З-поміж інших сільських територій Запорізької області Приморський район вирізняється яскравою національною палітрою, в якій другою за чисельністю етнічною групою після українців є болгари. Колись на цих землях жили ногайці, котрі вважали себе нащадками печенігів, але після завоювання краю Російською імперією вони виїхали до Туреччини. І в опустілі приазовські степи потяглися валки переселенців, серед яких було багато болгар із Бессарабії. Так у 1861 році поблизу Ногайська (тепер місто Приморськ) було засновано село Бановка, що нині йменується на український лад через «і». За словами сільського голови Сергія Бєлічева, його земляки послуговуються зручною для всіх легендою про те, що колись дуже давно був такий собі Банов, який привів своїх співвітчизників у таврійські степи.

Бо сталося диво

Сучасні банівчани не забули рідну мову і відновили зв’язки з прабатьківщиною. У селі є не тільки відомий далеко за межами області народний фольклорний колектив, а й збираються експонати для відкриття краєзнавчого музею. Та й живуть тут помітно краще за сусідів, хоч помешкання зовні нічим не відрізняються від звичних для степових краєвидів будинків, котрі успадкували форму українських хат. Майже до кожної оселі підведено природний газ, водопровід і телефонну лінію, вулиці мають тверде покриття й освітлюються, а сільський бюджет — бездотаційний. А ще мають найкращу в районі футбольну команду, всі гравці якої виросли на яскраво-зеленому газоні місцевого стадіону, і школу, де вперше за її історію у вересні відкрили десятий клас. Бо сталося диво: в селі, яке налічує лише тисячу жителів, щороку стали народжуватися більш як двадцятеро дітей.

Його зустріли з радістю і надією

Йшли останні приготування до відзначення дня села, директор приватного сільгосппідприємства «Банівка» Олег Ніколенко не вилазив з машини, розриваючись між Приморськом і Бердянськом. Постійно в роз’їздах перебував і сільський голова Сергій Бєлічев, бо надто вже багато всього було задумано, а піротехніки, керівники оркестру й декількох колективів художньої самодіяльності та футбольної команди хотіли мати справу лише з першими особами. І не по телефону. Тож заради свята доводилось терпіти їхні примхи, домовлятися про ціну, на ходу вирішувати інші питання, що кого завгодно могли б вибити з колії своєю несподіваністю. Та все колись влаштовується, якщо не шкодувати зусиль, і Олег Вікторович нарешті потрапив до свого кабінету.

Вираз стурбованості ще не зійшов з його обличчя, але в поставі вже відчувався спокій людини, котра зробила все, що від неї залежало. Тому й запитання на кшталт: «А навіщо це вам потрібно?», були недоречні. Та й для чого пусті балачки — просто в нашому спілкуванні виникла невеличка перерва після того, як Олега Ніколенка, наймолодшого і найосвіченішого з голів райдержадміністрацій, після певних подій в Україні вимела нова мітла. Жодної логіки в тому не було, навіть з погляду політичної доцільності. І якщо цього не розуміло велике обласне начальство, то чудово знали прості люди. Вони обрали Олега Вікторовича за списками блоку Володимира Литвина депутатом районної ради, де він очолив постійну комісію з питань агропромислового комплексу, а в самій Банівці — членом виконкому сільської ради. Але навіть коли б він не мав громадського доважка, все одно тягнув би лямку, бо такого його вже виховали. Тому й повернувся в село, до якого прикипів серцем ще в дитячі роки, проводячи літні канікули в бабусі. Його зустріли з радістю і надією, бо з досвідченим і мудрим керівником у виграші не тільки колектив сільгосппідприємства, а й уся територіальна громада. Зате Приморський район без Ніколенка швидко здав позиції, і, врешті-решт, за провали в роботі його скороспечений наступник поплатився посадою...

Чуття єдиної родини

Сільгосппідприємство хоч і компактне — всього 140 працівників, котрі обробляють трохи більш як 3 тисячі гектарів землі та утримують 500 голів великої рогатої худоби, — але за показником економічної ефективності одне з кращих в області. Тут незалежно від погодних умов вирощують оптимальні врожаї сільськогосподарських культур. Без зрошення в зоні ризикованого землеробства це вельми нелегко, але коли дружиш із наукою, а точніше — з Національним аграрним університетом, — усе вийде. І хоча самі по собі врожаї непогані (посушливого минулого року ранні зернові дали в середньому по 35, а цьогоріч — по 42 центнери з гектара), на чільне місце тут ставиться досягнення прибутку. А це означає мінімум виробничих витрат і вміння орієнтуватися у складних та суперечливих умовах некерованого аграрного ринку. Тому, хоч би які були закупівельні ціни, якщо собівартість кілограма пшениці не перевищує 30 копійок, рентабельність завжди буде з плюсом. Звідси — придбані останнім часом два новенькі «Джон Діри» та інша техніка, гідна винагорода за працю і пристойна орендна плата за земельні та майнові паї, соціальний пакет для колективу.

Крім молока та озимого ріпаку, що вирощується за технологією німецької фірми «Лембке», брендом сільгосппідприємства є відомі на всю Україну два сорти хліба, який випікається за народними рецептами, кондитерські вироби та медичний центр імені першого земського лікаря Бердянського повіту Володимира Фоміна.

А коли б статистика ввела такий показник, як відсоток прибутку, вкладеного в соціальний розвиток колективу і територіальної громади, то й тут «Банівка» була б на одному з перших місць. День села, під час якого вручали цінні подарунки кращим трудівникам, ветеранам праці, школярам і навіть новонародженим, свідчить про увагу до людей. І пройшов цей захід на «ура» — з конкурсами на краще подвір’я та національних страв, феєрверком та великим святковим концертом, перлиною якого був виступ жіночого фольклорного колективу «Бановские звончата». Це тепер він має статус народного і три вікові групи учасників, частково фінансується з районного бюджету, а були часи, коли повністю утримувався коштом сільгосппідприємства, як і штат культурно-освітніх закладів. Сьогодні теж без спонсорської допомоги трудового колективу самодіяльні артисти не обходяться, бо потрібно й концертні костюми оновлювати, й їздити на гастролі та фестивалі.

Коли побут облаштований, є нормальна робота і можливість приємно провести дозвілля, зустріти свою половинку і створити сім’ю, то хто ж поїде з такого села! Тому й наповнюється Банівка дитячими голосами, а отже, ще довго дзвенітимуть на всю Україну її фольклорні дзвіночки.

Запорізька область.

На знімку: директор приватного сільськогосподарського підприємства «Банівка» Олег Ніколенко.

Фото автора.