Українське суспільство вкотре, уже звично для останніх років, входить у смугу позачергових виборів до Верховної Ради України. Цього разу — після невдалих спроб утворити коаліцію депутатських фракцій, що стало підставою для появи Указу Президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VІ скликання та призначення позачергових виборів» від 9 жовтня 2008 р. №911.

З цього моменту всі дружно сказали: «Парламент розпущено», і бурхлива до того діяльність законодавчого органу ніби за командою припинилася.

А, власне, чому, невже в парламенту бракує роботи? Ось над цим питанням і спробуємо поміркувати. Тим більше, що аналогічну ситуацію ми вже спостерігали в минулому році (щоправда, тоді Верховна Рада України все ж приймала закони, однак їх не бажав підписувати Президент України).

Минулого разу я в одній із публікацій відзначав, що з моменту видання указу про дострокове припинення повноважень парламенту «в Україні виникла двозначна ситуація: глава держави заявляє, що парламент поточного скликання припинив своє існування, він є неповноважним приймати будь-які рішення; а народні депутати України від парламентської коаліції (більшість складу Верховної Ради) вважають, що Верховна Рада України є повноважною і такою, що діє відповідно до Конституції та законів України. Як мали в цій ситуації діяти органи державної влади, їх посадові особи, звичайні громадяни? Що ж насправді є юридично правильним?» (див. «Голос України» за 15 червня 2007 р.).

Досить своєрідну «відповідь» на це запитання дав на той час Президент України, запровадивши оригінальну практику тимчасового, на один-два дні, зупинення дії свого указу, надання «дозволу» парламентові приймати окремі рішення, потрібні главі держави, а потім видання нового указу про припинення повноважень Верховної Ради України. Схоже, нічого більш оригінального апарат Президента України винайти не зможе і цього разу.

Зрозуміло, що це повне юридичне безглуздя. Адже, як я уже зазначав у згаданій публікації, стосовно строків повноважності Верховної Ради України діє досить чітка й однозначна конституційна формула: Верховна Рада України стає повноважною, тобто такою, що може здійснювати свої повноваження, визначені у ст. 85 та інших статтях Конституції, з моменту набуття повноважень народними депутатами України, а саме, з моменту складення ними присяги (ч. 6 ст. 79 Конституції). Чинна Верховна Рада залишається повноважною за будь-яких обставин до дня відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання (ч. 1 ст. 90 Конституції). При цьому Конституція не передбачає жодної перерви у повноважності Верховної Ради України. Більше того, навіть у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану (ч. 4 ст. 83 Конституції). Тобто повноважність чинної Верховної Ради України зберігається навіть тоді, коли сплив визначений у ч. 5 ст. 76 п’ятирічний строк її повноважень, до дня першого засідання наступного складу парламенту.

Конституційний термін «дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» не означає, що з виданням відповідного указу Президента України має негайно припинитися здійснення усіх повноважень парламенту, як це розуміють деякі юристи і майже всі політики. Видання указу про дострокове припинення повноважень парламенту України означає, по суті, своєрідне директивне повідомлення суспільству про те, що Верховна Рада України поточного скликання закінчить свої повноваження достроково, тільки-но буде сформовано шляхом позачергових виборів її новий склад і новообрані депутати зберуться на своє перше засідання. Повторю ще раз: нічого іншого за цим рішенням Президента України немає, воно нічого не змінює в статусі та діяльності чинної Верховної Ради України. Президент України лише констатує проголошенням про дострокове припинення повноважень, що виникли підстави для політико-юридичної відповідальності парламенту перед народом, і відкриває юридичну процедуру реалізації цієї відповідальності через призначення позачергових виборів до Верховної Ради України. Більше нічого за таким указом глави держави шукати не треба.

Це беззаперечно випливає з системного аналізу Конституції України.

По-перше, не можна уявити собі, щоб впродовж кількох місяців у державі не здійснювався парламентський контроль представників народу за виконанням державного бюджету України, за діяльністю Кабінету Міністрів України, не відбувалося призначень на посади та звільнення з посад членів уряду, керівників і членів низки інших центральних органів влади, обрання суддів, не надавалася згода парламенту на обов’язковість міжнародних договорів України тощо, тобто не виконувалися повноваження Верховної Ради України, передбачені ст. 85 Конституції України. Далі, в Україні кожний місяць закінчується строк повноважень десятків суддів, які без обрання їх Верховною Радою не мають права здійснювати правосуддя. Вони змушені відкладати розгляд судових справ на невизначений строк, порушуючи право громадян на судовий захист.

Зрозуміло, що Конституція не може передбачати таких рішень Президента України, як гаранта прав і свобод громадян, якими б порушувалися ці права. Це суперечило б самій суті статусу гаранта. Звідси єдиний логічний висновок: рішення Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України не означає припинення фактичного здійснення цих повноважень, оскільки нездійснення останніх тягне за собою порушення прав громадян і інші негативні правові наслідки. Ніякого іншого раціонального тлумачення Конституції в цій частині просто не існує.

Видаючи укази про тимчасове «відновлення» повноважності Верховної Ради України на кілька днів, глава держави через дані акти по суті встановлює порядок роботи Верховної Ради України, що прямо суперечить ч. 5 ст. 83 Конституції України, за якою порядок роботи парламенту встановлюється Конституцією та Регламентом Верховної Ради України, а зовсім не указами Президента України.

Президент України зобов’язаний діяти відповідно до ст. 94 Конституції України. Тому, не підписуючи ухвалені парламентом закони (якщо немає підстав для застосування права вето), Президент порушує Конституцію, і це порушення не може бути виправдане посиланням на «неповноважність» Верховної Ради України. Глава держави зобов’язаний підписувати навіть ті закони, які ухвалені парламентом після видання указу №911 від 9 жовтня 2008 р.

Проте всі ці міркування переважає ще один аргумент, який можна вважати визначальним. Якщо звернутися до однієї з найважливіших засад конституційного ладу України, закріпленої у ст. 6 Конституції, то вона, нагадаю, встановлює, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Отже, в Україні мають не просто існувати, а здійснюватися усі три влади. Тому Конституція в принципі виключає таку ситуацію, коли в державі здійснюється лише виконавча і судова влада, а не здійснюється законодавча. Це положення ще більше підсилюється частиною другою ст. 6 та ст. 19 Конституції, які не допускають здійснення будь-яким органом навіть тимчасово повноважень інших органів, зокрема, здійснення кимось законодавчих повноважень.

Виходячи з цього, слід дійти єдино припустимого в даних умовах висновку: Верховна Рада України навіть після дострокового припинення її повноважень у встановленому порядку Президентом України повинна продовжувати здійснювати свої повноваження до початку роботи новообраної Верховної Ради. Все інше — від лукавого. Через це потрібно негайно відмовитися від хибної минулорічної практики стосовно блокування роботи парламенту з боку будь-яких державних органів і посадових осіб; а тим юристам, які піклуються про свою професійну честь і гідність, припинити дискредитацію єдиного законодавчого органу розмовами про його «розпуск», «недієздатність», «припинення діяльності» тощо.

Олексій Ющик, доктор юридичних наук, народний депутат України ІІІ скликання.