«Чайка» розправила крила, але потрапила в судові сіті

«Голос України» вже писав про процеси, ініційовані ВАТ «Донецькавтотранс» по низці об’єктів, що колись входили до структури автопідприємств цього об’єднання (див. публікації «На руку хазяїна хочуть накласти лапу» від 14 серпня 2008 року та «У трансі від «Донецькавтотрансу» від 30 вересня 2008 року). Свого часу, коли автотранспортні підприємства перейшли у стадію банкрутства, їхнє майно було продано новим власникам, а виручені гроші пішли на погашення боргів. Тепер власники ВАТ заявили про свої права на колишні об’єкти. Щоправда, ті, котрі перебувають у набагато кращому стані, ніж декілька років тому: адже нові господарі відновили зруйновані будівлі та споруди.

Базу відпочинку відновлено з руїн

Ще одна судова справа за участю «Донецькавтотрансу», що привернула увагу нашої газети, є свого роду, на мій погляд, винятковим прецедентом. Адже в цьому разі ВАТ подало позов до державного підприємства — Донецької залізниці, — вимагаючи визнати за ВАТ «Донецькавтотранс» право власності на частину майна бази відпочинку «Чайка» в селі Урзуф Першотравневого району. Назване майно було передано державному підприємству «Донецька залізниця» на баланс і в господарське ведення спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту і зв’язку України № 1259/644 від 30 липня 2007 року. Акти про прийом-передавання майна були підписані сторонами у вересні минулого року. А вже влітку 2008-го на базі відпочивали родини залізничників.

— Коли ми вперше приїхали на базу відпочинку «Чайка» — а вона розташована поруч із нашою відомчою базою відпочинку, — то побачили запустіння й розруху, — згадує голова Дорожньої профспілкової організації Микола Свистунов. — Магістралі довелося вкласти чимало коштів і зусиль, щоб привести в належний стан корпуси і територію. Відремонтовано й переведено на газ котельню, придбано нове обладнання, корпуси обставили новими меблями і м’яким інвентарем, новою сантехнікою. І все це за лічені місяці! Завдяки таким зусиллям залізниця змогла минулого літа додатково оздоровити на Азовському узбережжі 1680 своїх працівників, із них майже 500 дітей.

У працівників дороги Андрія Дождікова (служба матеріально-технічного забезпечення), Віктора Глущенка (служба перевезень), Віктора Мурашкіна (служба вагонного господарства) та інших відпочинок у відремонтованих і сучасно умебльованих номерах залишив гарні спогади про літо. Особливо тішилася дітвора. Море в районі Урзуфа вважається одним із найчистіших у Донецькій області. А гарні побутові умови зробили базу «Чайка» привабливою. Як з’ясувалося, не лише для відпочивальників.

— Під час слухання справи стало відомо, що на передавання спірного майна є декілька актів прийому-передавання, — пояснює начальник юридичної служби Донецької залізниці Наталя Скляревська. — Відповідно до першого акта, майно передавалося 1998 року до статутного фонду ВАТ «Донецькавтотранс». За другим актом у 2002 році воно передано ВАТ «Донецькавтотранс» у безоплатне користування. За третім актом майно передано на баланс ДП «Донецька залізниця». Всі три акти були підписані повноважними особами ВАТ «Донецькавтотранс».

Саме перший акт, про передавання майна до статутного фонду, і надав у суді представник «Донецькавтотрансу» як головний аргумент. Для залізничників він пролунав громом серед ясного неба. Є свідчення про право власності, видане ВАТ «Донецькавтотранс» Урзуфською сільською радою 29 травня 2007 року. За цим документом ВАТ належить лише частина бази відпочинку «Чайка», а саме 14 будиночків, естрада та бібліотека. Інша частина бази перебуває в державній власності й передана на баланс і в господарське ведення Донецької залізниці. Магістраль має свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Урзуфською сільрадою, і технічний паспорт на це майно. Тепер «Донецькавтотранс» через суд вимагає визнати за ним право власності на «державну» частину бази. Мотивуючи тим, що ще 1998 року вона нібито була передана до статутного фонду ВАТ.

Строк позовної давності минув, але...

Після ознайомлення з позовом у мене виникло декілька запитань. По-перше, чому претензії адресовано Донецькій залізниці, тоді як наказ про передавання частини бази видавався Фондом державного майна і Міністерством транспорту і зв’язку? Якщо «Донецькавтотранс» уважає себе законним власником, у нього була можливість звернутися просто до фонду й міністерства, надати документи й зажадати повернення майна. І в разі відмови звернутися до суду, зажадати скасувати свідоцтво про право власності. Однак у ВАТ почали «з кінця», одразу подавши позов і зажадавши передати майно. Може, думали, що переписка з відомствами триватиме роками, а судовий процес виявиться більш ефективним засобом?

По-друге, привертають до себе увагу дати. Акт прийому-передавання майна державної власності підписано в 2002 році. Тоді держава в особі Фонду держмайна передала частину бази відпочинку в безстрокове безоплатне користування ВАТ «Донецькавтотранс». У 2007 році передано це саме майно вже Донецькій залізниці. До того ж форма власності — державна — залишилася незмінною. Позов «Донецькавтотрансу» подано навесні 2008 року. Тобто після завершення трирічного строку позовної давності, вважають у Донецькій залізниці, оскільки якщо говорити про те, що право ВАТ було порушено, то воно було порушено 2002 року з моменту укладення договору на користування державним майном. Якщо у ВАТ були претензії, чому воно не висунуло їх раніше?

По-третє, відновлюючи ланцюжок передачі спірного майна починаючи з 1998 року важко позбутися думки, що в ньому бракує декількох ланок. Якщо спочатку майно було передано до статутного фонду ВАТ «Донецькавтотранс», а через чотири роки базою відпочинку вже розпоряджався Фонд держмайна, то що сталося за цей час? Які рішення було прийнято? Як це відбувалося? Саме ці питання, гадаю, й доведеться розглянути суду. Під час процесу Донецька залізниця заявила зустрічний позов про визнання частково недійсним свідоцтва про власність від 1997 року та акта передавання державного майна до статутного фонду ВАТ «Донецькавтотранс» від 1998 року в частині майна, що нині перебуває на балансі дороги.

Автор побувала на одному із судових засідань і змогла особисто почути аргументи сторін. Відповідач — Донецька залізниця — надав додаткові заперечення. Начальник юридичної служби дороги послалася на Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їхні обмеження». За законом, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їхні обмеження, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру. Відповідно до свідоцтва про право власності САВ № 108111 від 29.05.2007 р., виданого ВАТ «Донецькавтотранс» Урзуфською сільською радою, товариству належить лише певна частина бази відпочинку «Чайка». Решта бази належить державі. Начальник юридичної служби звернула увагу на те, що з 2002-го по 2007 рік у звітах про інвентаризацію діючих об’єктів соціально-культурного призначення, що не ввійшли до статутного фонду ВАТ «Донецькавтотранс», товариство частину бази відпочинку «Чайка» зазначало як державну. Крім того, в технічному паспорті на базу відпочинку «Чайка», виготовленому 2004 року для ВАТ, зазначено лише 14 будиночків, естраду та бібліотеку, на це ж майно виконано експлікації, оціночні акти й поповерхові плани.

Ці документи представник позивача прокоментував так: «Донецькавтотранс» одержав свідчення про право власності на майно для його продажу. Тобто зазначену частину планувалося продати, тому було виготовлено всі документи. Водночас іншу частину бази ВАТ також уважає своєю власністю. На запитання, чому ж тоді у звітах вона фігурувала як власність державна, представник позивача відповів, що звіти — лише питання статистики, і якщо посадові особи, котрі підписували ці звіти, вважали майно державним, то це не скасовує права власності.

Щоб відновити перебіг передавання спірного майна, відповідач заявив клопотання про виклик до суду колишнього голови комісії, котра 2002 року підписувала протокол комісії про передання на підпис акта прийому-передавання майна (з іншого боку цей акт підписав представник Фонду державного майна). За словами Наталії Скляревської, екс-голова комісії й сьогодні працює у ВАТ «Донецькавтотранс» і могла б пролити світло на події, пов’язані з передаванням частини бази відпочинку в користування автотранспортному об’єднанню. Головуючий на процесі суддя (а справа слухається у складі трьох суддів) не заперечувала проти виклику названої особи в суд. А от представник позивача зненацька виступив проти такого повороту подій. І попросив тиждень для того, щоб письмово підготувати заперечення з цього питання. Представник Фонду державного майна, що бере участь у процесі, підтримав позицію відповідача. На цьому в судовому засіданні була оголошена перерва.

На Донецькій залізниці побоюються, що інтереси держави постраждають

Парадокс: з одного боку, представник «Донецькавтотрансу» заявляє про нібито навмисне затягування судового процесу з боку відповідача. З другого — заперечує проти встановлення істини шляхом виклику до суду посадової особи, що підписувала протокол комісії про передавання майна. Хочеться вірити, що суд ретельно вивчить всі обставини, пов’язані із предметом суперечки. «Після того, як з’ясувалося, що на передавання спірного майна є декілька актів прийому-передавання, у ДП «Донецька залізниця» виникли сумніви щодо відповідності цих актів дійсності, — каже начальник залізниці Микола Сергієнко. — Під час слухання справи ми заявляли клопотання про призначення відповідної експертизи й витребування у ВАТ «Донецькавтотранс» документів, що підтверджують рух майна в бухгалтерському обліку, про передавання справи в правоохоронні органи. Але суд чомусь не задовольнив жодне із цих клопотань. У сформованій ситуації немає ніякої впевненості в тім, що інтереси насамперед держави не постраждають. Адже майно є державною власністю й передано дорозі в господарське відання».

«Частина бази відпочинку «Чайка» сьогодні є важливим соціальним об’єктом Донецької залізниці, за який колектив буде боротися всіма законними способами», — додає голова Дорожньої профспілкової організації Микола Свистунов. Мій співрозмовник думає, що в разі визнання права власності на частину бази відпочинку «Чайка» за ВАТ «Донецькавтотранс» може бути створено небезпечний прецедент. І де гарантія, що завтра комусь не захочеться через суд одержати в приватну власність ще якийсь цікавий об’єкт, незважаючи на документи й строки позовної давності?

І правда, можна лише уявити собі цікаві позови, що подаються до суду. Ну, приміром, спадкоємці Джона Юза зажадають повернути з незаконного володіння Донецький металургійний завод, подаючи в суд акції створеного їхнім предком «Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізного і рейкового виробництв». Абсурд, скажете? Тільки здоровий глузд допоможе розставити всі крапки над «і».