Проблеми схоронності вантажів, які перевозять залізницею, Алчевський металургійний комбінат вирішує постійно. Але проконтролювати переміщення кожної тонни продукції протягом усього шляху дуже важко, тим більше в умовах розгалуженості мережі доріг.

Навесні цього року пошук розкрадачів-невидимок розпочали співробітники Управління СБУ в Луганській області. Оперативникам вдалося швидко встановити й організаторів, і безпосередніх виконавців злочинів.

— Виявилося, що секрет їх «невидимості» для пересічних залізничників полягав у тому, що організатором кримінальної діяльності був один з керівників підрозділу воєнізованої охорони Донецької залізниці. А «чорноробами» були безробітні жителі Артемівська, Зоринська, станції Кипучої, більшість із яких уже мали кримінальний досвід, а інші — й судимості за ці злочини, — розповідає керівник прес-служби управління СБУ в Луганській області Юлія Єременко. — Вирішивши очолити «стихійну енергію мас» і направити її на забезпечення власного добробуту, посадові особи запропонували цим людям «працювати» на себе й під своїм керівництвом. Ті, пам’ятаючи легкий хліб і бандитську романтику 90-х, погодилися.

Сформована група діяла приблизно з березня 2008 року за такою схемою. Одержавши інформацію про те, коли з Алчевського меткомбінату виходить черговий потяг із продукцією, організатори «сурмили збір». Поки поїзд перебував на станції Комунарськ, де він звичайно стоїть години 3—4, члени «бригади» стягувалися до цієї станції, залазили у вагон, що їм називали організатори, і очікували відправлення. Потяг рушав, і вони починали розмотувати дріт, яким скріплені 12-метрові смужки швелера, що утворюють мотки по 7—10 тонн. Процес займав увесь час руху до станції Кипуча, минувши яку, правопорушники починали скидати швелер з вагонів. До станції Мануїлівка вони намагалися скинути всю пачку швелера. Обов’язково всю — щоб не лишати слідів розкрадання. На цій станції вони залишали потяг і починали вантажити метал у машину, яку присилали організатори «концесії».

Поки «чорнороби» тягали 12-метрові шматки металу, організатори «прикривали» свою «бригаду». Вони ж складали й липові акти про те, що ними, мовляв, був виявлений скинутий з вагонів метал, який підлягає відправленню на металургійний комбінат. Ці «документи» повинні були зняти зі зловмисників усякі підозри, якщо машина із краденим металом раптом зустрінеться із працівниками правоохоронних органів. З «бригадою» організатори розраховувалися вже після реалізації швелера комерційній структурі за підробленими документами. За одну вилазку учасник угруповання одержував приблизно 800 гривень, а відбувалися ці вилазки практично щотижня. Щораз зловмисники скидали з вагонів по 8,5—9,5 тонни металу.

Коли оперативники оглядали місця скидання, то виявили, що у двох випадках смужки швелера при падінні вдарилися просто в стовпи електропередач, які стоять уздовж залізниці. Ще трохи — й 200-кілограмова конструкція, розгорнувшись від удару, упала б на рейки. Уникнути в цій ситуації катастрофи було б неможливо.