«Проблеми місцевого самоврядування» — тема «круглого столу», який організувала редакція «Голосу України»

Лавринович О.: Україна, либонь, є рекордсменом за кількістю нормативних актів і законів, які регулюють питання місцевого самоврядування. Тільки самих законів у нас понад 700. Це свідчення того, що немає повного, сконцентрованого нормативного забезпечення діяльності місцевого самоврядування. Отож, ми маємо на сьогодні практично в усіх містах, селищах, селах невирішені проблеми. Це означає, що існують причини не тільки суб’єктивні, котрі залежать від керівників, яких обирають або призначають в районі чи в області. Так само і депутатський склад є суб’єктивним чинником. Люди можуть щось не так робити, мати різний рівень підготовки для вирішення завдань. Очевидно, що існує загальна проблема. І ця загальна проблема полягає в тому, що ми, ухваливши 1996 року Конституцію, змоделювали місцеве самоврядування на основі класичної громадської теорії, яка сьогодні, м’яко кажучи, не повною мірою відповідає сучасному розвитку не тільки українського суспільства, а й усіх інших. І з цим виникли проблеми. Візьмемо 140-ву статтю, в якій ідеться про те, що основу місцевого самоврядування складають громади села, селища і міста. У нас, у місті-герої Києві, що ми можемо сказати про права територіальної громади Жулян, Пущі-Водиці, сіл Чапаївки, Корчуватого або Троєщини? Вони мають чи не мають право на свою землю, на своє майно, на те, щоб мати свої органи? Вони всі — в «матрьошці» громад, вони всі в межах Києва. Всі вони так само беруть участь у формуванні київських органів. Це тільки одна маленька проблема, яка стосується великих міст в Україні. Не зачіпаючи навіть проблему того, скільки в Україні взагалі сіл здатні забезпечити теоретично своє життя власними ресурсами, щоб називатися повноцінною основою для місцевого самоврядування. Очевидно, що таких дуже небагато.

Переважна більшість країн вже давно пройшла цей етап — там існують округи чи інші утворення, які є самодостатніми. 200 чи 300 мешканців навряд чи зможуть бути самодостатньою одиницею для здійснення функцій місцевого самоврядування. Це — одна проблема. Інша проблема, теж конституційного плану, — після 2004 року, коли були внесені зміни до Конституції, створили проблему для місцевого самоврядування ще більшу, ніж була перед тим. Додалася проблема того, що у державі існує дві складові виконавчої влади, які мають двох різних керівників. Причому та, яка стосується місцевого самоврядування, — це система місцевих державних адміністрацій, які призначаються, керуються главою української держави. Хоча визначається, що в системі виконавчої влади вищий орган — Кабінет Міністрів, але вони так не працюють. Це головний біль.

Ми не зовсім виконуємо ті положення, які є складовою частиною українського законодавства після ратифікації в 1997 році Хартії про місцеве самоврядування. Тому ясно, що потрібні зміни. Я дуже добре пам’ятаю, як 2002 року всі політичні сили в парламенті декларували необхідність обов’язково ліквідувати державні адміністрації в тому вигляді, в якому вони існують, і передати функції виконавчим органам рад, які обираються громадянами. Зрештою, такі проекти кілька разів проходили різні етапи. Доходили до висновків Конституційного Суду, а далі поверталися і не рухалися. Нині в парламенті є два проекти закону про внесення змін до Основного Закону. Один із них великий, який передбачає вирішення широкого кола питань, а інший — малий, який передбачає ліквідувати місцеві державні адміністрації. На рівні областей утворити представництва Кабінету Міністрів, яке має забезпечити координаційні і контрольні функції, одночасно із створенням виконавчих комітетів районних та обласних рад. Оскільки існують структури виконавчої влади по областях, містах, районах, потрібна координація їхньої діяльності і потрібний контроль за тим, щоб державні програми належним чином виконувалися. Тобто такий проект існує, він є в парламенті, ми сподіваємось знайти підтримку для його ухвалення.

Ред.: Вікторе Михайловичу, все зводиться до перерозподілу владних повноважень. На користь місцевого самоврядування. Чи не тягне це за собою розвитку федералістських настроїв?

Вакараш В.: Я не хотів би казати, що це тягне за собою неочікувані для нас зміни в державному устрої.

Ред.: Але настрої є. Доволі часто ЗМІ порушують цю проблему.

Вакараш В.: Я не один десяток років пропрацював у виконкомах ще за радянських часів — у виконкомах при районних радах. І в адміністраціях працював. Я хотів би наголосити, що кожна існуюча рада має бути самодостатньою. Отож, необхідно внести зміни до низки нормативних і законодавчих актів для того, щоб кожна сільська чи селищна рада, або базовий рівень, мали можливість самостійно утримувати всю інфраструктуру, яка надає послуги населенню тієї чи іншої територіальної громади. Це по-перше. По-друге. Для цього маємо привести у відповідність адміністративно-територіальний устрій. І, по-третє, потрібно змінити насамперед податкове законодавство. Селищна рада кошти, які заробить, має право використовувати на розвиток того чи іншого населеного пункту.

На жаль, це зробити радам, наприклад у Київській області, таким районам, як Ставищанський, Тетіївський, які майже повністю дотаційні, досить важко. Потрібно проводити дуже велику організаційну роботу з метою вироблення загальних стандартів, щоб кожен громадянин отримав рівні послуги. Тобто, треба враховувати особливості кожної території, коли готувати проекти законів.

Ред.: Ви вважаєте, що загрози федералізації немає, якщо зараз почати перерозподіл влади?

Вакараш В.: Я хотів, щоб у Київській області цього не було.

Такі розмови ведуть заможні області. Той, хто заробляє, хоче самостійно розподіляти гроші. Такі мотиви присутні. Але це неправильно. Кожен громадянин, не має значення, живе він на Закарпатті, в Донецьку чи в Харкові, має отримати рівноцінні послуги від держави.

Лавринович О.: В даному випадку є багато складових. Самодостатність територіальних громад — це одна проблема. А от слово «федералізм» стало близьким до лайки. Хоча це — нормальне поняття з конституційного права, що вирішує питання, яким чином організовується функціонування взагалі системи управління в суспільстві, як функціонують економічні механізми. Я думаю, ті, хто цікавляться, знають — скільки є країн, де існує федеративний устрій. У них немає головного болю і проблем. Чи здетонує розширення повноважень місцевого самоврядування федералістські настрої? Я думаю, що це взаємопов’язані речі взагалі, і нічого поганого і страшного не бачу в самій проблемі федералізації. Цього не треба робити штучно. Це має бути природний еволюційний шлях. Існує система сплати державних податків, існує система обов’язкових платежів і існує система бюджетних трансфертів, яка обов’язково повинна вирівнювати загальні соціальні стандарти по всій країні, незалежно від назви області. Тому ці речі не несуть жодних загроз. А навпаки, несуть можливості людині незалежно від того, де вона мешкає, мати однакові соціальні стандарти.

Ред.: На певних територіях у нас виникають конфлікти, при чому вони виникають на рівні переобрання голови, його міняють на іншого голову ради. Щось весь час ділять. Що є основою такої нестабільності?

Гартік В.: Джерелом нестабільності є земельні відносини. Ділять право розпоряджатися землею.

Ред.: Невже земля — і більш нічого?

Гартік В.: Потрібно вносити зміни в земельні відносини та врегулювати їх. На сьогодні у селищної ради немає реєстру земельних ділянок, які надані фізичним чи юридичним особам. Повноваження передані в земельні відділи в райони. Ті акти, які зареєстровані у селищній раді, знаходяться у нас, а з 2003—2004 років реєстрація державних актів здійснюється в земельних відділах у районах.

Ред.: Ви переділите землю, далі все буде спокійно?

Гартік В.: Ні. Землі фактично на сьогоднішній день немає.

Існуючі закони, які визначають порядок здійснення місцевого самоврядування, на жаль, по-перше — недостатньо чітко окреслюють права, обов’язки і відповідальність, а по-друге — часом суперечать один одному. Та й сам факт існування двох законів: «Про місцеве самоврядування в Україні» і «Про місцеві державні адміністрації» вже є ознакою певної невмотивованості.

Візьмемо ст. 11 закону про місцеве самоврядування. Там записано: сільські, селищні, міські, районні у містах ради створюють виконавчі органи. Далі зазначається, що ці інституції підзвітні і підконтрольні відповідним радам з одного боку, а з другого — відповідним органам виконавчої влади.

А які ж це органи? Читаємо ст. 1 Закону «Про місцеві державні адміністрації». Там сказано, що це — обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

А хто призначає їхніх керівників, ми знаємо. Тож кому реально є підпорядкованими виконкоми.

Думаю, треба чітко відпрацювати всі ці та інші моменти і зводити все, що стосується місцевого самоврядування, в один закон. Хай він буде об’ємним, але максимально деталізованим.

Лавринович О.: Що в основі місцевого самоврядування? Земля, майно, місцеві збори. Місцеві збори для багатьох не можуть вирішити бюджетної проблеми самодостатності. З майном по-різному склалося. А земля — суперліквідний товар, і питання її розподілу у сучасних українських умовах має багато суб’єктивізму. Це дозволяє поліпшувати становище як територіальної громади, так і її достойних представників, які мають право підпису і мають печатку. Оце проблема, яка сьогодні є визначальною.

Ред.: Якщо говорити про землю, то одна справа місто, яке має генеральний план забудови. Інша проблема — це сільська громада.

Вакараш В.: Яка також повинна мати план розвитку населеного пункту.

Ред.: Так, але де взяти кошти на виготовлення цього плану? А якщо його немає, то всі функції, скажімо, щодо земельних аукціонів, передачі землі у приватну власність, належать державним районним адміністраціям. У дуже багатьох випадках конфлікти між головами сільських і селищних рад починаються з того, що голова державної районної адміністрації починає нав’язувати свою волю. Відтак стимулюється конфліктне середовище в раді, збираються невдоволені люди, вважають, що голова, сільський чи селищний, їх образив. І яскравих прикладів дуже багато, навіть тут, на Київщині.

Вакараш В.: У нас немає розмежування землі на комунальну і державну. По-перше, в будь-якій грі, як на футбольному полі чи на іншому, мають бути правила. Якщо існують правила, існує відповідальність за дотримання цих правил. Друге — визначити, яка земля якій територіальній громаді належить. Третє, визначити, яким чином і кому її наділяти. Четверте, жорсткі вимоги до порушників. А так, хто спритніший, той і вирішив свої питання. В більшості своїй громадяни, які проживають у містах, своє право на володіння чи отримання у приватну власність земельної ділянки не реалізують. Наприклад, Українка (Київська обл.) не має генерального плану. Рада думає розвивати місто, але не робить цього. Якщо місто самодостатнє, то може розробити генеральний план і пройти всі етапи і затвердити межі міста у Верховній Раді чи в обласній раді і отримати статус обласного значення.

Ред.: По-перше, межі територій селищних рад ніхто не змінював ще з часів Радянського Союзу. По-друге, ще з часів Радянського Союзу: колгоспна земля — це фактично комунальна, місцева земля; а державна — це земля державного резерву, вона визначена, ці схеми є. І не треба просто змішувати ці поняття.

Вакараш В.: Ви кажете, що все затверджено. По місту Києву і Київській області нині існує 28 розбіжностей, в тому числі в селищі Гостомель, яке територіально знаходиться в межах міста Києва, а підпорядковане Ірпінській міській раді. Яким чином прийняла рішення міська київська влада про те, що військову частину передати під забудову компанії «Столичний регіон»? І зараз судяться фактично Гостомельська та Ірпінська міські ради з Київською владою через те, що вона перевищила повноваження. Якби свого часу провели інвентаризацію землі, визначили, хто чим займається, тоді порушень земельних взаємовідносин було б менше. Ми щоденно розглядаємо десятки звернень громадян, які пропрацювали в колгоспах, сільгосппідприємствах, які були обділені. Тому що так не захотів голова сільради. Вибачте, що я так кажу, але так воно є. На жаль, ми до сьогоднішнього дня не можемо вийти з цих ситуацій.

Правденко С. (народний депутат І, ІІІ, ІV скликань): Я хочу нас всіх одвести від землі — це вічна тема. Бог сказав: це його земля, а не наше, ми — пришельці на ній. Тобто Бог проти приватної власності на землю, якщо уважно Біблію почитати. Я — про інше. Ну, скажімо, у Валерія Гартіка, хоч як би він не прибіднявся, а менш ніж за два роки його головування проведено чудовий ремонт середньої школи, зведено прекрасний стадіон. Такий і в Києві не в кожному районі є. І три міні-котельні побудовано. Тобто — гроші знаходяться. Але разом з тим, говоримо ми про федералізм чи про інші речі, але в кінцевому підсумку йдеться про гроші. Тому і я про гроші. Маса людей із сіл, селищ, навіть з райцентрів Київської області працюють у Києві. Зарплату отримують у Києві, податок з фірм — за місцем їхнього знаходження. Село каже, навіть тому ж Валерію Володимировичу чи іншим головам: ви мусите потурбуватися про лікарню, про школу, шляхи, дороги тощо. А податки люди сплачують в іншому місці, там, де працюють. Тобто, шановні колеги, щось треба міняти в законодавстві, щоб, скажімо, податок на соціальні витрати потрапляв у розпорядження тієї громади, серед якої людина проживає і користується відповідною інфраструктурою, а не там, куди вона приїхала на роботу і поїхала з роботи.

Вакараш В.: Це податок з доходу фізичних осіб повинен сплачуватися там, де він зареєстрований.

Правденко С.: Як його ділити?

Вакараш В.: Це однозначно повинно бути в селі. З Київської області — 40 відсотків працюють у Києві, навантаження йде на місто Київ. Але коли він приїжджає додому, то хоче гарячу і холодну воду отримати та інші послуги. Піти на той само стадіон. Тобто це знов-таки до податкового законодавства треба вносити відповідні зміни.

Лавринович О.: Не лише вносити відповідні зміни до закону, треба його виконувати. Сьогодні законодавство передбачає, що прибутковий податок громадяни платять за місцем свого проживання. А платити за гарячу і холодну воду потрібно іншими своїми грошима, не податками. І платити там, де ти її включаєш, незалежно від того, чи ти там живеш, чи приїхав на якийсь час. Бо можна водночас мати житло в кількох містах і селищах. І скрізь ти повинен сплачувати. Це не стосується податкового законодавства. Тут очевидно, що потрібно вносити концептуальні зміни до якогось закону. Для того, щоб забезпечити можливості функціонування місцевого самоврядування, в його первинному класичному значенні. Це стосується погляду і на обов’язкові платежі, збори чи місцеві податки, які встановлюються самими органами місцевого самоврядування, значною мірою по загальних сумах. І, можливо, сплати частки загальнодержавних податків у територіальну громаду. Це має значення тому, що існує медичне обслуговування, стадіони, які не можуть бути в кожному селі чи навіть у селищі. Тобто треба робити так, незалежно від того, де живу, щоб я також міг піти на стадіон, до кінотеатру, лікарні... Але для цього потрібні певні внески, які треба робити у вигляді спеціального платежу. Податкова база має забезпечити, щоб такі об'єкти взагалі могли з’явитися. А потім ще їх утримувати.

Ред.: Повернімося до теми, яку ви, Олександре Володимировичу, зачепили: зміни до Конституції і законодавства. Сьогодні потрібно передусім виробити концепцію розвитку місцевого самоврядування. Бо не можна, скажімо, вносити зміни до Конституції щодо ліквідацій держадміністрацій і створення виконавчих комітетів, виконкомів при радах доти, доки не проведемо адміністративно-територіальну реформу. Тобто все це має бути в комплексі, системно. Якщо вичленити з цієї проблеми лише формування виконкомів, то проблема залишиться, розвитку не буде і тільки продовжуватимемо вести розмову.

Лавринович О.: Я не згоден з таким підходом, бо коли ми хочемо зробити щасливими всіх водночас, це приречено на провал. Такого не буде. Але якщо ми хочемо робити корисні справи для певних категорій людей чи населених пунктів, ми повинні це робити. І повинні вирішувати проблеми, які є по мірі можливості, яка існує. Я не заперечую, звичайно, щоб одночасно були вирішені проблеми і адмінустрою, і функціонування органів місцевого самоврядування, і забезпечення бази фінансової, бюджетної, майнової, — я тільки «за». Але точно знаю, що цього не буде. Тому що в Україні інтереси, які стикаються, — політичні, корпоративні — не дають цього вирішити, і нескоро будуть вирішені. Ми повинні робити те, що можливо, в межах наявного адмінтерустрою. Можливо, варто розглянути функціонування виконавчих органів і право розпорядження своїм бюджетом, майном. Вирішити багато питань, не всі звичайно. Але це — основа, з якої потрібно починати. А далі йти поступово. Звичайно, треба говорити про укрупнення громад, про округи, про кількість, яка має бути. Зрештою, цей проект закону, про який я сказав, — практична річ: передбачає можливість об’єднання сіл разом із селищем або містом в одну територіальну громаду. Інколи прийняття таких рішень може наштовхуватися на проблему. Скажімо, селище Козин навряд чи захоче об’єднатися з іншим селищем в одну громаду, тому що в них є більше можливостей. Але такі кроки, вочевидь, треба робити для того, щоб громадяни могли отримувати соціальні послуги, незалежно від того, де вони живуть.

Ред.: Валерію Володимировичу, якби у вас була така можливість обирати... Що найперше і найголовніше було б для вас: перерозподіл повноважень у сфері фінансів, власності чи підпорядкованості. З чого ви б почали?

Гартік В.: Можливо, розв’язання цих трьох проблем рухав би разом. У Законі «Про місцеві державні адміністрації» сказано: делегування радами повноважень місцевим державним адміністраціям супроводжується переданням фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів...

Голови цих адміністрацій щорічно звітують перед відповідними радами. Якщо є недоліки у роботі глави адміністрації, рада висловлює йому недовіру. Якщо за це рішення проголосувало дві третини складу ради, глава адміністрації іде у відставку. Чи завжди реалізується така ситуація? Ні. Чи завжди рада і адміністрація працюють злагоджено? Ні. А їхні чільники? Скільки вже було конфліктів на районному, обласному рівні і скільки ще буде?! Життя вказує нам больові точки. Давно слід від розмов перейти до лікування.

Ред.: А все-таки...

Гартік В.: Потрібно починати з фінансів. Селищна рада Козина має фінанси, на які може утримувати стадіон, школу та дитячий садок. Але деякі села мають 30 тис. бюджету. Що вони за ці кошти можуть побудувати? Покласти 10 квадратних метрів асфальту!

Ред.: Якою ви бачите цю реорганізацію?

Гартік В.: Необхідно об’єднувати ці села з такими, як Козин.

Ред.: Ви готові поділитися своїми коштами з сусідами?

Гартік В.: У нас таких сусідів немає.

Ред.: А в сфері власності що у вас є? Лише земля?

Гартік В.: Ні, не лише. Школа, стадіон, дитячі садочки тощо. З них, звісно, прибутків немає. Який може бути прибуток зі школи чи з будинку культури?

Ред.: Здається, що ця проблема — безкінечна. Знову ми збираємося розподіляти...

Лавринович О.: Жоден бюджет, навіть успішних селищ, не наповнюється за рахунок продажу землі. Підвищується благополуччя окремих людей — це правда. А що стосується бюджету, то тут не треба перейматися. Не буде великої різниці, чи земля ще є у власності селищної ради чи її вже немає. Тут зовсім інші чинники впливу на формування місцевого бюджету, які залежать найперше від сплати обов’язкових податків і обов’язкових зборів. І, можливо, ще від інвестиційних проектів, які можуть здійснюватися на території громад цих населених пунктів тими достойними людьми, котрі там проживають. І які можуть залучити інші кошти, що є в державному бюджеті чи в бюджеті області.

Гартік В.: Наш бюджет поповнюється за рахунок орендної плати, податків та зборів, які в нас є. За рахунок цього утримуємо комунальне майно. За рахунок інвестицій зводимо будинок культури. Доводиться покрутитись.

Правденко С.: Часто-густо на місцях «крутяться» жвавіше, ніж у Києві. Приклад: сільським вчителям треба доплачувати за газ? За рахунок бюджету. Так! Тільки механізм кульгає. Вчителів поманили у сільську місцевість. А механізм — потім? Хто має його докрутити? Кабінет Міністрів?

Лавринович О.: Те, що ви сказали про механізм, про газ, це повноваження Кабінету Міністрів. Але у нас не всі пункти газифіковано. А це вже належить до повноважень місцевої влади.

Вакараш В.: Механізм доплати відпрацьований Міністерством фінансів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів. Порядок дотацій на використання газу пільговим категоріям громадян, на придбання твердого палива, зрідженого палива. Щорічно приймається постанова. І вона діє протягом року. Зверталися до вас вчителі з цього питання?

Гартік В.: Так, зверталися. І були випадки, що пільги не погашені.

Вакараш В.: Тоді повинні у фінвідділи здати відповідний реєстр, і райфінвідділ спільно з казначейством вирішить це питання. Є ще право безкоштовного проїзду, компенсації.

Гартік В.: Ще закон «Про муніципальну міліцію». В нашому селищі Козин прописано 4 тис. населення, а проживає більше 10 тис. І один дільничний на всю територію.

Ред.: Виборність не лише голів рад, а й суддів, начальників міліції. Наскільки це актуально для сільських, селищних, районних рад? Як ви вважаєте, Олександре Володимировичу?

Лавринович О.: Не думаю, що це питання можна розглядати в контексті місцевого самоврядування. Якщо ми говоримо про виборність суддів — то це окрема гілка всієї державної влади. Вона визначається Конституцією. Але тут питання в іншому — в принципі. Треба мати судову владу, яка користується довірою в суспільстві, яка здебільшого працює на утвердження закону, на те, що можна було захистити порушені права громадянина чи юридичної особи. Тут ми маємо велику проблему. Рівень довіри до судової системи такий, який не дає змоги говорити про наявність судочинства. Сьогодні інші владні інституції мають більшу довіру, ніж суди. Підстави для цього абсолютно реальні. Я раніше дуже сумнівався, що буде доцільно, в принципі, щоб суддів громадяни обирали безпосередньо. Завжди існує кілька ризиків — перший ризик, чи оберуть обов’язково найбільш професійно підготовленого. Другий ризик — можливо, хтось вкладе інвестиції у виборчу кампанію в обрання цього судді. І суддя потім буде чимось зобов’язаний. Таке може бути. Але сьогодні немає обрання. А проблем — набагато більше, ніж ті ризики. Якщо забезпечити обов’язковість кваліфікаційного рівня, який засвідчується уповноваженими державними органами відповідними документами, що ти цілковито відповідаєш вимогам до судді, то треба говорити про можливість обрання суддів громадою. Я вважаю, що буде набагато менше проблем в Україні, і набагато вища буде довіра до суду. І набагато буде менше неправосудних рішень в державі, якщо громадяни отримають право обрання суддів.

А що стосується місцевої міліції. У нас навіть було рішення про її створення, а потім я прочитав указ про скасування створення місцевої міліції. На моє глибоке переконання, місцева міліція обов’язково повинна бути. І вона повинна формуватися таким чином, щоб гарантувати безпеку громадян там, де вони проживають. Звичайно, це не може бути озброєний підрозділ міського чи селищного голови.

Ред.: Скажіть, будь ласка, співвідношення прав, обов’язків і відповідальності. Як би ви оцю формулу вивели?

Вакараш В.: Це пропорційно повинно бути, скільки обов’язків — стільки відповідальності. Я вважаю, що повинно бути чітко окреслено. Є закони про місцеві державні адміністрації, про місцеве самоврядування. Йде дубляж. Хто повинен чим займатися? Передусім треба конкретизувати, що має робити селищний голова, що — голова районної адміністрації, голова районної ради чи обласної державної адміністрації. І відповідно в межах наданих повноважень повинен нести відповідальність. На цей час я не проти вертикалі влади. Але загалом її не повинно бути. Є представництво центрального органу виконавчої влади або Кабінету Міністрів, або Президента. Не може бути двох. Має бути вертикаль урядова, яка мусить бути наділена контрольними функціями. Якщо виникають спори, то голова селищної ради має чітко знати, які з них розглядає суд, а інші — його компетенція. Тобто голова приймає рішення і за ці рішення повинен нести особисту відповідальність. Але мусять бути контролюючі органи, і не тільки судові або прокуратура. Є питання, які не потребують втручання прокуратури чи рішення судових органів. У голови ради має бути чіткий перелік його повноважень, обов’язків і відповідальності. На щастя, у нас в сільських радах, селищних, міських депутатів обирають за мажоритарним принципом, тобто вони закріплені за округами. За що відповідає депутат районної ради, ніхто не знає.

Лавринович О.: За погоду.

Ред.: За погоду в чиїй хаті?

Вакараш В.: Є такий анекдот. Синоптик передає по радіо прогноз погоди: «Сьогодні на вулиці... — а сам кричить до друга — Іване, ану глянь, дощ іде чи ні?». Оце якраз з цього приводу.

Тому й повинно бути чітко визначено: хто й за що відповідає. Хто й на що має право. Тоді все зміниться і не буде корпоративних чи політичних прав. Бо через це страждає народ. На щастя, всі наші законодавчі документи декларують, що ми повинні працювати тільки на народ. А ми, вибачте, спостерігаємо часом зовсім іншу картину. Коли депутат закріплений за конкретним округом і працює з повноваженнями, які йому делегувала відповідна територія, тоді, на мій погляд, і буде порядок.

Краснощокова («Українські новини»): Запитання до Олександра Лавриновича. На 30 листопада призначено низку позачергових місцевих виборів. Але фінансування на їх проведення досі немає. Профільний парламентський комітет ухвалив рішення рекомендувати на найближчому засіданні Верховної Ради розглянути проект внесення змін до Держбюджету, яким передбачається виділення цих коштів. На вашу думку, чи реально це зробити, виходячи з нинішньої політичної ситуації. Друге запитання. Наскільки технологічно можна буде провести вибори 30 листопада, а через тиждень вибори народних депутатів? І останнє, уточнююче запитання: чи правильно я зрозуміла, що у підготовленому вами законопроекті щодо місцевого самоврядування передбачена ліквідація районних та обласних державних адміністрацій?

Лавринович О.: Є всі підстави вважати, що 30 числа вибори відбудуться, і ніщо цьому не завадить. Навіть якщо до цього часу не будуть внесені зміни до Державного бюджету. Ми маємо для цього відповідні резерви. В нас немає обмежень для виборів народних депутатів щодо джерел фінансування місцевих виборів. Це можна робити, зокрема, за рахунок місцевих бюджетів. Вже потім борги повертати через Центральну виборчу комісію.