Олександр ІВЛЄВ: «Ювіляр «Затока» — у фарватері світового рівня суднобудування»

Особливої врочистості святкуванню 70-річчя народження в Керчі нинішнього флагмана українських корабелів додадуть дві значущі події: здавання унікального суперкорпусу за замовленням норвезького холдингу і відкриття музею трудової слави заводу, в якому гідно відображено минулі й сьогоднішні успіхи трудівників «Затоки». Вшановують ветеранів усіх поколінь і тих, хто нині енергійно сприяє процвітанню рідного підприємства, і вмілу молодь, котра щойно влилася у дружну сім’ю заводчан.

— Олександре Павловичу, які традиції ви зберігаєте, нагромадивши серйозний досвід за такий солідний відтинок часу життєдіяльності великого підприємства?

— Історію заводу наші корабели ділять на дві частини: радянського періоду — з часу становлення, створення цілої серії потужних кораблів різного типу... до зупинки «Затоки», й опісля — з часу важкого виживання, початку нового відродження і старту модернізації в незалежній Україні до нинішнього 70-річчя.

Тоді керували заводом великі професіонали в тодішній системі роботи та виробництва. Сьогодні ми із вдячністю згадуємо серед цілої галереї гідних насамперед колишніх директорів «Затоки» Євгена Миколайовича Шапошникова, Івана Федоровича Алексєєва, високий професіоналізм і любов до своєї справи яких вели наш завод до трудових досягнень.

Колектив заводу — це насамперед молодь, але поруч із нею пліч-о-пліч працюють корабели того «старого загартування». Саме на їхніх плечах лежить відповідальність передати славні заводські традиції: майстерність, прагнення кращого результату, небайдужість до своєї справи. «Затока» була, є й буде частиною індустріальної міці країни.

Нині у нас з’явилась і вже міцніє перспектива, підвищення потенціалу. Потужності заводу дають змогу будувати досить великі сучасні судна світового класу. Приміром, ми сьогодні одержали замовлення на балкер дедвейтом 175 тисяч тонн. Довжина такого судна — 289 метрів — три футбольні поля, ширина — 46,6 метра, висота борту — вище десятиповерхового будинку. Такий корабель буде побудовано вперше не лише в Україні, а й на території близького зарубіжжя.

Тобто сучасні потреби світового суднобудування ми можемо забезпечити й будемо це робити, нарощуючи наші потужності, весь спектр оснащеності й можливостей. Хоча сьогодні в Україні створено, на жаль, не дуже сприятливі умови для суднобудування.

— Якщо говорити про перспективу...

— Отже, думати й про персонал. А ситуація нині така: на заводі в період його розквіту працювали 3,5 тисячі виробничих робітників, а сьогодні, в період підйому «Затоки», корабелів такого рангу поки що близько тисячі. Тобто дві третини робітників із наших давніх династій керченських майстрів-корабелів у нас не працюють. А якщо говорити загалом про суднобудування України, то тут працювали 75 тисяч осіб, а сьогодні — лише 17 тисяч. Наші висококласні суднобудівники затребувані в інших країнах: Західній Європі, Росії... Тоді як українські заводи перебували в простої, ці фахівці — інженери, конструктори — практично всі роз’їхалися на заробітки. І тільки тепер ми починаємо буквально по крупицях їх збирати й воскрешати достоїнство вітчизняного корабела. Адже наші керченські училища в роки застою змушені були випускати кухарів, перукарів, кого завгодно. Сьогодні ми вже дали конкретні заявки щорічного випуску не менш як 200 виробничих робітників на двох базових ПТУ, забезпечили їх престижною й добре оплачуваною роботою.

Хоча ці ПТУ в системі профтехосвіти, але ми надаємо всіляку допомогу: технічну, обладнанням, ремонтом, виділенням виробничих потужностей, даємо своїх найдосвідченіших наставників, поліпшуємо систему оплати праці. Тобто беремо участь у формуванні всього процесу навчання молоді. Це дає можливість «Затоці» уже зараз одержувати від 100 до 150 молодих робітників. Вириваємо юнаків із середовища і впливу вулиці, куди їх штовхала відсутність робочих місць.

Це тільки один із напрямів нашої програми створення робітничого класу, гідного наших традицій. Адже молодий робітник, лише переступивши поріг прохідної «Затоки» і не встигши навіть осмислити всю складність її сучасної системи високотехнологічного виробництва, бажає одержати сьогодні все й одразу. Сподівається на дуже високий заробіток, не маючи ще адекватного йому професіоналізму.

Щоб закріпити цю молодь, ми ввели безкоштовні обіди, видаємо наш фірмовий одяг, поселяємо в гуртожиток за мінімальними розцінками (не більш як 60 гривень на місяць за середньої зарплати юнака, котрий практично тільки стає справжнім робітником, — понад 2—2,5 тисячі гривень).

Для нашого регіону це доволі пристойний заробіток. Закріплюємо за кожним новачком для життєвого і професійного прикладу і правильного орієнтиру мудрих і вмілих наставників, щомісячна зарплата яких досягає сьогодні вже від 6 до 10 тисяч гривень.

Хороший корабел може заробити в нас пристойні гроші, і не потрібно вже нікуди їхати. Ми провели порівняльний аналіз. На виїзді, покинувши Україну, — одержують по 2—2,5 тисячі доларів на місяць, але відпрацьовують по 300—350 «потогінних» годин. На «Затоці», якби працювали стільки ж, вони заробляли б більше, ніж на Заході й у Росії.

Сподіваємось, що ті програми закріплення кадрів, які вже діють на місцях, будуть підтримані й державою. Допомогти підприємствам закріпити кадри необхідно і прийняттям відповідних законодавчих актів. Це величезна проблема державного масштабу, розв’язання якої не терпить зволікання наукою-економікою і законодавцем — Верховною Радою України.

Наша довідка

Колектив омолоджується. Нині на заводі працюють 2,2 тисячі працівників. 60—70 відсотків — молоді фахівці й робітники.

Кузнею виробничих кадрів для «Затоки» є три навчальні заклади Керчі: два училища та судномеханічний технікум.

Діляться досвідом з молоддю співробітники з піввіковим і навіть 60-літнім стажем, які зберегли вірність заводу у трудових династіях.

А кадри ювілярові, що перебуває на злеті свого розвитку, потрібні. Уже тепер тут можуть додатково прийняти до 500 робітників, тому що «Затока» замовленнями забезпечена на роки вперед.

Факт

Ювіляр приділяє дедалі більшу увагу соціальному захисту трудящих. Тут є чудово обладнана поліклініка, база відпочинку, профілакторій, розвинена мережа громадського харчування. Всі працівники заводу одержують безкоштовне медичне обслуговування в заводській поліклініці.

За рік для заводчан виконується в середньому більш як 4000 різних діагностичних обстежень. Загальні витрати на медичне обслуговування лише за останній рік становлять понад півмільйона гривень.

Стільки ж виділяє завод на безкоштовне забезпечення молоком робочих шкідливих спеціальностей. Близько 200.000 гривень «Затока» витрачає на безкоштовні обіди для молодих робітників і фахівців.

Уперше за історію заводу 2007 року його працівникам було видано безвідсоткові позики на суму більш як 165.000 гривень і за 6 місяців 2008 року виділено 400.000 гривень.

За рік півтисячі працівників заводу були надано путівки до заводського оздоровчого центру і санаторіїв України, майже сотня дітей працівників заводу одержали безкоштовні путівки в дитячі оздоровчі організації.

— До 70-річчя заводу вдалося прийти до впевненої, планово-перспективної роботи з переконливими економічними результатами. Навіть не віриться сьогодні, що зовсім недавно відбувалося падіння «Затоки».

— Згадую трагедію зупинки заводу, що сталася 1996 року після здавання чергового нашого танкера, коли ми залишилися без контрактів, але з певними набутками. Агонія продовжилась, тому що керівники суднобудівних підприємств радянської епохи й моделі економіки не змогли вписатися в ринок, тому втратили зв’язки, контракти, хоча собівартість продукції, що на той час випускалася в Україні, давала змогу мати подвійний (!) прибуток. Собівартість наших якісних танкерів була 15 мільйонів доларів за продажної ціни 32. Фактично погубили галузь за 100-відсоткового прибутку.

— Сьогодні ви робите ставку на модернізацію. Знаходите підтримку у «верхах»?

— Важливо зазначити, що вперше за час існування незалежної України цього року відбулися рухи стосовно держави й суднобудівної галузі. Ініційована Президентом В. Ющенком нарада в РНБО з питань суднобудування в середині травня, потім особиста зустріч у липні Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко з директорами суднобудівних підприємств у Миколаєві, де бесіда затяглася на чотири години, — і в результаті вироблено 24 рішення й напрями, які потрібно невідкладно вирішити в країні для того, щоб підняти суднобудівну галузь на належну висоту.

Зустріч дала надію, що продовжує міцніти, на відродження вітчизняного кораблебудування. Упевнені, що підтримка й нашого внутрішнього ринку буде захищена державою так само надійно як, наприклад, у Китаї, що бурхливо розвивається, де сталь для їхніх суднобудівників коштує 800 доларів, а ту саму сталь на зовнішній ринок вони продають по 1.200. Тому там швидкими темпами розвивається машинобудування, вони можуть видавати свою продукцію за дешевшими цінами на ринок, розвивати високі технології.

У нас же дотепер було все навпаки: на внутрішній ринок поставляється сталь на 20 відсотків дорожче, ніж на зовнішній. Є відповідне доручення глави уряду Антимонопольному комітету розібратися з цим. Чиновники нещодавно провели в Києві нараду з метою зниження цін для суднобудівної галузі на 30 відсотків.

Але сьогодні стався обвал ринку металу й уже не потрібно втручатися чиновникам, тому що металурги на простої і з радістю приймають замовлення від суднобудівників за зниженими розцінками. Але в кожному разі цього зниження недостатньо для того, щоб ефективно будувати судна.

Ще приклад. Почерпнувши всі потрібні дані, взяли ми наш балкер і розклали його за всіма статтями калькуляції — як це будується в Україні та в Китаї. Різниця між складанням у нас і там становить мінімум 30 відсотків, на жаль, не на нашу користь.

Хоча електроенергія в нас дешевша, метал — на рівні на зовнішньому ринку. Що виходить? Перше — великий розрив у вартості матеріальних ресурсів, які необхідні для створення такого судна. Друге — все комплектувальне обладнання китайці роблять усередині країни за ліцензіями провідних компаній (а, приміром, вартість головного двигуна для такого корабля на ринку сьогодні — 6 мільйонів євро). А в нас багато суднобудівних заводів — і ми нічого в себе не випускаємо із суднобудування. Парадокс. Але наш, навіть декілька суднобудівних заводів разом, не в змозі переломити у країні ідеологію створення високотехнологічних споруд, якими є судна. Але ж за всіх часів було так: там, де процвітає суднобудування, — країна перебуває на підйомі. Тому що вона як локомотив тягне за собою багато інших взаємозалежних галузей промисловості. На державному рівні настав час вирішити питання, як розвивати виробництво, яким ще недавно пишалася наша країна.

Інформація для міркування «верхам»

«Затока» співробітничає з іноземними компаніями з 1992 року. Останнім великим вітчизняним замовленням для заводу став флагман ВМФ України «Гетьман Сагайдачний» у 1993 році. Нині в роботі перебуває одразу 10 суднобудівних замовлень різного ступеня готовності: на одних уже формують корпуси, на інших здійснюють секційне складання або різання металу. «Затока» будує максимально насичені корпуси 80-відсоткової готовності. Технічний потенціал заводу дає змогу виготовляти судна «під ключ», але низка економічних чинників заважає цьому. Оскільки вітчизняні підприємства виробляють для потреб суднобудування переважно сталевий прокат, інші матеріали доводиться імпортувати й зараховувати витрати у вартість контракту, що не вигідно замовникові. Щоб відрегулювати ситуацію, треба передусім налагодити випуск усіх потрібних комплектувальних усередині країни. Адже галузь може розвиватися й бути конкурентоспроможною, коли всередині країни виробляється вся продукція. Тобто насамперед необхідні розвиток машинобудівного комплексу, організація виробництв головних двигунів, котлів.

Крім того, давить система закупівлі й одержання матеріалів та обладнання із зовнішнього світу. Суднобудівники змушені купувати втричі дорожче те, що не виробляється всередині країни, хоча могло б, і з великою вигодою. Приміром, доводиться завозити в Україну зварювальний дріт на мільйон євро, котрий сертифікований міжнародними класифікаційними товариствами. Тоді як інститут імені Патона — єдиний у світі, який розробляє технології зварювання для космічних цілей — готовий освоїти будь-які види зварювальних матеріалів. Але факт такий: зварювальні матеріали Україна для свого суднобудування купує в Європі.

— А наскільки нині затребувана «Затока» у гостро конкурентному світі?

— Ми маємо пропозицій на будівлю замовлень за підписаними реальними контрактами приблизно на 100 мільйонів євро. Завод забезпечений роботою на найближчі роки.

Підприємство сьогодні на підйомі. Нам удалося знайти свою нішу в Європі. У нас є конкретні покупці, які тривалий час працюють із заводом і поважають нас як надійного партнера. Ми розширюємо цей ринок. Сьогодні в нашому доку споруджуються унікальні судна за новітніми проектами. Це дає змогу бути переконаним, що наші співробітники одержуватимуть ще більш гідну зарплату, забезпечені роботою й соціально захищені на роки вперед. Але час уже й Україні розміщувати свої замовлення тут. Держава вже має визначитися, де розмістить свої оборонні замовлення. Знаючи ситуацію на інших заводах, упевнений, що «Затока» — поза конкуренцією, і ми готові надати допомогу рідній країні в будівництві суден будь-якої складності й призначення.

Приміром, щоб відчувати менше дефіциту в поставках газу, потрібно знайти їм альтернативні, а для цього створювати газовози касельного типу, які дають можливість перевозити не зріджений, а стиснений газ. І такі авангард-проекти є, як існує й декілька вітчизняних підприємств, готових будувати такі судна після переобладнання й певних інвестицій у ці заводи. Адже віддача тут, на шельфі Чорного моря, могла б бути в рази більша, якщо почнемо будувати плавбурові установки для робіт на великих глибинах. «Затока» саме готова до такого масштабу завдань нашої держави.

Адже всі знають: Північно-Казантипська установка видобутку газу була створена для «Чорноморнафтогазу» на «Затоці». Ми тут зробили 30 кілометрів підводного трубопроводу, зварили унікальні пліті довжиною по кілометру зі 100-відсотковим контролем кожного стику. Нанесли на них захисні покриття, потім транспортували ці кілометрові пліті на Азовське море. Усе це й багато чого іншого ми вміємо.

Чекаємо замовлень для глибокої розробки шельфів наших морів. На жаль, їх нам поки що не дають. Але ж ми будуємо для іноземних замовників відмінні судна, які виконують саме ці роботи — призначені для дослідження шельфів у різних точках Світового океану. Можемо будувати й для себе, для цього є технічні можливості.

Думка експертів

Саме висока кваліфікація фахівців «Затоки» дала змогу вирватися із виру кризових проблем 1996—2006 років, зберегти підприємство і за допомогою нової інвестиційної політики мобілізувати колектив для успішного вирішення завдань підвищення рівня обсягів виробництва, активного впровадження на світові ринки суднобудування.

Якщо раніше проблеми виконання виробничих програм розв’язували за рахунок державного бюджету, то сьогодні безліч проблем техніко-економічного розвитку «Затока» розв’язує за рахунок своєї інвестиційної політики.

Нині управлінський і рядовий персонал заводу має чіткі зобов’язання з реалізації техніко-економічних проектів, визначених Новою програмою промислового, економічного і соціального розвитку підприємства на 2007—2009 роки.

У 2006 році позбулися боргів перед державою й у заробітній платі.

У 2007-му отримали чистий прибуток більш як 3,7 мільйона гривень.

У наступному — буде збільшено відрахування і збори в державні й місцеві бюджети всіх рівнів уп’ятеро.

В ювілейному і наступному роках триватиме нарощування обсягів виробництва в усіх напрямах діяльності і як наслідок збільшиться товарний випуск і чистий прибуток.

Активно ведуться технічне переозброєння діючих виробництв, закупівля й монтаж сучасного технологічного устаткування. Обсяг інвестицій заводу для цих цілей — близько 60 мільйонів гривень, які буде освоєно вже наступного року. На сьогодні освоєно 45 мільйонів гривень.

Позитивні торішні підсумки, а також поточні показники дали можливість «Затоці» ввійти до сотні найбільш інвестиційно привабливих підприємств України.

Крим.