Осип Твердовський, козак з Ніжина

29 січня 2015 123

Сьогоднішні захисники України своєю мужністю і героїзмом гідно продовжують славетну історичну військову традицію наших предків. У нашій пам’яті гідне місце належить Осипу Твердовському — герою Крут, фронтовику Армії Української Народної Республіки, одному із засновників Організації українських націоналістів.

Що ми про нього знаємо?

Головним джерелом є некролог на його честь і пам’ять за травень—червень 1930 року в «Розбудові Нації», органі Проводу українських націоналістів та деякі архівні згадки.

Осип Твердовський народився 1 листопада 1891 року в Ніжині Чернігівської губернії у заможній родині. За даними метричної книги, охрещений наступного дня у Ніжинській Іоанно-Богословській церкві як Іосиф. Його батько — ніжинський козак.

Про основні віхи життєвого шляху Твердовського-Твердуна ми дізнаємося вже з некролога: «Середню освіту отримав при ніжинській гімназії. З вибухом світової війни служив у 176 переволоченськім полку, де скінчив школу хорунжих. За великої війни був ранений, як людина надзвичайно хоробра нагороджений був численними відзнаками аж по орден св. Юрія («Орден Святого Великомученика і Побідоносця Георгія») включно».

Далі йдеться про те, що на початку революції 1917 року він бере участь у боях як командант (командир) українізованого куреня під Тернополем, де вдруге поранений у голову. Втікає зі шпиталю, пробивається до Ніжина, де організовує український підрозділ та вирушає зі своїм братом Матвієм на станцію Крути — проти армії Муравйова, що тоді наступала на Україну. Ймовірно, він очолив загін Вільного козацтва, десь 80 багнетів. Цей загін, разом із Студентським куренем, боронить станцію Крути. В некролозі сказано: «оточений із усіх боків та, не маючи вільного шляху до відступу, він з рештками свого відділу та з окликом «Слава Україні» продирається через густі ворожі лави та відходить до Ніжина».

Коли більшовики взяли Ніжин, Твердовський зі своїми бійцями переховується по лісах, звідки робить вилазки до окупованого міста; нарешті, по тяжких боях, виганяє звідти червоних. Під час протигетьманського повстання (1918) бере активну участь у боротьбі з московськими карателями. За часів Директорії УНР був заступником команданта броньового поїзда «Помста» (коли командантом був його брат), а невдовзі й командантом. Його бронепоїзд брав участь у битві за Вапнярку на Вінниччині 26—27 липня 1919 р., яка завершилася перемогою 3-ї Залізної дивізії армії УНР.

Він побував у польському полоні, потім вступив до 6-ї стрілецької дивізії армії УНР, знову воював на бронепотязі. Вдруге інтернований до Польщі, працює як робітник у Каліші, жертвуючи із зароблених грошей великі суми на різні національні потреби. Переїжджає до Західної Європи. Працює в копальнях у Франції, потім на фабриці.

З 1925 року Твердовський вступає до ЛУН (Легія українських націоналістів) і очолює зі своїм соратником Чубом секцію Легії в Люксембурзі. Отже, він не змирився з поразкою Української революції і продовжив боротьбу. Секція в Люксембургу охоплювала й «суміжні терени Франції».

16 квітня 1930 року О. Твердовський «помер після операції мозку... в Еші-Альзет у княз[івстві] Люксембург». Причина смерті — старі фронтові рани.

Український козак Твердовський мав авторитет і серед наших емігрантів, і поміж людей, серед яких жив на чужині. Некролог свідчить, що ховали його «дуже врочисто у великодню п’ятницю», труну виносили з дому Флямангів, у яких він квартирував і які сказали: «жив він у нас, то від нас мусить і вийти на вічний спочинок». Над могилою лунали французька та українська мови. І були сказані прощальні слова фронтовику: «Земля Тобі пером, Друже! Пам’ять Твоя буде між нами жити, а коли сповниться наш спільний ідеал, що присвічував Тобі у твойому такому короткому житті, і український нарід скине із себе кайдани, не забудемо за Тебе: Тіло Твоє спровадимо до рідного краю, щоб спочив Ти на своїй землі, на Україні, яку Ти так безмежно любив!».

Сергій БУТКО, науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті.

Чернігів.