Бути чи не бути шкільному факультативу «Толерантність» — невідомо. Пропозиція, авторами якої начебто виступила ООН, в Міністерстві освіти і науки навіть не обговорюється. А, може, ми про це не знаємо?

Принаймні, як це було з уроком «Християнська етика», громадськість можуть поставити перед фактом: запроваджуйте! Без попередніх дискусій.

Але ж ми кричимо про перезавантаженість не тільки портфелів, а й голів дітей. І потім: за рахунок чого вводяться нові дисципліни, бодай і факультативні? Усе тих же уроків з української мови і літератури та математики, кількість яких істотно зменшилася протягом 15 років. Може, хтось із школярів і хотів би після занять додатково позайматися конче потрібними предметами, та нав’язують усе нові й нові.

Скажімо, учням десятих класів пропонуються «Основи інтелектуальної власності». Факультативно. Є вже й підручник, у підготовці якого взяли участь учні з 12 ЗОШ. Важко заперечити, що новий предмет тісно пов’язаний з правознавством, психологією, економікою, логікою. Отже, потрібний і корисний. Та хіба «Основи здоров’я», що вводяться в школах, менш прагматична дисципліна, запитують медики. Вона обов’язкова, а ось курс «Школа проти СНІД» — факультативний, для 8-11 класів (для учнів ПТУ та студентів ВНЗ також розроблені відповідні програми).

Правоохоронці теж не пасуть задніх, створюючи спеціалізовані класи з вивчення правил дорожнього руху. Юні «даішники» мають більше шансів стати студентами вузів системи МВС, отримати посвідчення водіїв. Прагматичніше не придумаєш.

Отже, виходить за великим Пушкіним: «Мы все учились понемногу — чему-нибудь и как-нибудь». Добре це чи погано? З точки зору профорієнтації, безумовно, добре. А щодо отримання глибоких знань з усіх пропонованих предметів?

Утім, якщо ми орієнтуємось на зарубіжні освітянські системи, де спеціалізація превалює, але мало хто знає Шекспіра і Шевченка, Ньютона й Пулюя...

Час розсудить.