До Дня шахтаря Верховна Рада ухвалила закон про престижність шахтарської праці. Більш як 100 вітчизняних шахт, які, за словами міністра вуглепрому Віктора Полтавця, потребують реанімації, одержали надію на таку. Не всі знають, що шахти, як і інваліди (якщо вже в галузі дедалі частіше застосовують медичні терміни), також поділяються на групи: рентабельні, ті, що потребують фінансових ін’єкцій (про які казав Полтавець) і вуглевидобувні підприємства 3-ї та 4-ї груп — ті, що готуються до ліквідації, і ті, які ліквідують. Шахти 3-ї групи, вважають експерти, саме і є надто проблемними для економіки країни. Чи так це — ми спробували з’ясувати в голови правління ВАТ «Укренерговугілля» Ігоря БОГАТИРЬОВА.

— Ігоре Ігоровичу, для початку — докладніше про цю групу «інвалідів».

Шахти 3-ї групи — це підприємства, які або завершають вироблення розвіданих пластів, або зовсім не видобувають вугілля. Вони готуються до ліквідації й апріорі не можуть отримувати прибуток. Але електроенергію споживають на технологічні потреби. Їхнє фінансування здійснюється з держбюджету відповідно до розподілу Мінвуглепрому, але брак коштів призводить до зростання заборгованості, розрахунки за використану електроенергію цього року становлять менш як 3%.

Усього таких шахт (із середньомісячним споживанням 12,3 млн. кВтч або 8 млн. грн.) в Україні 17.

Найприкріше — тенденція: якщо в 2005-му шахти 3-ї групи заплатили за 61,4% спожитої електроенергії (в 2006-му — за 21,2%, в 2007-му — за 23%), то за сім місяців поточного року цей показник дорівнює 2,5%! ВАТ «Укренерговугілля» постачає в 2008-му електроенергію 10 таким шахтам — це 4,2% від обсягу наших поставок, або 56,3 млн. А розплатилися з нами за 2,5% від цієї суми...

— Але ж в Україні ринкова економіка. Чому ж не діє принцип «немає грошей — немає товару»?

— «Укренерговугілля» було змушене скоротити поставки безплатної електроенергії, але принцип, про який ви кажете, у нас не діє повною мірою. Відповідно до закону є таке поняття, як «екологічна броня» (ЕБ), і ми зобов’язані підтримувати електропостачання шахт 3-ї групи хоча б на рівні 70% — 80% — величина затверджується Держенергонаглядом. Свого часу Кабмін ухвалив рішення про фінансування обсягів ЕБ з держ- і місцевих бюджетів за рахунок кредитів. Але про фінансовий стан шахт, які ліквідуються, ми вже говорили. Отож питання про кредити навіть не розглядалося. А банки точно за «соціалістичною» схемою не працюватимуть.

— У процесі підготовки шахти до ліквідації, можливо, варто прискорити переведення шахт з 3-ї групи до 4-ї?

— Кожна шахта 3-ї групи проходить затверджену планом процедуру у встановлений термін і має бути або повністю ліквідована, або ввійти до складу ДП «Укрвуглеторфреструктуризація». Але, як показує практика, більшість підприємств навмисно не вкладаються у встановлений термін, бюджетне фінансування у них не збалансовано, а в «Укрвуглеторфреструктуризацію» не входять і продовжують одержувати електроенергію в межах «екологічної броні». Керівники таких шахт не хочуть залишати свої посади, і тому вони всіляко затягують режим ліквідації виробничого процесу.

— Ви намагалися отримати борг — а це, як ви кажете, 95,2 мільйона — через суд?

— Звернення до суду не дають бажаних результатів у зв’язку з відсутністю на балансі підприємств, які ліквідуються, хоча б якихось основних фондів (ОФ), за рахунок реалізації яких можна було б погасити борги. Оскільки, відповідно до затверджених Мінвуглепромом розподільних балансів, всі ОФ шахт 3-ї групи передаються, як правило, на баланс ДП «Укрвуглеторфреструктуризація». Така практика в міністерстві вже стала звичною.

— Ви сказали, «як правило». А що, є й інші варіанти?

— Є. Це коли шахти 3-ї групи не ліквідуються, а всі її основні фонди з наявними запасами вугілля передаються новоствореному підприємству. Фонди передаються, а борги перед нами за електроенергію залишаються. Приміром, відповідно до наказу №59 Мінвуглепрому від 06.02.08 всі ОФ держпідприємства «Шахта Тернопільська» передано новоствореному підприємству «Шахтоуправління імені В. І. Чапаєва».

На звернення нашого підприємства до Мінвуглепрому з приводу погашення заборгованості ДП «Шахта Тернопільська» у сумі 632,3 тис. грн. було отримано відповідь №562/05/02-02 від 25.06.08: «Погашення заборгованості минулих років повинна здійснювати юридична особа, яка укладала відповідні договори на постачання електричної енергії»...

А як можна компенсувати збитки енергетиків?

— ВАТ «Укренерговугілля» ось уже кілька років веде безперервну роботу з Мінпалив-енерго, НКРЕ, Держенергонаглядом, СБУ. Продовжуємо працювати й з Мінвуглепромом. Але питання компенсації збитків ще не вирішено. Компенсувати їх пропонується шляхом введення спецнадбавки до тарифу на електроенергію, яку б енергопостачальні компанії використовували на погашення своїх боргів перед ДП «Енергоринок». Але тоді виходить, що вугільна галузь розв’яже свої проблеми за рахунок енергетичної.

Ми зраділи після прийняття 27 лютого цього року постанови Кабміну №108, відповідно до якої виділялося 1,019 млрд. грн. на погашення заборгованості вуглевидобувних підприємств за електроенергію. Але рано тішилися. Шахти 3-ї групи до переліку боржників не ввійшли.

Останній крок — подання «Укренерговугіллям» у суд на Мінвуглепром за видання неправомірних указів про ліквідацію шахт 3-ї групи, оскільки такі дії профільного міністерства завдали шкоди не тільки конкретному підприємству, а й державі загалом.

— Проте ви не заперечуватимете, що шахти 3-ї групи — це великий «головний біль» для держави...

— Згоден, але тоді й до проблеми потрібно підходити по-державному. Хіба не можна Мінвуглепрому в програмі реконструкції шахт, які ліквідуються, кошти на оплату електроенергії виділяти «окремим рядком», щоб не нарощувати борги низці підприємств одне перед одним? Хіба не можна було у вищезгаданій урядовій постанові до вуглевидобувних підприємств додати шахти, що готуються до ліквідації? Хіба не можна вирішити питання з «екологічною бронею», передбачивши такий механізм, щоб енергетики не були донорами вуглярів? Я вже не кажу, що Мінвуглепрому на державному рівні варто заборонити видавати укази про ліквідацію вугільних підприємств шляхом передачі їхніх основних фондів на баланси інших підприємств без повного погашення заборгованостей перед кредиторами.