У розмові з кореспондентом газети «Голос України» Таїсою Мостовою, торкаючись питання викладання курсу «Християнська етика» в навчальних закладах, професор Ольга Сухомлинська заявляє, що всі сучасні підручники, посібники для вчителів християнської етики «не так порушують питання етики, як навертають дітей до віри, до церкви, а вже потім долучають до християнських доброчесностей» («Голос України» за 27.03.2008 р.)

Поміркуймо разом: те, що дітей долучають до церкви, до віри — це зашкодить моральному вихованню наших дітей, чи, можливо, посприяє тому вихованню? Відомий педагог К. Ушинський казав: «Є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності — це ідеал, що дає нам його християнство. Воно дає життя і вказує вищу мету всякому вихованню».

Давно доведено, і цього ніхто не заперечує, що моральність справді віруючої людини набагато вища, ніж моральність безбожника. Побожна людина і на роботі, і в побуті ніколи вас не образить, не принизить вашої гідності, не обмовить.

Саме тому вважаю, дітей конче потрібно залучати до віри, не відокремлювати школу від Церкви.

На моє глибоке переконання, виховну роботу необхідно розпочинати з дітьми дошкільного та раннього шкільного віку. Отже, те, що ми прищепимо дитині в цей період, залишиться практично на все життя. Якщо ж через нашу неуважність, байдужість, некомпетентність дитина засвоїть шкідливі звички, то перевиховати її буде надзвичайно складно, іноді неможливо.

На мою думку, якщо дитина не засвоїла правил з математики, фізики, граматики, якщо припустилася помилки в диктанті, то це ще не біда, тут усе можна надолужити. Якщо ж не вберегли дитину від морального падіння і через наше недбальство, байдужість вона втратила безцінні моральні чесноти, то це вже велика трагедія.

У своєму інтерв’ю Ольга Василівна, даючи оцінку християнським чеснотам, у тім числі й «богословським», патетично запитує: «Як їх розвести (чи роз’єднати) в процесі викладання?».

Ще далі вона заявляє: «Курси християнської етики мають бути світськими за змістом і лише за добровільним вибором (не в державному компоненті). І цей вибір мають зробити (повторююсь) спочатку батьки, а потім сам учень».

Хочеться запитати шановного опонента: а якщо батьки деградують? Якщо вони далекі від цих проблем і зовсім не цікавляться вихованням дітей? Чи такі батьки зможуть зробити правильний вибір? А учень, що зростає в такій сім’ї, спроможний? Відтак термін-словосполучення «християнська етика» хіба не підказує нам, що цей предмет (саме предмет, а не курс!) повинен бути тільки християнським, а не світським?

Вважаю, предмет «Християнська етика» повинен бути в державному компоненті й викладатися в першу чергу. Адже у християнській моралі сконцентровано всі найвищі духовні цінності європейської цивілізації, християнські аргументи були і залишаються найважливішими, найпереконливішими.

Надто в наш час, коли каламутна хвиля алкоголізму, наркоманії, проституції гидким брудом заливає людські душі. Потрібно щось протиставити цій страшній бездуховності, яка з екранів телевізорів щораз ширше і глибше охоплює українське суспільство.

За такої ситуації предмет «Християнська етика» повинен певною мірою стати противагою злу, насильству, аморальності й у такий спосіб сприяти зростанню духовності.

Звичайно, у формуванні морально-духовної культури підростаючого покоління ми не можемо орієнтуватися на швидку віддачу, але вона неодмінно буде. Учитель тут ще не «жнивує», суворим іспитом і для нього, і для його вихованців стане саме життя.

Степан БОВТЮК, методист відділу освіти

Городенківської райдержадміністрації.

Івано-Франківська область.