Його називають Будулаєм. Бо рівнянин Віктор Сірочук і справді схожий на кіношного героя: доброго, справедливого, стійкого і незручного для багатьох. У свої 74 як дуб-велет. Він єдиний на теренах Рівненщини володар багатьох дипломів Міжнародної асоціації нетрадиційних методів лікування. За своє життя вилікував багатьох людей.

Рівнянин Віктор Кіндратович Сірочук (на знімку) — майстер на всі руки: поет, різьбяр, художник, дизайнер, а ще доктор нетрадиційної медицини.

Зустрілись з Віктором Кіндратовичем на його дачі в Новоставі. Обійстя Сірочукове вигідно вирізняється серед інших. Бо він одухотворив усе, що є в нього на подвір’ї і в хатині. Навіть засохлі вже від віку чи буревіїв дерева змусив служити людському оку, милуватися ними. Бо бачить він так, як не бачать інші.

Бачачи, що йому не вірять, вирішив йти до тих, хто займається нетрадиційною медициною. Ті влаштували справжній іспит на рівні встановлення діагнозу і лікування. Віктор Сірочук ніколи не забуде того іспиту. Прийшов тоді дідок років 80 і запитує, на що він хворіє.

— Очевидно було, — пригадує Віктор Кіндратович, — що у нього була хвороба Паркінсона. Але, щоб побачити решту, попросив зняти китайський плащ, який був на екзаменаторові. На всі мої бачення він казав: «Може бути, може бути». А наступного дня мені видали диплом народного цілителя.

Потім був Тибет. Віктор Сірочук просив у тибетських лам призначити йому вчителя. Однак подивившись на здібності українця, сказали, що йому достатньо наставника. Сірочук отримав найвищий ступінь цілителя. Проте його попередили, що читати літературу з Тибету може лише він.

— Як же називається те, чим ви володієте?

— Су-джок терапія. «Су» означає кисть, а «джок» — стопа. Наші кисті і стопи — своєрідні проекції людини. Кожна фаланга відповідає якійсь частині тіла. Нежить, приміром, можна вилікувати за одну хвилину, якщо натиснути на відповідну точку. Якщо ж не пройде — значить хвороба уже задавнена. А тому лікування треба продовжувати на стопі.

— Чи використовуєте ви трави, корені, насіння під час лікування?

— Обов’язково. Особливо те, що збираю сам. Але треба ще знати проповіді. Я знаю сім. А всього їх 49. Вони зберігаються у Тибеті й сховані під багатьма замками. Мабуть, не настав ще час їх розсекречувати. Треба ще також знати, які трави для чого. Для прикладу, мати-й-мачуха призначена для лікування землі, а не тіла людського. Бо якщо поміряти радіаційний фон цієї рослини, то він зашкалюватиме.

— Скільки є трав, які можна застосовувати для лікування?

— Це запитання поставили Ісусові Христу. Він відповів: «Стільки, скільки є днів для посту». Але то було дві тисячі років тому. Тепер їх більше. До всього живого треба ставитись як до рівні із собою. Прийшов у ліс — привітайся: «Доброго дня, лісе». І він уже прийме тебе як свого. Посадив кущ смородини — проси, щоб ріс і родив. Я демонстрував кільком знайомим як мій горіх, якого я називав любовно «Змій Горинич», хилився до мене, аж кора тріщала. Наступного ранку побачив, що мого горіха викопали. Шукали моторчика, який крутив його.

— Що ще слід пам’ятати про трави?

— Не всі вони допомагають одразу. Потрібно терпіння. Деяка трава допомагає на 40-й день. А дія індійського гриба очевидна лише після вживання ліків з нього протягом чотирьох місяців.

— Що треба робити, аби бути здоровим?

— Рух — це життя. Треба шість разів щодня спітніти від роботи.

Ми ще довго говорили з цим дивним, незвичайним чоловіком. Було цікаво. Бо то такий колодязь знань, що його б черпати і черпати. А тому хочеться докопатися, звідки корені цілителя, творця.

Власне, неординарною людиною Сірочук був завжди. Він народився на місці, яке називалося Монастирисько між нинішніми Подолянами та Мнишиним Гощанського району. Тепер сюди Віктор Кіндратович може приїхати, щоб хіба що зронити сльозу, бо хутора вже давно нема. Мати його також зналася на знахарстві. Як помирала, то зібрала всіх шістьох дітей і продемонструвала, що може на відстані керувати діями людей. І тільки Віктору передалися деякі здібності. Сам же він зізнається, що малим любив поїсти. Вчився на трійки і лише з фізкультури мав четвірку і п’ятірку з української літератури. Вчився у Бабинській школі. Там писав не по-дитячому серйозні вірші, а йому казали, що то не його. Але школу згадує із захватом.

Будучи парубком здоровим, Віктор серйозно зайнявся спортом. 1951 року, у шістнадцять років, встановив рекорд України серед юніорів у метанні диска. Далі займався серйозно гирею. Але у 1963 році внаслідок однієї необачної витівки ледь не позбувся ніг. Отоді-то поряд з неймовірними вправами «вдарився» у тибетську духовно-цілительську медицину.

Андрій БАБІНЕЦЬ, Олександра ЮРКОВА.

Рівне.

Фото Андрія БАБІНЦЯ.