Більш скандального навчального закладу, ніж Куп’янська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для розумово відсталих дітей-сиріт, гадаю, знайти важко. «Гнилий клімат у школі», — точно зазначила місцева газета.

У цьому переконався особисто, побувавши в ній за колективним листом. Тоді і я, і працівник облуправління освіти і науки, який мене супроводжував, констатували: автори скарги в «Голос України» багато в чому мають рацію, тодішній директор не «озонував» мікроклімат у ЗОШ. Керівника змінили. А незабаром я одержав послання від нового: її звинуватили в пияцтві на робочому місці й змусили звільнитися «за власним бажанням» («З’їдені», «Голос України» за 13.10.07). За рік до пенсії. Влаштуватися в інтернат на гідну посаду не вдалося — директор Наталя Пушкар не знайшла місця для колеги, хоча людині «з вулиці» Л. Д., що не має відповідної педагогічної освіти, місце під сонцем надали. А що дивуватися, якщо саму Пушкар було призначено на посаду «без відповідної дефектологічної освіти, що суперечить п. 57 Положення...». Що дозволено голові облдержадміністрації, дозволено, мабуть, і «князькам» з облуправління освіти. Крім Л. Д., з подачі, напевно, Пушкар прийнято без відповідної спеціалізації й лікаря С. Взагалі в школі трудяться кілька родин: лікарями, кухарями, сторожами, дієтсестрами. Не заборонено, втім, родичам бути ближче до кухні, якщо не перебувають вони в прямому підпорядкуванні й не є держслужбовцями. Законом не заборонено, а моральним кодексом?..
...Провідний спеціаліст головного управління освіти і науки ОДА юрисконсульт Тараненко страшенно образилася на «Голос України» і зажадала спростування статті «З’їдені». Погрожувала подати до суду і відрядила навіть до редакції свого адвоката, щоб «якось вирішити питання» із захисту честі, достоїнства й ділової репутації «колишніх та нинішніх співробітників ОДА, головуправління освіти і науки». До речі, нещодавно нам стало відомо, що пані Тараненко дісталася від рідного управління догана. «За неякісне виконання службових обов’язків, невірне тлумачення основних положень нормативно-правових документів у галузі освіти...».
Автор одержав листа й від трудового колективу. Жодного, щоправда, підпису під ним. Тільки компліменти, запрошення відвідати славну школу-інтернат і заклик вибачитися перед тими, кого я охрестив «власть имущими».
А через півроку в цьому дружному, сміливому колективі сталася НП: повісився хороший хлопчик на прізвисько «Сонечко». Владислав добре навчався, був дружелюбний, ніколи не тікав зі школи. Сирота мріяв про родину. Напевно, хтось поніс сувору відповідальність за недогляд, недбалість, неуважність. Смію це припустити, знаючи про звільнення вчителя Тетяни Григор’євої. «За вчинення аморального поступку, несумісного з продовженням роботи». Наказ, крім начальника головного управління, підписала, до слова, і Тараненко...
— Якщо коротко, мене обвинуватили в тім, що учня п’ятого класу Д. хтось із хлопців побив, — пояснює педагог. — Я ж до цього інциденту не мала й найменшого відношення. Вважаю це розправою й помстою за викривальні свої листи.
У цьому маю розібратися із черговим виїздом на місце. Але вже можу підтвердити: окремі факти в скаргах «з’їденої» вчительки підтвердилися.
P. S. Доки матеріал готувався до друку, мені повідомили, що наклав на себе руки ще один вихованець інтернату. Цього разу — за межами території. Що ж там діється? Якщо Григор’єву і справді звільнили за синці на обличчі учня, то яка має бути кара за більші гріхи?..

Іван ІЛЛЯШ.
Харківська область.