанську інквізицію, але жодна жінка, котра народила дитину, не злякалася б її. Це просто забавка порівняно з пологами. Хтось невидимий і жорстокий нещадно тримав мене у своїх лабетах, ламаючи мої кістки і нерви. Кажуть, що це швидко забувають. Я можу лише сказати одне: як тільки я заплющую очі, і я знову чую свої крики і стогони».

«Я настільки сексуальна, що і самі пологи переживаю як сексуальний акт, — пише одна з жінок. — У мене була симпатична акушерка «Пані». Вона викупала мене, зробила уколи. Цього була достатньо, щоб привести мене в стан значного збудження і викликати нервове тремтіння».

...Одночасно кожна жінка відчуває ні з чим не порівнянний інтерес... Вона готується до того, що дитина відразу стане близькою їй... Багатих жінок лякають нові обов’язки. Під час вагітності вони цікавилися лише своїм тілом. І ось тепер перед ними нова істота... навіть годування груддю не дає радості... Щось подібне відчувала Софія Толста. Вона пише:

«Ці дев’ять місяців були найстрашнішими в моєму життя. Що стосується десятого, то краще про це не згадувати»... Але далі: «Стверджують, що любити чоловіка і дітей — це порядність. Ця думка іноді втішає мене... Яке сильне почуття материнства, і яким природним мені здається бути матір’ю! Це Левина дитина, ось чому я люблю її».

...Почитаємо листа, що його одержав Стекель:

«Я годувала груддю свого сина, але це не давала мені радості, оскільки він не ріс, і ми з ним худли. Для мене у годуванні було щось сексуальне, я соромилася навіть, даючи йому грудь. Це було чудесно — відчувати маленьке тепле тільце, що горнулося до мене. Солодкий трепет пробігав по мені, коли його ручки доторкалися до мене... Уся моя любов начебто відштовхувалася від мене і йшла до сина... Він дуже часто був зі мною. Як тільки він бачив мене у ліжку (у той час йому минуло два рочки), зразу ручками він пестив мої груди і пальчиком хотів штовхнутися вниз. Це давало мені таку насолоду, що я з зусиллям, проти своєї волі, відстороняла його. Часто я боролася проти бажання погратися з його пенісом...»

...Психоаналітики чимало попотіли, доводячи, що дитина для жінки є еквівалентом (що рівносильно, цілковито заміняє що-небудь) пеніса; але хай би який чудесний цей атрибут, ніхто, однак, не буде стверджувати, що саме володіння ним може підтвердити право на життя або він — вища мета в житті... От чому, якщо жінка незмінно любить свого чоловіка, нерідко в її душу вселяється образа на дітей, що, як їй здається, шкодять їй особисто і позбавляють чоловічих ласк. Але якщо, навпаки, у жінки дуже розвинуті материнські почуття, вона ревнує дітей до батька — він претендує на них... Вона постійно програє в чомусь, а коли виграє, то, напевно, ці виграші не додають надійного заслону... Вона — господарка будинку, дружина, мати, єдина й водночас, як усі...

V

Чи дає щастя одяг

...Турбота про свою красу, одяг — це свого роду робота, що дає жінці можливість усвідомити свою особистість... Звичаї підштовхують її до того, щоб втратити свій образ. З того часу, коли дівчина погодилася на роль сексуального об’єкта, вона втішається тим, що старанно доглядає за собою... Завдяки вбранням жінка прагне бути схожою на природу... Вона робиться для чоловіків квіткою і коштовним камінням. Заради себе самої... Є жінки, які перетворюють себе на букет, інші являють собою справжні музеї, ще інші — ієрогліфи... Пристойність не тільки в тому, якщо ви вдягаєтеся дуже скромно. Жінок, що домагаються чоловічої уваги, коли це виходить за рамки її туалету, не поважають. Але не похвалиш і ту, що добровільно відмовилася викликати цю увагу в чоловіків...

...У «Щоденникових записах» Марії Башкирцевої ми спостерігаємо, як з кожною сторінкою розкривається її образ. Вона не прагне захопити нас своїм одягом: у кожному новому туалеті Марія стає іншою, і знову обожнює себе. «Я взяла велику мамину шаль, що спадає класичними складками, робить вона мене якоюсь східною, біблійною, незвичайною особою.

Я збираюся до Лаферрера, і Короліна за три години шиє мені спідницю, у якій я виглядаю так, начебто оповита хмарою. І все це завдяки англійському крепу, у який вона наряджає мене і який робить мене шляхетною, вишуканою і стрункою.

Обгорнута спідницею з теплого сукна з рівними складками, начебто фігура Лефабвра, який вміє майстерно малювати ці красиві юні тіла у скромних одіяннях». Цей рефрен повторюється день у день: «Я була чарівною в чорному... У сірому я була чарівною... У білому я просто чарівна»...

...Але разом з тим турбота про красу і гардероб для багатьох жінок стає великою морокою. Страх перед старінням викликає у дам холодних і байдужих страх перед самим життям: вони вишукують способи, як би зберегтися, і роблять це, як ті, котрі бережуть меблі або варення. У них завжди присутня через це ворожість до свого особистого існування і неприязнь до іншого: хороша їжа деформує фігуру, вино згубно впливає на колір обличчя, часто сміятися — з’являться зморшки зайві, сонце сушить шкіру, від спокою гладшаєш, робота вичавлює соки, кохання залишає синці під очима, ласки деформують тіло, обійми теж роблять тіло млявим, материнство спотворює обличчя і фігуру, поцілунки погано впливають на щоки. Не одна молода мама з гнівом відштовхує дитя, яке схопилося ручками за бальний одяг: «Не торкайся мене, у тебе брудні руки, ти мене замажеш!» Кокетка приблизно так з лайкою відмовляє чоловіку або коханцю. Як меблі накривають чохлами, так вона хотіла б уберегтися від чоловіків, гостей, часу. Але все це не вбереже від сивини і зморщок навколо очей. Ще з днів своєї юності жінка знає, що цієї долі не оминути...

VІ

Лікарі і священики — коханці?!

...Існують дві категорії чоловіків, яким їх фах дає можливість стати довіреною особою чи наставником: священики і лікарі, — пише мадам Бовуар. — На боці перших — перевага: їм не треба платити за поради... Лікар краще захищений у тому плані, що за свої послуги (йдеться про зарубіжжя — Пер.) вимагає плату і може зачинити двері перед дуже цікавими пацієнтами... Три чверті чоловіків-еротоманів є лікарями.

«Я знав кілька жінок, — розповідає Стекель, — які одержували величезне задоволення, коли їх оглядав лікар, якому вони симпатизували. Зокрема, серед старих дівок багато хворих, які приходять до лікаря «дуже ретельно» обстежитися або через дуже незначні відхилення, або звичайні болячки... Стара діва Б. В., сорока трьох років, багата, ходила на прийоми до лікаря раз на місяць після жіночих, вимагаючи найретельнішого обстеження, оскільки вважала, що з нею щось не так. Вона щомісяця змінювала лікаря і кожного разу ламала комедію. Лікар її просить роздягнутися і лягти на стіл або диван. Вона відмовляється, мотивуючи тим, що дуже соромлива, що не може зробити щось подібне, бо це для неї протиприродно! Лікар її змушує або умовляє, нарешті вона роздягається, пояснюючи йому, що вона незаймана, і що він не повинен її травмувати. Він обіцяє їй лише доторкнутися до прямокишковика. Часто від такого обстеження вона пізнавала оргазм, який повторювався, посилювався в момент дотику. Жінка завжди приходила під вигаданим ім’ям і відразу ж розплачувалася... Робила вона так у надії, що лікар її зґвалтує...»

«Пані Л. М., тридцяти восьми років, заміжня, розповідала мені (Стекелю В. Ю.), що її зовсім не збуджує. Вона прийшла обстежитися і вже після двох сеансів зізналася, що має коханця. Але і з ним їй не вдалося досягти оргазму. Вона його могла одержати лише на обстеженні у гінеколога (її батько був гінекологом!). Протягом двох-трьох сеансів, які проводив лікар, вона одержувала найбільшу насолоду. Останній раз гінеколог довго масажував матку. Кожен такий масаж супроводжувався кількома оргазмами. Вона пояснювала це тим, що перший оргазм у своєму життя вона одержала, коли гінеколог під час обстеження доторкнувся до її матки».

«Пані П. Г, ... уже вісім років була одружена з чоловіком, членом атлетичного клубу. Вона ходила на консультації до гінекологічної клініки через легкий сальнінгіт і скаржилася, що її чоловік, жорстокий і розпусний, не дає їй спокою... вона відчуває лише біль. Скінчилося тим, що він завів собі коханку, яка була з ним щаслива. Пані П. Г... вирішила з ним розійтися й у конторі адвоката познайомилася з секретарем, зовсім не схожим на її чоловіка, — худим, навіть худосочним, невиразним, але дуже люб’язним і ввічливим. Вони зблизилися; секретар мліє від своєї коханої і шле їй ніжні з глибокою вдячністю листи. У них знайшлися спільні духовні інтереси. Перший поцілунок зняв наркоз... Відносно слабка потенція цього чоловіка викликала інтенсивний оргазм у жінки... Після її розлучення вони одружилися і зажили дуже щасливо... Доходило до того, що оргазм викликався навіть поцілунками і ласками. І це була та сама жінка, яку колишній чоловік, що мав набагато більше чоловічої потенції, звинувачував у фригідності!»...

VІІ

Про сина-чоловіка і ще про дещо

Я добре пам’ятаю цей розділ за тих часів, коли мусолили кожен рядок перекладу книги Бовуар у дивізіонці. Начальником політвідділу був полковник Матвєєв. Розумака з розумак. Він пройшов війну і залишився найвищим інтелігентом. Розділ синів і матерів він схвалив. Тому, сказав, людина, котра стільки прослужила, може зустрітися і з таким західним явищем. Звичайно, у політуправлінні все-таки «таке виховання» майбутніх батьків сімейств радянського покрою зарубали...

Мене дуже підтримував редактор окружної газети (Туркестанський військовий округ) Татьянічев. Він перед цим дав мій матеріал про «Друге поле». У мене, як казали, було вже «ім’я». У столиці Туркменії, у журналі «Ашхабад» надрукували частину моєї повісті «Фортеця». Я і не знав, що вона, після виступу Черчілля у Фултоні, йде «вчасно». Справа в тому, що Кушку афганську, а потім російську англійці так і не взяли. Її захищали тоді афганці.

Нічому радіти було і російським завойовникам. Кушку вони теж з величезними втратами, що їх завдали їм афганці, теж не взяли. Не хочеться неточно називати прізвище достойного російського генерала, який командував тут, але цар кимсь був обманутий: «Кушку взято!»

На старих картах, недалеко від нашої Кушки, значилося: Кушк. Потім картографи забрали цей «Кушк». Генерал, який обдурив царя, побудував Кушку. Нову. Великі воїни Афганістану і тепер дістають світового господаря на землі — американця. А щодо нас... Я прослужив там сім років строкової, а потім ще «пахав» офіцером. Моя дружина і тепер повторює з приводу вторгнення радянських військ в Афганістан. «Куди вони пруться!» — сказав тоді, розуміючи, що значить війна в горах і пісках.

У «Фортеці», певно, мимоволі я прославляв воїна-афганця.

Непримиренний тамтешній народ до чужоземця.

У цьому ранзі — начебто «ім’я» — мені, молодшому офіцеру, дали тоді двокімнатну, шикарну як на ті часи квартиру поруч зі штабом дивізії. У такому «ранзі» я і пробивав матеріал, що пізнає «стомлений воїн, позбавлений слов’янської — не французької — ласки Жінки!»

Справа у тому, що я і пізніше не міг пробитися з матеріалом у хороше видання. «У нас немає сексу. Сексуально стурбовані нехай шукають місце в буржуазній пресі!». Я вже зрозумів: як ми страждаємо від неправди у стосунках Жінка і Чоловік, Мати і Син... І т. д, і т. д. На засланні в оленярському радгоспі Самбург зі мною поруч квартирував колишній охоронець колонії суворого режиму. Він застрелив Жінку-Матір за перелюбства. Матір, яка приїхала провідати рецидивіста-сина. Був сусід мій бездоганний до цього і кимсь витягнутий з довічної. Працював на вичинці оленячих шкур... Що він мені понарозказував — посивієш. І це в розділі про Матір і Сина нормальній людині і у сні страшному не присниться! Наївні все-таки багато хто з нас!

Та послухаємо початок розділу мадам Бовуар про сина-чоловіка і ще про дещо.

Вона розповідає:

...У житті кожної жінки простежується закономірність, яку ми присипляли протягом довгих років історії, вона одержує свободу в ту мить, коли вже не може користуватися нею. «Я нікому не потрібна!» Їй важко з цим миритися у свою осінню і зимову пору. Її поводження залежить від того, на кого вона покладає найпотаємніші свої надії — на сина чи доньку. От він, чоловік, який прийшов до неї з глибин минулого, чоловік, на якого вона давно чекала...

Володимир ЮГОВ,лауреат літературних премій В. Короленка, І. Буніна та ін.

3аготовки — Кушка, Туркменія, середина XX ст.; остаточна підготовка матеріалу — Київ, вересень 2008-й.

(Далі буде).

На знімках: 1. «Зачаття». 2. «Різдво Богородиці». 3. «Хрещення».