Напевне, не варто ще раз аналізувати причини, які спровокували розвал демократичної коаліції. Обидва блоки — і БЮТ, і НУНС — доклали певних зусиль, щоб цей «шлюб» розпався. Президент використав своє конституційне право й оголосив ще одні дочасні парламентські вибори. Вибори вигідні, хоч як це парадоксально, обом сторонам «сімейного» конфлікту. (Але про це іншим разом.)
Передусім треба звернути увагу на вчинки владців у переддень минулорічних дочасних виборів і сьогодні. Так, регіонали оскаржували укази глави держави про вибори в районних судах Донецька і Криму. Нині БЮТ повівся подібним чином й оскаржив указ в Окружному адміністративному суді Києва, який призупинив дію указу.
У травні минулого року, як відомо, ситуація різко загострилася навколо Генеральної прокуратури, коли Віктор Ющенко хотів бачити замість Святослава Піскуна у кріслі керівника головного наглядового органу країни Віктора Шемчука. Тодішній міністр внутрішніх справ разом з «беркутівцями» за підтримки депутатів-регіоналів захищали Генеральну прокуратуру. Ці дії мало не поставили країну на межу громадянського протистояння.
Нині бютівці знаходяться в будинку Київського апеляційного адмінсуду. Він має розглянути подання секретаріату Президента щодо призупинення дії указу глави держави про цьогорічні дострокові вибори. Спецпідрозділ СБУ «Альфа» взяв приміщення під свою опіку. А поруч чергують спецпідрозділи МВС «Грифон» та «Беркут».
Хтось скаже: чим би дитя не бавилось... Але коли дорослі дяді й тьоті, які вважають себе політиками, в жадобі влади ладні поставити країну на межу громадянського конфлікту, тоді, на мою думку, вони повинні добровільно залишити політичну арену. Але на це сподівань малувато. Бо для того щоб зберегти свої посади, вони ладні використати будь-які аргументи, хоча й люблять посилатися на думку народу.
Події довкола суду мають стати уроком і для нас, виборців. Чи знову ми повіримо обіцянкам солодкоголосих сирен? Отож перш ніж опустити бюлетень в урну, вибираючи парламент, ми повинні детально зважити всі за і проти. Суспільство не може бути в ролі заручника амбітних можновладців, для яких імідж — ніщо, влада — над усе.
Володимир КОРОЛЮК.
