Не переляк, а мобілізація роботи на внутрішньому ринку!

Страшна річ — інерція. Особливо — інерція мислення тих, хто не може подолати власні лінощі, не хоче вчитися, але прагне бути на вершині організації суспільного життя і вважає, що течія часу якось там винесе їх на широкий простір можливостей.

Узагальнене твердження про те, що вільний ринок і приватизація автоматично призводять до підвищення добробуту суспільства і його громадян, — є справедливим лише частково.

Бо важливо те, як саме організовано цей вільний ринок у конкретній країні, наскільки він вільний насправді (і для кого!), як проведено приватизацію (і в чиїх інтересах!) та що саме приватизовано, як організовано управління фінансами країни, який порядок наповнення бюджету через податкову систему (і чи є вона стимулюючою, або суто фіскальною), як працює система перерозподілу коштів на рівні споживання, з урахуванням динаміки змін попиту і пропозиції на місцевому, національному й світовому рівнях тощо.

Тобто ринкова система господарювання — це дуже динамічний, багатопрофільний, багатоелементний і багатоаспектний організм, який дихає життям через зміни потреб та інтересів величезної маси людей і їх спільнот.

Цей організм, як і кожний інший, переживає періоди стабільності (спокою, збалансованості) й так само органічно часом впадає у кризовий стан. Нестабільність — є майже стабільною рисою ринкової системи господарювання. А тому цей організм постійно потребує контролювання його стану і коригування динаміки його розвитку.

Нинішня глобальна господарча криза почалася як криза фінансова, далі логічно перейшла в кризу промислово-виробничу, валютну й набуває подальшого розвитку як криза соціальна.

Пусковим моментом нинішньої кризи, її джерелом і відправною точкою було банкрутство кількох потужних банків світового рівня, а по суті — банківських систем. Досі не відомо, чи це, часом, не відбулося через, м’яко кажучи, втручання деяких сил. Сил і осіб, які зацікавлені у використанні можливостей глобалізації для отримання спекулятивних зисків за рахунок дестабілізації світового економічного порядку.

Причому пусковий момент кризи було ініційовано майже одночасно в кількох країнах, хоча спочатку всі погляди спрямувалися на нью-йоркський Уолл-стріт. Тоді як одночасно в Україні цілком аналогічно (і так само раптом?) «впав» наш знаменитий і стабільніший від усіх інших «Промінвестбанк».

Причина нібито банальна: банки роздали всі гроші на кредити інвесторам, виробникам, торговельникам тощо, а попит на їхню продукцію знизився, і повернення кредитів загальмувалося. Що, в свою чергу, збільшило попит на гроші, позаяк створився дефіцит коштів в динамічному обороті через їх «замороження» в нереалізованій готовій продукції на складах.

Як наслідок: гальмування і зупинка виробництв, зменшення зарплат, соціальних виплат (бо звідки взяти гроші?), збільшення безробіття тощо.

Як ото на вщерть заповненій кільцевій дорозі: поки всі їхали з однією швидкістю один за одним, ніхто не думав про те, що перед кожним є лише стільки простору, скільки його може відкрити автомобіль, який рухається попереду.

Але коли хтось в одному місці (або водночас у кількох) почав гальмувати й потім зупинилися всі, аж тоді стало очевидним, що вільної дороги просто немає, бо вона вщерть заповнена машинами, котрі стоять одна поперед одної без руху. Грошей нема. Гроші «заморожено» у виробах, на які в даний момент немає попиту. Натомість є попит на гроші, бо треба ж із чогось жити, працювати і виробляти (а що виробляти, коли вже вироблене нікому не потрібне?). Криза.

У нашій країні криза суттєво і болісно охопила поки що гірничо-металургійний комплекс (шахти коксівного вугілля, залізорудні шахти і кар’єри, коксохімічні й металургійні підприємства), котрий тісно пов’язаний із зовнішніми ринками експортними поставками, попит на які різко впав.

Ще у травні—червні нинішнього року продукція підприємств гірничо-металургійного комплексу становила майже половину загального експорту України і давала 25 відсотків надходжень до бюджету.

Криза поступово охоплює також інші галузі, зокрема інвестиційний портфель. У Києві заморожено 80 об’єктів будівництва, а відомий концерн ІСД був вимушений згорнути велику програму технологічної модернізації підприємств на суму близько 2 млрд. дол. США. Виникла загроза значного збільшення безробіття.

Підступна кризова хвороба досить спокійно і безперешкодно розвивалася в Україні під політично-барабанний бій секретаріату Президента, за галасом якого майже не чутно було своєчасних і попереджувальних сигналів, що їх подавав уряд.

Як відомо, Кабмін на чолі з Ю. Тимошенко прийшов керувати нашим національним господарством з готовою програмою «Український прорив», головною ідеєю якої саме було різке й суттєве розширення можливостей для розвитку внутрішнього ринку.

Ще рік тому автори цієї програми, з якою БЮТ йшов на позачергові парламентські вибори-2007, експертно оцінили нагромаджені в попередні роки вітчизняні ризики, а також ризики динаміки світової економіки. Тому в програмі «Український прорив» було закладено умови й технологічні етапи розвитку вітчизняного ринку, як стратегічну основу запобігання можливій кризовій інфекцієї ззовні.

Але «мудреці» з «їхньоукраїнського» балагана, хворобливо заклопотані виключно «проблемою Юлі», у своєму прагненні будь-що знищити її як Прем’єр-міністра, разом із регіоналами успішно заблокували прийняття цієї важливої програми у Верховній Раді.

Заблокували, бо керувалися лише одним: у разі затвердження урядової програми, вона давала можливість цьому урядові спокійно працювати впродовж року. А саме цього не хотіло допустити ТНБ (товариство з необмеженою безвідповідальністю) з його офісом на вул. Банковій.

Під кінець серпня вже й регіонали (багато хто з яких зав’язаний на великий гірничо-металургійний бізнес) на власні очі побачили реальну кризу, що вже безпосередньо стосується їхніх капіталів. Саме тоді вони вимушені були зробити крок назустріч політичній позиції БЮТ і 2 вересня 2008 року дали приклад злагодженої роботи на відновлення нормальної роботи Верховної Ради України.

У відповідь не забарився гарант із заявою, в якій назвав ситуативне голосування в парламенті зрадою національних інтересів. Точку зору Президента суттєво посилив В. Балога, котрий подав до Служби безпеки України офіційне звинувачення Ю. Тимошенко у... державній зраді!

Це подання із розлогим додатком матеріалів на 357 аркушах досі десь «ходить» між СБУ і Генпрокуратурою, бо не знаходить жодного підтвердження.

А тим часом Президент, разом із його секретаріатом і РНБО, продовжують бомбардувати активно і успішно працюючий уряд вимогами, заявами, звинуваченнями, змушуючи його постійно діяти в режимі гасіння пожежі, яку роздуває Банкова.

Зрештою, ці цькування, знущання і заважання працювати Кабміну тривають вже десятий місяць поспіль!!!

Чи в цій ситуації Президент не усвідомлював, що він робить, коли своїм указом усунув Верховну Раду від виконання депутатами їхніх обов’язків перед виборцями, та ще й у такий катастрофічний момент?!

Чи такий антинародний вчинок відповідає прагненням Українського Народу, який уже втомився від чвар, що їх так майстерно ось уже чотири роки поспіль організовують фахівці з Банкової?

На кого врешті працює В. Ющенко? На кого працює РНБО, яка поки що прославилася активною участю в інтригах, але нічого суттєвого не зробила ані для нашої національної безпеки, ані для оборони? Тут взагалі постає питання про дієздатність Президента.

Звичайно, це питання не лише сьогоднішнього дня. Воно визрівало впродовж чотирьох років після Помаранчевої революції, яка об’єднала Націю та яку особи, наближені до Президента, досі відверто і знущально називають «помаранчєвой чумой».

Але сьогодні, в першу чергу, треба терміново, невідкладно, впродовж одного-двох тижнів вжити заходів для гальмування кризи.

Леонід Кучма, виступаючи 17 жовтня на Українському форумі, висловився чітко й однозначно:

«По-перше, ліквідувати кризу неможливо без працюючого парламенту!

По-друге, у нас небезпечно звужений внутрішній ринок. Якщо в США зовнішній товарообіг становить лише 10 відсотків, у Франції — до 30 відсотків, то економіка України на 70 відсотків залежить від торгівлі на зовнішніх ринках. Тому нам треба розвинути внутрішній ринок».

Оце ж воно і є — причина, яку намагалася усунути команда БЮТ, спираючись на програму «Український прорив», всі дванадцять розділів котрої орієнтовано на розбудову внутрішнього вітчизняного ринку.

Натомість у цей критичний момент слід застосовувати заходи швидкої допомоги:

1. Ні про які парламентські вибори нині не може бути мови. Роботу Верховної Ради треба терміново відновити, щоб прийняти пакет антикризових законів, а також для подальшого супроводження процесу гальмування кризи відповідною законотворчою діяльністю.

2. Терміново провести корегування бюджету-2008 і затвердити бездефіцитний бюджет-2009.

3. Провести капіталізацію державних банків з доведенням їх частки в загальному обсязі фінансових операцій до 25—30 відсотків (замість 7 відсотків нині).

4. Провести заміщення зовнішніх фінансових зобов’язань власними валютними резервами й надати довгострокові кредити комерційним банкам для розвитку їх інвестиційних портфелів.

5. Терміново прийняти закон про пільгове державне сприяння розвиткові малого бізнесу.

6. Удвічі зменшити кількість податків, перейшовши від оподаткування прибутку до оподаткування обсягу реалізації.

7. Терміново підготувати нішу державних замовлень на виконання великих і тривалих інвестиційних проектів (будівництво доріг, мостів, тунелів, житла для військовослужбовців). Для цього терміново прийняти закон про суспільні роботи.

8. Активізувати роботу аграрного сектору національного господарства з паралельним розширенням прав місцевого самоврядування за принципом «дати вудку».

Треба пам’ятати одну просту річ: кожна криза лякає невігласів, які не можуть подолати власні лінощі й не хочуть вчитися, а натомість активізує творчу думку тих, хто шанує людську гідність і мислення не за інерцією.

Під час кризи повинні замовкнути політичні шоумени й безвідповідальні критикани, а натомість своє слово мають сказати люди дії, котрі в кризових умовах бачать сприятливі можливості для оновлення національного господарства через запуск державних програм внутрішнього розвитку.

Треба розгорнути внутрішній ринок праці на нових національних принципах самодостатності.

Але для реалізації усіх цих намірів треба дати урядові можливість нормально працювати. В наших спільних інтересах.

Віталій КОРЖ,народний депутат України (БЮТ),кандидат економічних наук.